8. Центральні банки
8.1. Загальна характеристика центральних банків
Головною ланкою банківської та кредитної системи будь-якої держави є центральний банк.
У своєму нинішньому вигляді центральні банки існують відносно недавно. В епоху золотого стандарту, коли регулювання грошового обігу здійснювалося здебільшого стихійно а паперові гроші були розмінними на метал, право емісії цих банкнот не було монопольним привілеєм якогось одного банку. Комерційні банки активно вдавались до випуску банкнот з метою залучення капіталу. Ці банки, які по суті були емісійними, без обмежень обмінювали банкноти на золото в монетній формі. Структура банкнотної емісії визначалась на законодавчому рівні. Частина банкнотної емісії повинна була забезпечуватись (покриватись) золотим запасом, а решта забезпечувалась комерційними векселями, які комерційні банки враховували або приймали як забезпечення позичок.
Але, в міру розвитку кредитної системи проходив процес централізації банківської емісії в окремих великих комерційних банках. Підсумком цього процесу стало закріплення за одним з банків монопольного права на випуск банкнот. Спочатку такий банк називався емісійним або національним, а в подальшому — центральним, що відповідало його особливому положенню у кредитній системі.
Перший національний банк — шведський "Ріксбанк" — був заснований в 1668 р. на межі переходу від феодалізму до капіталізму. В 1694 р. був заснований Банк Англії. Але ці банки не володіли правом на емісію грошових знаків і їх функції відрізнялись від функцій сучасних центральних банків. Так наприклад, Банк Англії спочатку повинен був фінансувати торгівлю та промисловість, а Банк Нідерландів — внутрішню та зовнішню торгівлю. Центральні банки в їх сучасному вигляді виникли в XIX ст. В сучасних умовах практично в усіх країнах світу існують центральні банки, але між ними є певні відмінності, обумовлені як історичними особливостями, так і фінансово-економічним розвитком країн.
Зважаючи на особливе місце центрального банку та важливість покладених на нього завдань, центральні банки мають тісні взаємовідносини із державними органами. Так, в багатьох країнах центральний банк належить державі, але існують й інші варіанти. Так, з точки зору власності на капітал центральні банки поділяються на державні, акціонерні та змішані:
Після завершення процесу демонетизації золота, який офіційно був закріплений на Ямайській валютній конференції, в усіх країнах банкнотна емісія має фідуціарний характер (тобто не забезпечена золотом). За таких умов в кожній країні Центральний банк, як правило, має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети. Він зазвичай організовує виготовлення грошей, регулює їх оборот, вилучає з обігу фальшиві та зношені гроші, здійснює їх утилізацію. Центральний банк здійснює емісію готівки для того, щоб забезпечити нею комерційні банки в обмін на їх резерви. Комерційні банки постачають готівку своїм клієнтам (вкладникам) в обмін на їх депозити в банках, залишаючи у своїх касах незначну суму готівки як резерв. Готівка, що емітована центральним банком, випущена в обіг комерційними банками і циркулює в позабанківській сфері, є важливим компонентом пропозиції грошей.
Центральний банк, посідаючи чільне місце в банківській системі, об’єднує в собі функції особливого головного банку країни та державного органу. Це визначається його особливою роллю як в банківській системі, так і в економіки країни в цілому.
Правовий статус центрального банку можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими завданнями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Для виконання цих завдань центральний банк наділяється відповідними державно-владними і цивільно-правовими повноваженнями. Він є самостійною юридичною особою; його майно відокремлено від майна держави; центральний банк може ним розпоряджатись як власник. Він не є комерційною організацією.
Характер взаємовідносин центральних банків з органами державної влади за своїм змістом і формою в різних країнах неоднаковий. У цих взаємовідносинах слід виділити два важливі аспекти. Перший аспект стосується рівня самостійності, незалежності центрального банку у визначенні і реалізації монетарної політики. Нині у більшості країн з розвиненою ринковою економікою центральні банки або взагалі нікому не підзвітні (Німеччина), або підзвітні вищому законодавчому органу державної влади (США, Японія, Європейський економічний і валютний союз) і є незалежними від органів державної влади у встановленні цільових орієнтирів монетарної політики й у виборі інструментів регулювання грошового обороту.
Другий аспект стосується взаємовідносин центрального банку з урядом з приводу фінансування дефіциту державного бюджету. Для того щоб уряд не мав можливості чинити тиск на центральний банк, у багатьох країнах центральному банку на законодавчому рівні забороняється надавати уряду прямі кредити на фінансування бюджетного дефіциту, а також забороняється купувати державні цінні папери на первинному ринку. Операції з цінними паперами центральні банки можуть здійснювати тільки на вторинному ринку з метою регулювання грошового обороту.
Особливою є також клієнтура центральних банків. Зазвичай, клієнтами центрального баку є комерційні банки та Уряд.