9.4. Бар'єри, які заважають здійсненню ефективної комунікації

Здійснення комунікації в установах середньої освіти досить часто блокується різного роду комунікативними бар'єрами, що під ними розуміють різного роду завади, які утруднюють ефек­тивне спілкування, або навіть повністю блокують його. Комуніка­тивні бар'єри як вид психологічних бар'єрів [15; 19; 28] можуть бути однією з причин виникнення та розгортання внутрішньоособистісних, міжособистісних, внутрішньогрупових та міжгрупових-конфліктів, які виникають в освітянських закладах.

Комунікативні бар'єри можуть бути зумовлені об'єктивними (зовнішніми) та суб'єктивними (внутрішніми) факторами.

До об'єктивних (зовнішніх) факторів належать:

• особливос­ті соціально-політичного розвитку суспільства, які визначають загальний рівень демократичності комунікативних процесів, їх­ню орієнтацію на міждержавні та міжнаціональні зв'язки;

• рі­вень матеріально-технічної оснащеності каналів інформації як загалом у суспільстві, так і конкретно в системі середньої освіти і в кожній окремій освітній організації (наявність комп'ютерної, електронної мережі, факсів, телексів, відеомагнітофонів, «звичай­них» телефонів, розмножувальної техніки тощо);

• характерис­тика мікроситуації, зв'язаної зі спілкуванням у конкретній осві­тній організації (наявність спеціальних місць для ділового спілкування—робочих кабінетів, залів засідань, актових залів; відсутність впливу сторонніх осіб, зручність часу для проведення різних заходів);

• особливості проблеми, яка становить предмет комунікації (її зміст, міра складності, термін розв'язання) та ін.

Негативний вплив об'єктивних факторів призводить до виникнення таких видів комунікативних бар'єрів: соціально-політичних, технічних, конкретно-ситуативних, предметно-проблемних тощо.

Групу суб'єктивних (внутрішніх) факторів складають такі:

• особливості спрямованості учасників комунікації (потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, соціальні установи, життєві плани);

• характеристики пізнавальної сфери суб'єктів та об'єктів комунікації (рівень інтелектуального розвитку, наявність загальних та професійних знань);

• особливості емоційно-динамічної сфери учасників комунікації (рівень емоційної стабільності — нестабільності, емоційно-фізіологічний стан у момент комунікативної взаємодії, тип темпераменту);

• особливості, які визначають стратегію взаємодії учасників комунікації (соціально-психологіч­ний клімат у колективі, стиль спілкування учасників комунікації, рівень психологічної готовності до спілкування) та ін.

Суб'єктивні фактори зумовлюються, як правило, національно-культурними, соціально-професійними, віковими, статевими, індивідуально-психологічними відмінностями учасників комунікації, а тому вплив суб'єктивних факторів спричиняє виникнення таких комунікативних бар'єрів: мовнонаціональних, професійних, освіт­ніх, вікових, статевих, особистісних, власне комунікативних (вер­бальних чи невербальних).

Подолання комунікативних бар'єрів досягається за таких умов:

• створення сприятливого для спілкування макро- і мікросередови-ща;

• забезпечення матеріально-технічної оснащеності каналів спілкування;

• досягнення оптимального розуміння комунікантами змісту й значущості конкретної ситуації;

• врахування соціально-психологічних та індивідуально-психологічних особливостей парт­нера по спілкуванню;

• формування психологічної готовності до спілкування;

• становлення комунікативної компетентності;

• дотри­мання зворотного зв'язку;

• орієнтація на рівноправність, дружні стосунки у спілкуванні [1; 3; 4; 14; 20; 21: 26; 24; 29; 31].

Урахування змісту комунікативних бар'єрів, специфіки їх ви­никнення та подолання є однією з умов запобігання та розв'язан­ня конфліктів, які виникають в освітніх організаціях.

Резюме

1. Невіддільною складовою частиною основних елементів уп­равління в системі середньої освіти (планування, організація, контроль) виступає комунікація.

