9.3. Види комунікації в освітніх організаціях

Різноманітні види комунікацій, які здійснюються в освітніх організаціях, можна поділити на дві основні групи:

• комунікації, які забезпечують взаємодію освітніх організацій з навколишнім середовищем (зовнішні комунікації);

• комунікації, які забезпечують взаємодію працівників освітньої організації між собою (внутрішні комунікації).

Зовнішні комунікації—це комунікації, спрямовані на нала­годження ефективних зв'язків освітньої організації з тим соціумом, з яким вона взаємодіє, в якому він функціонує та розвива­ється. Зовнішні комунікації виконують такі функції:

• усвідомлення та визначення основних цілей та завдань, які мають бути провідними для тієї чи іншої освітньої організації, виходячи з особли­востей функціонування соціального середовища (суспільства в цілому, регіону, конкретної соціальної галузі);

• забезпечення ма­теріально-економічних умов та шляхів розвитку освітньої організації;

• формування позитивного іміджу (образу) освітньої організації при взаємодії з громадськістю (батьками, іншими нав­чальними закладами, вузами тощо);

• обмін досвідом з аналогіч­ними вітчизняними та зарубіжними установами;

• забезпечення відпочинку та дозвілля працівників освітніх організацій, спри­яння розв'язанню їхніх побутових проблем;

• визначення перспек­тив розвитку освітньої організації, обгрунтування науково-ме­тодичних засад його діяльності та ін.

До цієї групи належать види комунікацій, які забезпечують взаємодію освітньої організації з такими установами:

• відді­лами, управліннями освіти, районних, міських (обласних) держ­адміністрацій, Міністерством освіти;

• законодавчими та контро­люючими структурами (контрольно-ревізійне управління, санепідстанція тощо);

• благодійними фондами, спонсорськими організа­ціями;

• вітчизняними та зарубіжними середніми та вищими нав­чальними закладами;

• позашкільними навчальними закладами (центрами дитячої творчості, відділеннями МАН);

• науково-дос­лідними інститутами та центрами;

• економічними та комерційни­ми структурами (банками, промисловими підприємствами, фір­мами);

• профспілковими організаціями; батьками учнів та ін.

Слід зазначити, що зовнішні комунікації можуть бути:

• вер­тикальними — тобто між організаціями, які займають різне місце в ієрархії управлінських стосунків (наприклад, між районним відділом освіти та школою, між школою та вузом);

• горизон­тальними—тобто між організаціями, які займають однакове міс­це у цій ієрархії (наприклад, між двома однопрофільними ліцея­ми, між двома районними відділами освіти, які підтримують ді­лові контакти).

Також необхідно відмітити, що зовнішні комунікації можуть бути:

• формальними, що здійснюються на підставі регламенто­ваних документів (законів, нормативних положень, статутів то­що);

• неформальними, що здійснюються на основі особистих, дружніх сто­сунків між керівниками або іншими співробітниками освітянських установ. Необхідно наголосити, що неформальні комунікації віді­грають важливу роль у забезпеченні ефективного функціонування та діяльності освітніх організацій.

Конкретними організаційними формами здійснення зовнішніх комунікацій бувають:

• ділові зустрічі;

• переговори (усні або за до­помогою факсових, комп'ютерних зв'язків);

• розмови телефоном;

• службові записки;

• звіти;

• нормативні та законодавчі документи;

• угоди та ін.

Слід підкреслити, що особливу роль відіграють комунікації, спрямовані на формування іміджу освітньої організації [7; 8; 9; 11; 18]. Серед організаційних форм комунікацій, які можуть бути вико­ристані для формування іміджу сучасних навчальних закладів можна назвати такі:

• випуск проспектів (буклетів) про навчаль­ний заклад, історію його розвитку, основні завдання;

• підготовка інформаційного бюлетеня для учнів та батьків про основні умови вступу до навчального закладу, вимоги до навчання;

• виступи ад­міністрації навчального закладу перед батьками майбутніх учнів з роз'ясненням основних цілей навчального закладу;

• підготовка спеціальних журналів, збірників, навчальних програм, які відо­бражають реальні творчі здобутки учнів та педагогів;

• участь нав­чального закладу у виставках передового педагогічного досвіду;

• виступи адміністрації та вчителів на науково-практичних семі­нарах, конференціях;

• підготовка матеріалів для засобів масової інформації;

• проведення Дня (Тижня) презентації навчального закладу;

• розробка гімну, герба, девізу навчального закладу, його «фірмових» значків, листівок, візиток та ін. [[7; 8; 9; 11].

