Валютні системи та валютна політика
Валютна система — це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору.
Валютні системи поділяються на три види:
У міру інтеграції національних економік у міжнародні (регіональні) структури та у світову економіку сформувалися й успішно функціонують міжнародні (регіональні) та світова валютні системи, які взаємодіють між собою та з національними валютними системами країн-учасниць.
Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики.
Валютна політика – сукупність організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.
Валютна політика має свої цілі:
Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання).
Валютне регулювання — це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб’єктів та їх діяльності на валютному ринку. Така регламентація поширюється практично на всі складові валютних відносин та валютного ринку.
11. Міжнародні фінансово-кредитні інститути та форми їх співробітництва з україною
Міжнародні фінансові інститути створюються на світовому і регіональному рівнях для сприяння економічному розвитку країн–засновників цих організацій. Вони започатковуються на основі багатосторонніх угод між державами, їхнім основним завданням є мобілізація коштів і надання допомоги на кредитних засадах для здійснення важливих економічних проектів.
Міжнародні фінансові інститути поділяються на дві групи:
11.1 Міжнародний валютний фонд
Міжнародний валютний фонд є провідним світовим фінансовим інститутом, який має статус спеціалізованої установи ООН. Він був заснований за рішенням міжнародної конференції в Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р., а почав функціонувати у 1947 р.
МВФ функціонує на підставі статуту, який з моменту заснування переглядався тричі. Уперше в 1969р. у зв’язку з уведенням безготівкової міжнародної валюти - СДР (спеціальних засобів запозичення). Вдруге – у 1976р. у зв’язку з підписанням Ямайської валютної угоди, відповідно до якої було відмінено золотовалютний стандарт. Остання поправка була внесена в 1990р., вона передбачала припинення участі в голосуванні тих країн, які не погасили своїх боргів перед МВФ.
Відповідно до Статуту МВФ його головними завданнями є:
- сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання,
- надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн-членів Фонду,
- підтримка стабільного курсу валют,
- підтримка рівноваги платіжних балансів країн, які входять до МВФ,
- надання коштів для покриття дефіциту платіжного балансу країн-учасниць.
Структура органів управління МВФ представлена Радою керівників, у якій кожна країна-учасник представлена керівником і його заступником, які призначаються на 5 років. Рада збирається один раз на рік і є вищим керівним органом МВФ. Більшу частину повноважень рада передає Виконавчій раді (Директорату), яка займається поточними справами. Сім членів Виконавчої ради призначаються країнами, які мають найбільші квоти (США,Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Китай і Саудівська Аравія). Останні 17 членів цієї ради обираються керівниками від інших країн.
Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою (часткою). Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у п’ять років, розраховується з урахуванням експорту й імпорту країни, її золотого запасу, національного доходу та деяких інших показників. Вона переглядається один раз на три роки. Внесок країни в статутний капітал МВФ здійснюється на 25% в СДР або твердій іноземній валюті (долари США, євро, єни, фунти стерлінгів) та на 75% в національній валюті.
Квота має важливе значення для участі в рішеннях МВФ, оскільки крім 250 «базисних» голосів, які має країна-учасниця, кожні 100 тис.квоти дають додатково 1 голос. Крім того, квота визначає й можливості країн у використанні ресурсів МВФ. Зараз найбільша частка капіталу МВФ належить США, а відтак, вони мають і більшу частку голосів (близько 20%). На країни-члени Євросоюзу припадає біля 30% голосів, кількість голосів України – 0,73% (в 1992р. квота становила 997,3 млн.СДР, станом на 3.03.11 після перегляду квот частка знизилась до 252 млн.СДР).
Рішення з питань приймаються більшістю у 70% голосів, а з найбільш важливих вимагається кваліфікована більшість – 85%.
На початок ХХІ ст.. в МВФ входить більше ніж 180 країн, загальна сума квот склала близько 150 млдр.СДР.
Країна-член МВФ має перед Фондом певні зобов’язання. Вони стосуються проведення певної валютної політики та надання інформації, яка необхідна Фонду для виконання своїх функцій. Найчастіше ці данні стосуються видобутку золота, його експорту, розмірів національного доходу, стану платіжного балансу, індексу цін тощо.
Кредитні операції МВФ здійснює тільки з офіційними установами країн: Казначействами, Центральними банками або ж стабілізаційним фондом.
Виділення кредитів МВФ залежить від трьох основних чинників:
потреби в ресурсах для вирівнювання платіжного балансу;
квоти країни;
виконання вимог Фонду.
Кредити, які країна-учасниця може отримати у МВФ, лімітуються, і, як правило, оформляються згодою про резервний кредит, або угодою «стенд-бай».
За угодою «стенд-бай» країна може отримати кредит у розмірі своєї резервної частки (25% квоти) і понад це у розмірі 100% квоти, у цілому – 125% своєї квоти. Заставою виступає національна валюта, яка після погашення кредиту викупається країною-позичальницею через погашення кредиту в СДР або в конвертованій іноземній валюті. Підставою для отримання кредиту може бути порушення платіжного балансу, серйозні збої у сфері виробництва, торгівлі тощо.
Крім того, країна може отримати кредит із спеціальних фондів, створення яких практикує МВФ (Фонд компенсаційного кредитування).
При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається принципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та валютно-розрахункових відносин. Вони пов’язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін.
Відповідно до Закону України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій», який було прийнято 03 червня 1992 року, Україна стала членом МВФ.
У 2008 році в умовах несприятливої ситуації на світових фінансових ринках Україна звернулася до МВФ за фінансовою підтримкою. Результатом стало затвердження МВФ 5 листопада 2008 року програми для України за дворічною угодою «стенд-бай» з обсягом фінансування 16,43 млрд. дол. США (800% квоти України). В рамках програми «стенд-бай» Україні надавалася підтримка з метою сприяння стабільному та справедливому довготерміновому зростанню, яке повинно було б досягатися шляхом втілення в життя визначених заходів економічної політики. Протягом дії програми «стенд-бай» було отримано три транші загальним обсягом 10,6 млрд. дол. США, з яких 4,5 млрд. дол. США було спрямовано безпосередньо до Державного бюджету на фінансування фіскального дефіциту, у тому числі на погашення зовнішніх боргових зобов’язань Уряду України.
Співпраця України з МВФ продовжується й наразі. Так, Рада Директорів МВФ 28 липня 2010 року ухвалила рішення про започаткування нової програми співробітництва для України, в рамках якого Україні буде надано протягом двох з половиною років кредит у розмірі 15,15 млрд. дол. США.
МВФ виконує регулюючі функції к світовій грошовій сфері. Головним чином, це регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин. Основний механізм регулювання зводиться до надання коротко- та середньострокових кредитів. Механізм регулювання включає і дії МВФ щодо усунення валютних обмежень. Це досягається способом регулювання режиму валютних оерацій і механізму їх здійснення. Валютні обмеження можуть мати місце тільки за умови дозволу МВФ і тільки на певний період