2. Процес здійснення комунікації в освітянських закладах включає такі чотири етапи: підготовку та передавання повідом­лення (відправником); декодування інформації (отримувачем); здійснення отримувачем зворотного зв'язку з відправником.

3. Підготовка відправником повідомлення передбачає вико­нання ним таких функцій: відбір ідей, які необхідно передати, кодування інформації за допомогою відповідних символів, вибір адекватного каналу комунікації.

4. Передавання повідомлення здійснюється, як правило, двома основними шляхами: безпосередньо («лицем до лиця») та опосе­редковано (за допомогою спеціальних технічних засобів). Най­більш поширені форми комунікативної взаємодії—монологічна, діадна, групова.

Ефективність передавання інформації досягається в резуль­таті врахування в процесі комунікації таких психологічних факторів: оптимального поєднання теоретичних та емпіричних мате­ріалів; застосування раціональних та емоційних звернень; допов­нення інформаційних матеріалів оцінними; використання ефектів новизни, першості, двосторонньої аргументації, повторення.

5. Декодування інформації її отримувачем містить такі скла­дові: а) сприйняття та розуміння інформації; б) формування ставлення до неї; в) регуляція на основі сприйняття та оцінки відповідного матеріалу власної поведінки і діяльності.

6. Ефективний зворотний зв'язок між отримувачем інформації та її відправником виникає, як правило, у тих випадках, коли учасники комунікативного процесу орієнтовані на демократичні форми взаємодії, володіють уміннями та навичками спільного обговорення та розв'язання проблем.

7. Комунікації, які здійснюються в освітянських закладах, можна поділити на дві основні групи: а) зовнішні (які забез­печують взаємодію установи середньої освіти з навколишнім се­редовищем); б) внутрішні (які забезпечують взаємодію праців­ників освітянської установи між собою).

8. Як зовнішні, так і внутрішні комунікації можуть бути: а) вертикальними (здійснюються між учасниками управлінської взаємодії, які мають різний управлінський статус); б) горизон­тальними (здійснюються між учасниками управлінського проце­су, які мають однаковий управлінський статус).

У свою чергу, вертикальні комунікації можуть підрозділятися на низхідні (за допомогою яких інформація передається з вищих рівнів управління на нижчі) та висхідні (які сприяють передаван­ню інформації з нижчих рівнів управління на вищі).

9. Поряд із зовнішніми та внутрішніми формальними комуні­каціями, які здійснюються на основі чітко регламентованих до­кументів (законів, нормативних положень, статутів), важливу роль у забезпеченні ефективного функціонування та діяльності освітянських закладів відіграють неформальні комунікації, які виникають на основі особистих, приязних стосунків між керів­никами чи іншими працівниками освітянських закладів.

10. Одним із видів неформальних комунікацій є чутки—пере­давання неперевіреної, не підкріпленої офіційними джерелами, інформації, яка може значно впливати на емоційний стан пра­цівників, а у деяких випадках призводити до зниження резуль­тативності їхньої діяльності. Умовою запобігання чуткам є здійс­нення адміністрацією освітянських закладів певних заходів, а саме: своєчасне інформування про можливі структурні зміни та причини таких змін; здійснення в кризових ситуаціях певних за­хисних соціальних заходів щодо працівників; постійний добро­зичливий, заспокійливий тон при спілкуванні.

11. Здійсненню комунікації в освітянських закладах можуть перешкоджати різного роду комунікативні бар'єри. Можна виді­лити такі основні групи комунікативних бар'єрів: соціально-полі­тичні; технічні; конкретно-ситуативні; предметно-змістові- мовно-національні; професійні; освітні; вікові; статеві; власне комунікативні (вербальні та невербальні). Подолання комунікативних бар'єрів можливе в результаті створення керівниками освітянсь­ких закладів сприятливих умов для спілкування та формування психологічної компетентності в учасників комунікативної взає­модії.