1. Роль обліку в управлінні собівартістю продукції

В умовах переходу до ринкової економіки собівартість продукції є найважливішим показником виробничо-господарської діяльності підприємства. Розрахунок цього показника необхідний для оцінки виконання плану і його динаміки; визначення рентабельності виробництва й окремих видів продукції; виявлення резервів зниження собівартості продукції; визначення цін на продукцію; обґрунтування рішень про виробництво нових видів продукції й зняття з виробництва застарілих. Управління собівартістю продукції підприємств планомірний процес

формування витрат на виробництво всієї продукції й собівартості окремих виробів. Основними елементами системи управління собівартістю є прогнозування й планування, нормування витрат, облік і калькулювання, аналіз і контроль за собівартістю. Всі вони функціонують у тісному взаємозв'язку один з одним.

Собівартість продукції є якісним показником діяльності підприємства, тому що в ній відбиваються всі сторони виробничої й фінансово-господарської діяльності підприємства: ступінь використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, якість роботи окремих працівників і керівництва в цілому.

Більш широке поширення як показник одержала собівартість продукції по калькуляційних статтях витрат. Облік по калькуляційних статтях дозволяє визначити цільовий напрямок витрат й обчислити собівартість окремих видів й одиниці продукції.

Витрати являють собою показник минулої або майбутньої здатності залучення економічних ресурсів у виробничий процес в інтересах досягнення поставленої мети. Планування витрат - це процес визначення цілей як організації в цілому, так й її окремих підрозділів у формі постановки виробничих завдань і засобів для їхнього виконання.

В умовах господарської самостійності підприємств, складності їхньої орієнтації в ринкових умовах істотно зростає роль обліку й аналізу як єдиного інструмента для прийняття різних управлінських рішень. Проблема полягає в практичному застосуванні на підприємстві добре розроблених прийомів і методів економічного аналізу.

Результати грошового вираження витрат відбиваються в кошторисі витрат, що представляє собою внутрішній документ підприємства, що дозволяє не тільки контролювати загальний рівень витрат й їхню динаміку, але й зіставляти їхню величину по структурних підрозділах. Кошторис витрат дозволяє визначити рівень самоокупності по підприємству в цілому і його окремих підрозділах.

Аналіз витрат допомагає визначити ефективність витрат, уточнити, чи не будуть вони надмірними, підкаже, як встановити ціни, як застосовувати відомості про витрати на короткострокову і далекострокову перспективу, як регулювати й контролювати витрати, як спланувати реальний рівень еальний рівень прибутку.

Аналіз витрат необхідний для: а) управлінських цілей; б) прийняття стратегічних рішень по: 1) ціноутворенню, 2) складу продукції, 3)технологічним процесам, 4) розробці виробів.

При визначенні динаміки витрат проводиться аналіз по економічних елементах витрат, що дозволяє вивчити склад витрат, визначити питому вагу кожного елемента в загальній сумі витрат.

Зіставленням витрат по економічних елементах в абсолютній сумі й у відсотках до загальних витрат за звітний рік з витратами за попередній рік виявляються напрямки в зміні окремих елементів витрат.

У процесі контролю витрат спочатку встановлюються стандарти-нормативи витрат (наприклад, нормативні витрати на матеріали й запаси). За цим даними можна визначати показники ефективності. Потім виявляються розходження між плановими й фактичними показниками. Це дозволяє визначити несприятливі тенденції, установити причини відхилення від плану й внести відповідні корективи.

Для визначення необхідних витрат використовуються кількісні методи: а) метод кривих росту продуктивності; б) лінійне програмування; в) метод планування запасів; г) метод оцінки й переглядів планів та ін.

Облік і управління витратами на підприємстві базується на системі економічної інформації, що заснована на певних принципах, таких як виявлення інформаційних потреб і способів найбільш ефективного їхнього задоволення; об'єктивність відбиття процесів виробництва, обігу, розподілу й споживання, використання природних, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів; єдність інформації, що надходить із різних джерел (бухгалтерського, статистичного й оперативного обліку), а також планових даних, усунення дублювання в первинній інформації; оперативність інформації, що забезпечується застосуванням новітніх засобів обчислювальної техніки. Щоб забезпечувати зростання реалізованої продукції, необхідно постійно здійснювати управління витратами на її виробництво, домагатися відносного зниження як прямих так і накладних витрат.

Зниження прямих витрат потребує значних капітальних інвестицій для впровадження нових технологій, нової техніки, вдосконалення організації виробництва тощо. Тому важливим резервом зниження вартості виробів може бути відносна економія накладних витрат (на одиницю продукції), що призведе до збільшення обсягів реалізації і, відповідно, фінансових результатів.