2.3. Кембриджський варіант кількісної теорії грошей

Подальшого розвитку кількісна теорія грошей зазнала в працях англійських економістів А. Маршалла (1842—1924) і А. Пігу (1877—1959). Цей напрямок кількісної теорії отримав назву "кембриджського варіанту".

Найповніше цей варіант відображений у працях А. Пігу. Порівняно з варіантом Фішера, де гроші розглядаються пере­важно через функцію засобу обігу та платежу, Пігу проаналі­зував функцію нагромадження і надав їй особливого значення. Головне значення цієї функції розглядається через проблему попиту на гроші. А. Пігу враховує мотиви поведінки господар­ських суб'єктів, їхнє бажання зберігати активи ліквідними, тобто у грошах. З розвитком кредитного обігу відбувається зближення власне грошової маси з фінансовими активами. Виникла реальна альтернатива використовувати наявні кошти як гроші (що не забезпечує доходу), або не гроші (що дохід забезпечує).

В останньому випадку виникає небезпека, коли повною мірою в стислі строки капітал не можна буде перетворити в гроші.

А. Пігу також вважав, що не можна точно встановити загальну кількість грошей, які перебувають у обігу, тому що кожен суб'єкт самостійно вирішує, яку частину багатства зберігати в грошах і самостійно вирішує збільшувати її чи зменшувати. Тому, якщо люди налаштовані витрачати гроші на придбання яких-небудь товарів або послуг, то це при­зведе до збільшення обсягу грошей, що перебуватимуть в обігу.

На відміну від І. Фішера, А. Пігу намагається визначити масу грошей через величину кінцевого продукту за допомо­гою показника ліквідності. Представники англійської школи докладніше розглядають також проблему забезпечення гро­шової рівноваги.

У кембриджському варіанті кількісної теорії більшої уваги надано проблемі попиту на гроші, визначенню мотивів їхнього нагромадження у касах і на рахунках господарюючих суб'єктів.

У західній літературі кембриджський варіант кількісної теорії отримав назву теорії "касових залишків". Зміст кемб­риджського варіанта кількісної теорії виражається відомою формулою А. Пігу:

М = kРQ,

де М — кількість грошових одиниць (пропозиція грошей);

k — кембриджський коефіцієнт, що показує, яку частину кінцевого продукту РQ люди зберігають у грошах;

Р — ціна продукції (товарів і послуг), що реалізуються;

Q — обсяг виробництва у фізичному вимірі;

kPQ — попит на гроші.

За постійних k і Q виникає обернено пропорційна залеж­ність між вартістю (купівельною спроможністю) грошової одиниці та величиною наявних у господарстві касових залиш­ків (кількістю грошей). Стабільність коефіцієнта k рівноцінна прийнятій умові про незмінну швидкість обігу грошей. Цей коефіцієнт відображає "звичну" пропорцію між номінальною сумою грошей і доходом. Порушення пропорції внаслідок швидкого зростання грошової маси призводить до знецінен­ня грошей, так що, врешті, "звичний" рівень "реальних" касових залишків буде поновлено.

Порівняння особливостей транзакційного та кембриджського варіантів представлені на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Порівняння підходів транзакційного та кембриджського варіантів кількісної теорії грошей