Використання таких засобів сприятиме формуванню іміджу навчального закладу, ство­ренню його своєрідного, неповторного образу.

Внутрішні комунікації— це комунікації, які забезпечують взаємодію працівників освітньої організації між собою. Внутрішні комунікації сприяють реалізації таких функцій:

• налагодження ефективних зв'язків між членами управлінської команди (визначення стратегічних та тактичних завдань устано­ви, розподіл функціональних обов'язків, координація дій);

• орга­нізація ефективного навчально-виховного процесу;

• обмін педаго­гічним досвідом, підвищення професійного рівня членів органі­зації;

• оцінка ефективності діяльності працівників організації (при здійсненні різних видів контролю, проведенні атестації);

• органі­зація спільної діяльності вчителів та учнів;

• налагодження міжособистісних стосунків між членами освітньої організації;

• ство­рення умов для фахового і творчого зростання працівників;

• фор­мування традицій навчального закладу та ін..

Внутрішні комунікації, як і зовнішні, можна підрозділити на такі види:

• вертикальні — комунікації, що здійснюються між членами організації, які мають різний «управлінський статус» (наприклад, між директором школи та вчителем, між завідува­чем районного відділу освіти та його заступником тощо);

• го­ризонтальні — комунікації, що здійснюються між членами орга­нізації, які займають однакове місце в системі управлінських стосунків (наприклад, між двома вчителями, між двома інспек­торами районного відділу освіти).

Слід зазначити, що вертикальні комунікації, в свою чергу, можуть бути:

• низхідними — за допомогою яких інформація передається з вищих рівнів управління на нижчі (наприклад, при взаємодії заступника директора навчального закладу та вчителів). За допомогою таких комунікацій здійснюється передавання розпоряджень, наказів, рекомендацій (як у вигляді безпосеред­ніх, так і у вигляді опосередкованих комунікацій). Здійснення низхідних комунікацій може реалізуватися в індивідуальній, діадній і груповій формах;

• висхідними — за допомогою яких ін­формація передається з нижчих рівнів управління на вищі (на­приклад від вчителів до директора школи). За допомогою таких комунікацій здійснюється оцінка членами освітніх організа­цій ефективності діяльності керівництва, висловлюються пропо­зиції щодо можливостей удосконалення функціонування та роз­витку освітньої організації.

Висхідні комунікації відіграють важ­ливу роль за демократичних форм управління, коли керівники орієнтуються на спільну зі своїми працівниками діяльність, ура­ховують їхні думки, зауваження, побажання. Водночас висхідні комунікації можуть іноді набирати «викривленої» форми, коли окремі керівники використовують такі комунікації для виконання певними категоріями працівників «спецзавдань» (збирання дис­кредитуючої інформації про конкретного співробітника, виявлення людей, які найбільш незадоволені тими чи іншими напрямками діяльності установи тощо).

Необхідно також ураховувати, що внутрішні комунікації, так само як і зовнішні, можуть бути формальними і неформальними.

Специфічним різновидом неформальних комунікацій є чутки — передавання неперевіреної, не підкріпленої офіційними джерела­ми інформації, яка, проте, значною мірою впливає на емоційний стан працівників, і може призводити до зниження ефективності їхньої роботи, а то й до тимчасової дестабілізації діяльності ус­танови в цілому. За допомогою чуток, як правило, передається інформація про:

• можливі політичні та соціальні реформи в країні;

• можливі стихійні лиха;

• нові зміни в структурі організації;

• мож­ливі переміщення членів адміністрації;

• можливе скорочення шта­тів;

• підвищення (зниження) заробітної плати;

• підвищення цін, конфлікти між керівництвом та працівниками;

• подробиці особис­того та інтимного життя керівників й інших працівників.

Щоб запобігти чуткам і пліткам, адміністрації треба потрібно своєчасно:

• інфор­мувати про можливі структурні зміни в організації та роз'ясню­вати причини таких змін;

• широко повідомляти про заходи для захисту працівників організації у кризових ситуаціях;

• дотриму­ватись доброзичливого, заспокійливого тону у розмовах з пра­цівниками та ін.

Отже, нормальне функціонування освітньої організації здійс­нюється внаслідок дії цілої системи зовнішніх та внутрішніх ко­мунікацій.