6.4. Вплив професійно-функціональних ролей на формування та розвиток особистості працівників освітніх організацій

У процесі виконання тих чи інших соціальних ролей особис­тість працівників закладів середньої освіти не лише виявляєть­ся, а й формується, розвивається [4; 6].

Це виявляється, передовсім, у професійному розвитку праців­ника [23]. Наприклад, випускник педагогічного вузу, приступив­ши в школі до виконання своїх обов'язків, опановує цілий комп­лекс нових знань, умінь та навичок, необхідних для ефективного виконання ним нової соціальної ролі (вміння готувати навчаль­ний матеріал, ефективно взаємодіяти з учнями на уроці, органі­зовувати виховні заходи, працювати з батьками, розв'язувати конфліктні ситуації).

Практичне оволодіння новою соціальною роллю сприяє, у свою чергу, становленню у працівника певних особистісних якостей — таких, як, організованість, відповідальність, педагогічний такт, самовладання, конкурентоздатність [5; 12; 16; 17]. Слід зазначити при цьому, що за висо­кого ступеня включення працівника освітньої організації в пе­дагогічну або управлінську діяльність особистісні якості, які сфор­мувалися в процесі виконання даних видів діяльності, можуть ставати рисами характеру і виявлятися вже в інших сферах ді­яльності. У таких випадках прийнято говорити про «професійний характер», або «професійний тип особистості» [27]. Наприклад, творче ставлення молодого викладача гімназії (ліцею) до своєї діяльності, пошук ним нових, нестандартних методів та форм проведення занять, участь у розробленні нових освітніх та вихов­них технологій, можуть сприяти становленню в нього таких осо­бистісних рис, як допитливість, творчий підхід до справи, які виявлятимуться в будь-яких видах діяльності.

Виконання працівником освітянського закладу певної соціаль­ної ролі, включення його в однотипні педагогічні або управлінські ситуації, які повторюються, може сприяти формуванню в праців­ника індивідуального стилю діяльності [8], який полегшує процес його адаптації до виконання певного виду діяльності, робить її більш ефективною. Наприклад, підготовка вчителем гімназії (лі­цею) дисертаційної роботи, спрямованої на розв'язання проблем­них завдань, може сприяти становленню в нього так званого ра­ціонального стилю, який може виявлятися у чіткості постановки навчальних проблем, систематизації та класифікації навчального матеріалу, логічному аргументуванні та послідовному викладенні тих чи тих положень, розкритті змісту понять, орієнтації учнів на проблемні, а не репродуктивні класні та домашні завдання, на використання наукової лексики. Це може сприяти інтенсифікації пізнавальної діяльності вчителя та його учнів, зростанню їхнього творчого потенціалу.

Реалізація тих чи інших соціальних ролей сприяє також фор­муванню самоповаги особистості. Чим більш престижні соціальні ролі виконує працівник освітнього закладу і чим успішнішим є виконання, чим більш вагомих результатів він досягає, тим більш позитивно оцінює ці результати його оточення, тим вищими можуть бути рівень самоповаги працівника і його самооцінка.

Поряд із позитивним впливом, виконання тих чи інших соці­альних ролей може призводити і до негативних наслідків, зокре­ма до так званої професійної деформації особистості, тобто ви­падків, коли професійні стереотипи дій, стосунків стають настіль­ки характерними для людини, що вона вже неспроможна вийти за рамки засвоєних стереотипів і пристосувати свою поведінку до нових умов [3; 27]. Наприклад, вчителі-жінки, які в процесі пе­дагогічної взаємодії з учнями звикли «повчати», «давати вказів­ки», розпоряджатися, можуть переносити такий стиль спілкуван­ня і у сферу сімейних стосунків, що призводить до конфліктів, емоційних зривів. Для запобігання професійній деформації пра­цівників освітніх організацій треба вдаватися до постійного збагачення психологічної культури працівників, до активного ви­конання ними, крім професійної, інших видів діяльності, забез­печення зміни соціальних ролей тощо.

Ще одним із негативних виявів соціально-професійних ролей може бути синдром "професійного вигорання" працівників освітніх організацій - виснаження моральних і фізичних сил, що неминуче позначається як на ефективності професійної діяльності, психологічному самопочутті, так і на стосунках в сім'ї [11; 18; 19; 25]. Синдром “професійного вигорання” — один із проявів стресу, з яким стикається працівники освітніх організацій у власній професійній діяльності. Цей термін – загальна назва наслідків тривалого робочого стресу і певних видів професійної кризи.

Таким чином, виконання соціально-професійних ролей може відігравати як позитивну, так і негативну роль в життєдіяльності працівників організацій та ефективності діяльності освітніх організацій в цілому.