Типи співвідношень об'єктивної конфліктної ситуації та її образів за різних типів конфлікту

Характеристика конфліктної ситуації	Характеристика образів конфліктної ситуації	Тип конфлікту
Наявність об'єктивної конфліктної ситуації	Адекватність образів конфліктної ситуації	Адекватно зрозумілий конфлікт
Наявність об'єктивної конфліктної ситуації	Недостатня адекватність образів конфліктної ситуації	Неадекватно зрозумілий конфлікт
Наявність об'єктивної конфліктної ситуації	Відсутність образів конфліктної ситуації, неусвідомлення конфліктної ситуації як конфліктної	Відсутність конфлікту
Відсутність об'єктивної конфліктної ситуації	Наявність неадекватних образів конфліктної ситуації, усвідомлення ситуації як конфліктної	Помилковий конфлікт
Відсутність об'єктивної конфліктної ситуації	Відсутність образів конфліктної ситуації	Відсутність конфлікту

4.Об"єктивна конфліктна ситуація відсутня, але, незважаючи на це, сторони помилково сприймають свої відносини як конф­ліктні. Цей випадок називається помилковим, конфліктом.

5. Конфліктність відсутня і об'єктивно, і на рівні усвідом­лення.

З погляду соціально-психологічного аналізу найбільш цікаві випадки неадекватно зрозумілого та помилкового конфлікту.

Перехід до конфліктної поведінки. Крім емоційного забарв­лення, розуміння ситуації як конфліктної може супроводжуватися переходом до конфліктної поведінки сторін, хоч це не завжди є обов'язковим.

Ця стадія конфлікту є найбільш відкритою і, як правило, найгострішою, через що досить часто, коли говорять про конф­лікт, то мають на увазі саме цю ситуацію, тим самим звужуючи поняття конфлікту і не розкриваючи повністю його зміст.

Реалізація сторонами певного способу поведінки в конфлікті (відхід від конфлікту, боротьба, поступливість, компроміс, спів­робітництво) може сприяти поглибленню та ескалації конфлікту або, навпаки, припиненню конфліктних дій та «згортанню» конф­лікту.

Розв'язання конфлікту. Кінцевою стадією конфлікту є його розв'язання. Необхідність виникнення такої стадії у «чистому» вигляді існує не завжди, а лише за певних способів конфліктної поведінки, які демонструють сторони на попередній стадії. Коли учасники конфлікту на третій його стадії використовують такі стилі поведінки, як «відхід від конфлікту», «поступливість», «компроміс», «співробітництво», то четверта стадія або взагалі не виникатиме (за стилю співробітництва), або принаймні відсунеться на певний час (за стилю «відхід від конфлікту», «поступ­ливість», «компроміс»), оскільки ці стилі вже передбачають готовність сторін до повного чи часткового розв'язання конфлікту. Коли ж на третій стадії конфлікту його сторони (або одна з них) уперто тримаються стилю «боротьба», то необхідність переходу до четвертої стадії є очевидною.

Відомі два основних способи розв'язання конфлікту:

• пере­творення самої конфліктної ситуації;

• перетворення образів конфліктної ситуації, які склалися в учасників конфлікту.

Як перший, так і другий способи можуть реалізовуватися двояко: частково, коли виключається лише конфліктна поведінка і не вик­лючається внутрішня спонука до конфлікту; повністю, коли конф­лікт усувається і на рівні фактичної поведінки, і на внутрішньо­му рівні [21].

Слід сказати, що зміна внутрішньої, суб'єктивної картини конфлікту—це спосіб у більшості випадків набагато складніший, ніж спосіб модифікації, зміни самої об'єктивної ситуації («роз­веденням» сторін, уведенням адміністративних санкцій, пошуком додаткових матеріально-фінансових можливостей тощо), оскільки завжди легше знайти додаткові ресурси, ніж змінити усталені погляди. Зміна образів конфліктної ситуації вимагає від керів­ників:

• особливої психологічної підготовки;

• здатності до самоана­лізу, адекватної самооцінки;

• саморегуляції (коли мова йде про «власні» конфлікти);

• а також уміння тактовно взаємодіяти з людьми (коли керівник виступає своєрідним «третейським суд­дею» у розв'язанні конфлікту) та ін.

Саме в таких випадках управ­лінському персоналу потрібна особлива допомога шкільних пси­хологів.

Закінчуючи аналіз основних етапів, конфлікту, наголосимо на таких важливих моментах.

По-перше, не кожен конфлікт обов'язково проходить усі заз­начені вище стадії. Залежно від конкретної ситуації деякі з них можуть не виникати, не трансформуватися з попередніх, або вза­галі «випадати» з контексту конфлікту. Але аналіз конфлікту як процесу обов'язково передбачає виявлення всіх послідовних ста­дій конфлікту (реальних і тих, що «випали») для створення цілісного уявлення про саму суть конфлікту, а не лише про по­ведінку його сторін.

По-друге, проблема динаміки конфлікту—не лише виявлення послідовних етапів його розгортання, а й аналіз можливості трансформації конфліктів одного виду в інші.

