1.4. Підготовка менеджерів освіти як професійних керівників

Аналізуючи зміст процесу управління в освітянських організаціях, необхідно також з'ясувати, наскільки український термін "управління" і відповідно, процес, який відображається з його допомогою, відповідає англійському терміну "менеджмент", що нині дуже популярний в Україні. Як справедливо зазначає професор Л.І.Євенко, ректор Вищої школи міжнародного бізнесу при Академії народного господарства, у передмові до посібника "Основи менеджменту" [15], при розгляді цього питання варто враховувати такі аспекти. У найзагальнішому розумінні, то ці два терміни справді тотожні. Коли ж аналізувати їх більш глибоко, не слід забувати про дві суттєві відмінності.

По-перше, коли американці кажуть "менеджмент", вони завжди мають на увазі особу менеджера  суб'єкта управління в будь-якій організації. У більш загальному розумінні користуються термінами "адміністрація", "адміністрування", які краще відображують неіндивідуалізовану систему управління.

По-друге, коли говорять "менеджер", мають на увазі професiйного керівника, котрий пройшов спеціальну підготовку й усвідомлює, що він є представником окремої професії, а не просто інженером, економістом, педагогом, який здійснює управлінську діяльність.

Отже, у процесі аналізу психологічних основ освітніми організаціями треба виходити з тотожності термінів (і відповідно процесів) "управління" і "менеджмент" і використовувати їх як синоніми. Але при цьому слід ураховувати, що сьогодні в Україні лише формується система підготовки професiйних керiвникiв. Професійних керуючих і менеджерів у всіх сферах народного господарства, в тому числі i в системі середньої освіти, практично немає. Відтак поняття "керівник" і "менеджер" в нинішній ситуації можуть бути синонімічними лише умовно.

При цьому слід звернути увагу на те, що професійні менеджери  це люди, які є першокласними фахівцями як у сфері безпосередньо управління, так і у сфері цієї конкретної галузі, якою вони керують. Адже управлінська діяльність, за влучним визначенням Є.О.Клімова [12], має “подвійний” предмет праці: керівник мусить бути і хорошим організатором, і хорошим спеціалістом. Це особливо важливо для управління середньою освітою, коли директору школи або завідувачу районного відділу освіти треба бути водночас і прекрасним організатором, і прекрасним вчителем-педагогом (знати свій предмет, уміти здійснювати консультативно-методичну роботу з учителями, любити дітей, вміти встановлювати контакт з ними тощо).

Необхідність спеціально наголошувати на значущості подвійного "навантаження" в управлінській діяльності, як керівників середньої освіти, так і керівників інших галузей, зумовлена тим, що сьогодні певна група вчених і практиків сповідує інші погляди, згідно з якими менеджерська діяльність (за аналогією з діяльністю деяких вітчизняних низькопробних комерційних структур) зводиться лише до координації праці інших і не потребує особливих знань щодо змісту цієї праці.

Отже, ми з’ясували можливість і доцільність використання в педагогічній практиці поняття "менеджер освіти" щодо працiвникiв освiтнiх освітніх організацій, якi успішно здійснюють як управлінську, так і педагогічну діяльність.

Резюме

1. Управління слід розглядати як процес (серію) неперервних, взаємозв'язаних дій, що забезпечують успіх функціонування будь-якої організації. Сукупність цих дій називають управлінськими функціями.

2. Управління в системі середньої освіти має внутрішню та зовнішню структури, які нерозривно зв'язані між собою.

3. Аналіз внутрішньої структури передбачає висвітлення процесу управління з погляду його природи, внутрішнього смислу. Його доцільно здійснювати на двох рівнях  управлінському та психологічному.

4. До процесів першого (безпосередньо управлінського) рівня аналізу належать планування, організація та контроль діяльності установ середньої освіти. Здебільшого їх досліджує теорія управління.

5. Планування як складова частина управлінського процесу передбачає визначення стратегічних і тактичних цілей діяльності установ середньої освіти, основних і допоміжних завдань. Планування має свою специфіку залежно від рівня управління та напряму управлінської діяльності.

6. Організація як елемент управління означає створення певної структури, яка дає змогу працівникам освітянських закладів ефективно працювати для досягнення стратегічних і тактичних цілей. Організація включає визначення основних напрямків діяльності освiтньої установи: виокремлення рівнів управління цією установою; добір та розстановку кадрів відповідно до визначення напрямів діяльності та рівнів управління; створення матеріально-технічної та науково-методичної бази для функціонування освiтньої органiзацiї тощо.

7. Роль контролю як складового елемента управління полягає в забезпеченні досягнення освітянськими організаціями своїх цілей. Управлінський персонал середньої освіти використовує різноманітні форми контролю, які диференціюються згідно із напрямами управлінської та педагогічної діяльності (контроль календарного планування; контроль ведення класних журналів; контроль знань з окремих предметiв тощо).

8. Другий (власне психологічний) рівень аналізу внутрішньої структури управління передбачає вивчення таких феноменів: прийняття управлінського рішення; органiзацiю комунiкацiї; здійснення впливів на працівників (керівництво); врахування потреб та мотивiв працiвникiв. Процеси другого рівня, без яких фактично неможливе здійснення планування, організації та контролю діяльності установ середньої освіти, досліджує психологія управління.

9. Прийняття управлінського рішення - це вибір керівником найдоцільнішого способу розв'язання управлінської проблеми з кількох можливих варіантів. Ефективність прийняття управлінських рішень залежить як від об'єктивних факторів (зв'язаних з управлінською ситуацією), так і від факторів суб'єктивних (зумовлених індивідуально-психологічними особливостями керівника).

10. Комунікація - обмін інформацією між членами освітянських установ. Управлінські комунікації можуть поділятися за кількома критеріями: а) за спрямованістю  на внутрішні та зовнішні; б) за управлінським статусом  на горизонтальні та вертикальні; в) за змістом  на формальні та неформальні; г) за засобами спілкування  на безпосередні та опосередковані.

11. Керівництво  це здійснення впливу на людей та налагодження з ними міжособистісних стосунків. Його ефективність значною мірою залежить від стилю діяльності самого управлінця (авторитарного, демократичного, ліберального) та його індивідуально-психологічних особливостей. Засобами впливу є переконання, особистий приклад, наказ, розпорядження тощо.

12. Забезпечення мотивації поведінки і діяльності працiвникiв освiтянських органiзацiй передбачає поряд з досягненням загальних цілей, якi стоять перед установами середньої освiти, врахування потреб, iнтересiв, життєвих планів конкретних працівників та створення умов для їх реалiзацiї.

13. Зовнішня структура управління у системі середньої освіти передбачає розгляд того, на яких рiвнях управлiння та в яких напрямах дiяльностi розгортається в просторі внутрішня структура. Зовнішня структура управління може бути диференційована за такими основними критеріями, як рівень управління (в цілому в системі освіти чи в конкретній освітянській структурі) і конкретний напрям управлінської діяльності.

14. Менеджер освіти  це професійний керівник освіти, який здобув спеціальну підготовку. Враховуючи особливості управлінської діяльності (її “подвійний” предмет), він має здійснювати успішно як організаторську, так і педагогічну діяльність.