2.4. Кейнсіанська теорія грошей

Наприкінці 20-х — на початку 30-х років XX століття економіка багатьох країн Заходу зіткнулася зі стійким і трива­лим станом макроекономічного дисбалансу, і класична теорія загальної ринкової рівноваги не змогла надати об'єктивний аналіз кризовим явищам, що відбувалися. Дати пояснення цим процесам спробував Дж. М. Кейнс у своїх працях, найвідомішою серед яких є "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936 р.) Ця праця внесла багато нового і в теорію грошей, а саме — у визначення їхньої сутності та ролі у структурі економічних відносин. На відміну від класичної доктрини про внутрішню збалансованість ринкової еконо­міки Дж. М. Кейнс у своїх працях довів, що за нових умов ринковий механізм не в змозі самостійно забезпечити рівнова­гу процесу розширеного відтворення. Потрібна також допомога держави, її втручання в економічні справи, зокрема шляхом бюджетного та кредитно-грошового регулювання.

Дж. М. Кейнс висунув твердження про те, що гроші "мають значення", є посередницькою ланкою між поточною і май­бутньою господарською діяльністю. Підхід Дж. М. Кейнса до грошей досить складний. Аби розібратися у ньому, треба розглянути методологічний підхід, яким скористався Кейнс, обґрунтовуючи власні теоретичні висновки.

Кейнс запропонував нову схему причинно-наслідкових зв'язків у ринковому господарстві. Головним фактором господарської активності за його теорією є наявність відповідного платоспроможного попиту на товар­них ринках. Недостатній попит призводить до скорочення ви­пуску продукції і зростання безробіття, у чому і полягала, згідно із кейнсіанською теорією, головна причина кризового становища економіки капіталізму у 30-ті роки XX століття.

Ґрунтуючись на тезі "гроші мають значення", Дж. М. Кейнс розробив теоретичну концепцію "керованих грошей", що спирається на систему їхнього державного регулювання і використання з метою стимулювання ефективного плато­спроможного попиту і відповідно — інвестиційного процесу. Збільшення капіталовкладень породжує ланцюгову реакцію витрат коштів, залучаючи до сфери виробництва нові підприєм­ства, галузі, робочу силу. Але за умов зрілого ринкового господар­ства, вважав Кейнс, діє низка факторів, які гальмують інвестицій­ний процес і обсяги споживацьких витрат, що призводить до виникнення недостатнього платоспроможного попиту.

Кейнс став заснов­ником одного із напрямків теорії грошей — теорії державної грошової політики. Найважливішим є положення Кейнса про принципи здійснення політики "дешевих грошей" та пільгового кредиту. Схема Кейнса приводила до постійного збільшення ринкового попиту за допомогою кредитно-гро­шових і бюджетних важелів. Кейнс і його послідовники бу­ли впевнені, що інфляція, за умов якої ціни зростають не більше, ніж на 10% протягом року, є благом для економіч­ного розвитку, стимулює платоспроможний попит та інвес­тиційний процес завдяки зменшенню схильності до заощад­ження. Тому іноді корисно впроваджувати інфляцію основ­ними важелями цієї політики "дешевих грошей", якими є бюджетні важелі. Це, насамперед, дефіцитне фінансування із бюджету, що покривається за рахунок випуску та розмі­щення на ринку великих урядових позик (збільшення дер­жавних видатків, що спрямовуються як на безпосереднє збільшення інвестицій у державний сектор, так і на зростан­ня трансфертних платежів населенню).

Варто підкреслити ще один важливий бік кейнсіанської доктрини, яка обумовила її виключний вплив і популярність. Це визнання того, що ринкове господарство не в змозі уникнути порушень та кризових явищ, що виникають у процесі його функціонування. Але спроба кейнсіанців створити загальну модель ринкового відтворення не вдалась.

За досвідом післявоєнних років боротьба з циклічністю, що засновувалась на політиці управління попитом, може сприяти тимчасовій активізації виробництва на окремих етапах економічного розвитку. Але ці заходи призводять до нових диспропорцій та порушень збалансованості в інших господарських ланках.