Як показує досвід освітніх організацій, діапазон таких перетворень дуже широкий. Наприклад, внутрішньоособистісний конфлікт на рівні одного вчителя, через що у нього виникає відповідний негативний емо­ційний стан (нервозність, роздратування тощо), може перерости в міжособистісний і внутрішньогруповий конфлікт, причиною якого може бути, зокрема, порушення таким учителем етичних норм поведінки, неадекватне ставлення до своїх обов'язків.

Водночас міжособистісний конфлікт, який виникає між двома вчи­телями, які входять у різні неформальні групи, що існують в педагогічному колективі, може сприяти виникненню міжгрупового конфлікту.

Буває і протилежне — коли міжособистісний, внутріш­ньогруповий або міжгруповий конфлікт через лише часткове його розв'язання (наприклад, ужиття директором школи певних адміністративних заходів щодо його учасників) може перероста­ти у внутрішньоособистісний конфлікт окремих вчителів, коли блокуються лише зовнішні агресивні вияви, а внутрішнє невдо­волення і незгода залишаються.

Можливі і такі випадки, коли помилковий конфлікт (який виникає через неадекватність ство­рення образів конфліктної ситуації учасниками конфлікту) може трансформуватися в реальний. Особистий конфлікт також може трансформуватись у діловий, коли, наприклад, його сторони не бажають працювати спільно і заважають один одному.

Отже, аналіз динаміки конфлікту передбачає вивчення можливості трансформації різних типів конфлікту і обов'язкове зрозуміння першопричини — «стартового» конфлікту, оскільки це дає мож­ливість глибше зрозуміти природу всіх наступних.

Таким чином, конфлікт як соціально-психологічне явище, має свою структуру та динаміку, що необхідно враховувати в процесі управління конфліктами в освітніх організаціях, про що мова піде в наступному розділі книги.

Резюме

1. Конфлікт—-це зіткнення протилежно спрямованих, несуміс­них одна з одною тенденцій (потреб, інтересів, ціннісних орієнта­цій, соціальних установок, планів тощо) у свідомості окремо взя­того індивіда, в міжособистісних взаємодіях та міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей.

2. Існує чотири основні типи конфліктів: а) внутрішньоособистісні (інтраперсональні); б) міжособистісні (інтерперсональні);в) внутрішньогрупові (інтрогрупові); г) міжгрупові (інтергрупові).

3. Конфлікти, які розгортаються в установах середньої освіти, характеризуються об'єктивно-суб'єктивною природою виникнен­ня: з одного боку, вони зумовлюються зовнішніми, об'єктивними факторами (соціально-політичною та економічною ситуацією в суспільстві, станом розвитку та матеріально-технічного забезпе­чення системи середньої освіти, особливостями функціонування конкретної освітянської організації тощо), а з іншого—внутріш­німи, суб'єктивними факторами (психологічними характеристика­ми учасників конфлікту, їхніми потребами, інтересами, мірою зна­чущості для них конфліктної ситуації, особливостями характеру тощо).

4. За причинами виникнення внутрішньоособистісні, міжосо­бистісні, внутрішньогрупові та міжгрупові конфлікти можна класифікувати у такий спосіб: а) конфлікти ролей; б) конфлікти ба­жань; в) конфлікти норм поведінки.

5. Конфлікти відіграють не лише негативну, а й позитивну роль в організації діяльності освітянських організацій. Яким буде конфлікт у кожній конкретній ситуації (чи переважатимуть в ньому лише негативні аспекти, чи він матиме і позитивне значен­ня) значною мірою залежить від уміння керівника школи (райво, облво) управляти ним.

6. Конфлікт містить такі основні структурні елементи: а) сто­рони конфлікту (учасники конфліктної ситуації); б) умови перебігу конфлікту (зовнішній контекст, в якому виникає і розвива­ється конфлікт); в) образи конфліктної ситуації (ідеальні карти­ни, уявлення про конфліктну ситуацію, притаманні учасникам конфлікту; г) способи поведінки в конфлікті (конкретні дії учас­ників конфлікту).

7. Існує п'ять основних способів поведінки в конфлікті: відхід від конфлікту, боротьба, поступливість, компроміс, співробітницт­во. Реалізація того чи іншого способу в кожній конкретній ситуа­ції залежить від: а) особливостей конфліктної ситуації (типу конфлікту, його змісту, кількості людей, які зайняті в конфлікті тощо); б) індивідуально-психологічних характеристик учасників конфлікту (їхніх потреб, інтересів, стилю спілкування, особли­востей емоційної сфери тощо).

8. Потенційно кожен конфлікт, що виникає в закладах серед­ньої освіти, може проходити такі стадії розвитку: виникнення об'єктивної конфліктної ситуації; її усвідомлення; перехід до конфліктної поведінки; розв'язання конфлікту. Але залежно від конкретних умов деякі з цих стадій можуть не розгортатися або. «випадати» з контексту конфлікту.

Аналіз динаміки конфлікту передбачає також встановлення можливості трансформацій різних типів конфлікту (переходу конфлікту одного типу в конфлікт іншого типу).