7.3. Формування попиту на грошовому ринку та чинники, що впливають на попит

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку – попит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів.

Головною функцією грошового ринку є балансування попиту і пропозиції грошей і формування ринкового рівня процента як ціни грошей. Тому особливого значення набуває пізнання механізмів формування попиту та пропозиції грошей.

Попит на гроші відрізняється від попиту на інші товари. Гроші бажані не задля самих себе, а для того, щоб купувати необхідні то­вари. Грішми володіють через їхню представницьку вартість. Але зберігання грошей є обмеженим, оскільки нагромадження багатства у формі грошей, а не в інших формах характеризується вартістю втрачених можливостей: ми відмовляємося від процентного доходу, дивідендів, зберігаючи гроші «на руках» (ці втрачені можливості ще називають альтернативною вартістю грошей).

Попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент часу.

Попит на гроші зу­мовлений двома ключовими мотивами: потребою здійснювати транзакційні операції (мотив споживання) і бажанням володіти активами в майбутньому, тобто утримувати гроші як засіб нагромадження вартості.

Отже, існують два мотиви (джерела) сукупного попиту на гроші – попит на гроші для трансакцій і попит на гроші як на активи:

Попит на гроші для транзакцій. Такий попит існує завжди, оскільки індивідууми потребують готівки чи поточних рахунків, щоб оплачувати рахунки або купувати товари. Такі потреби в гро­шах забезпечуються через М₁ і пов'язані здебільшого з обсягом операцій або номінальним ВВП.

Попит на гроші для трансакцій чутливий до втрат від зберігання грошей. Коли процентна ставка на альтернативні види активів зростає порівняно зі ставкою процента на гроші, то фізичні та юридичні особи намагаються зменшити суми нагромад­ження своїх грошей і воліють зберігати гроші як активи.

Попит на гроші як на активи. Таке визначення попиту на гроші монетаристами зводиться до концептуального поняття «портфель». Зміст його розкриває, як раціональні інвестори вкладають своє багатство в «портфель» (набір цінних паперів або інших ліквідних активів).

Теорія портфеля ґрунтується на фундаментальному припущенні, що інвестори здебільшого робитимуть ризиковані вклади тільки то­ді, коли їхні доходи від інвестицій будуть ультрависокими. З двох видів активів, що дають однакові доходи, індивідууми оберуть без­печніший. Щоб відвернути увагу індивідуумів від низькоризикованих активів і привернути до ризикованих (акції, нерухоме майно), останні мають забезпечувати вищі доходи.

Теорія портфеля пояснює, як саме несхильний до ризику інвес­тор повинен розмістити своє багатство. Важливим правилом є ди­версифікація портфеля між різними видами активів. «Не кладіть всі яйця до одного кошика» - одна з форм цього правила. Тому не дивно, що багато індивідуумів зберігають гроші не лише для трансакцій, а й як частину своєї стратегії розміщення багатства.

Визначені мотиви зберігання грошей дозволяють зробити наступний крок і з’ясувати, які чинники формують той чи інший обсяг попиту на гроші:

Звідси функціональну залежність попиту на гроші в загальному вигляді математично можна записати:

M_D = f (P, Q, r)