4.4. Колегiальний пiдхiд до прийняття управлiнських рiшень керівниками освітніх організацій

Поряд з iндивiдуальними рішеннями, досить часто управлiнськi рiшення приймаються колегiально. Значущість колегiальних форм прийняття управлiнських рiшень особливо зростає в умовах складності соціальних та професійних завдань, соцiально-економiчної проблем в країнi, вiдсутностi чiткої законодавчої бази, матерiально-фiнансових ресурсiв.

Конкретними органiзацiйними формами взаємодiї управлiнської команди та iнших членiв педагогiчних колективiв можуть бути:

• оперативна нарада адмiнiстрацiї навчального закладу;

• засiдання педагогiчної ради, ради школи (гiмназiї, лiцею);

• збори колективу тощо.

Формами колегiального генерування управлiнською командою нових iдей можуть стати такi нерегламентовані форми взаємодiї, як:

• "мозковий штурм";

• "брейнстормiнг";

• дiлові ігри та iн. [4; 9; 12].

Використання керiвниками середньої освiти колегiальних форм прийняття управлiнських рiшень передбачає врахування ними як додаткових можливостей, так i додаткових труднощiв, що можуть виникати при цьому.

Так, до позитивних характеристик колегiальних форм прийняття управлiнських рiшень належать:

• зростання iнтелектуального, творчого потенцiалу учасникiв взаємодiї;

• підвищення ймовiрностi розкриття нових аспектiв, ракурсiв аналiзу проблеми та альтернативних способiв її розв'язання;

• забезпечення бiльшої зваженості прийняття рiшеннь;

• активiзацiя ініціативності працiвникiв;

• зростання вiдповiдальностi працiвникiв за виконання рiшення.

До додаткових труднощiв, якi виникають у процесi використання колегiальних форм, належать:

• ускладнення органiзацiйної роботи (пошук вiдповiдного примiщення, погодження часу зустрiчi, складання плану наради тощо);

• потреба у додатковій пiдготовці керiвника для чiткого викладення своєї позицiї;

• необхiднiсть прогнозування можливих суперечок мiж учасниками взаємодiї при обговореннi найгостріших питань;

• потреба в попередній підготовці проекту колегiального рiшення та продумуванні процедури його обговорення;

• необхiднiсть пiдготовки керiвника до дiлового спiлкування в умовах конфлiктних ситуацiй, оскiльки ймовiрнiсть таких ситуацiй за колегiальних способів прийняття управлiнських рiшень значно зростає.

Отже, колегiальнi способи прийняття управлiнських рiшень так само, як i iндивiдуальнi, мають свої позитивнi та негативнi сторони, тому у відповідності із ситуативним підходом [21], ними доцiльно користуватися з урахуванням змiсту та особливостей конкретної управлiнської ситуацiї.

Резюме

1. Одним iз факторiв, який визначає ефективнiсть управлiнської дiяльностi керiвникiв середньої освiти, є прийняття управлiнського рiшення, пiд яким розумiють вибiр керiвником найоптимальнішого, адекватного конкретнiй ситуацiї способу розв'язання управлiнської проблеми.

2. Прийняття управлiнського рiшення включає такi основнi етапи: а) виявлення та усвiдомлення керiвником суті проблеми; б) всебічний розгляд і аналiз можливих альтернатив, способiв її розв'язування; в) вибiр найдоцiльнішого в данiй ситуацiї способу вирiшення проблеми з його конкретною аргументацiєю.

3. На прийняття управлiнських рiшень у системi середньої освiти впливають двi групи факторiв: об'єктивнi (зв'язанi безпосередньо з управлiнською ситуацiєю) та суб'єктивнi (зумовленi iндивiдуально-психологiчними характеристиками самого керiвника), якi в конкретних управлiнських ситуацiях тiсно взаємодiють одна з одною.

4. До об'єктивних факторiв належать ті, якi зумовленi: а) соцiально-полiтичним та економічним розвитком суспiльства в даний iсторичний перiод (рiвень соцiальної та економiчної стабiльностi; ступінь економiчної захищеності соцiальних iнституцiй та окремих працiвникiв; наявність стресогенних факторiв); б) особливостями функцiонування системи середньої освiти як певної соцiальної галузi (специфiка завдань, що стоять перед закладами середньої освiти; складнiсть об'єкта управлiння; низький статус системи середньої освiти в суспiльствi); в) управлiнським статусом керiвника або працiвникiв, з якими вiн взаємодiє (директор школи; зав. райво, мiськво, облво; член педагогiчного колективу); г) типом керованого навчального закладу (звичайнi школи; лiцеї, гiмназiї; авторськi школи); д) характеристиками проблеми, яку необхiдно розв'язати (мiра складностi проблеми; її новизна; значущість для членiв педагогiчного колективу); е) умовами розв'язання проблеми (матеріально-технічне та фiнансове забезпечення; час, який приділяється для розв'язання проблеми; наявнiсть управлiнської команди; рiвень компетентностi, творчого потенцiалу педагогiчного колективу; особливостi його соцiально-психологiчного клiмату).

5. Суб'єктивнi фактори, що впливають на прийняття управлiнського рiшення,- це iндивiдуально-психологiчнi характеристики керiвника, якi зв'язанi: а) зі змiстом управлiнської дiяльностi (рiвень компетентностi керiвника; його творчий потенцiал; органiзаторськi здiбностi; ставлення до проблеми); б) особливостями у виконанні управлiнської дiяльностi (рiвень домагань керiвника; його здатнiсть до ризику; готовнiсть брати на себе вiдповiдальнiсть; тип темпераменту керiвника; психофiзiологiчний стан); в) особливостями взаємодiї керiвника з iншими учасниками управлiнського процесу (стиль керiвництва управлiнця; ставлення керiвника до конкретних учасникiв взаємодiї; мiра довiри керiвника до своїх підлеглих); г) рiвнем саморегуляцiї керiвником своєї дiяльностi та поведiнки ( адекватнiсть самооцiнки; мiра самовладання).

6. Сукупнiсть iндивiдуально-психологiчних характеристик керiвника визначає особистiсний профiль прийняття ним управлiнським рiшень, тобто найхарактернiші для нього способи, прийоми аналiзу та розв'язування управлiнських проблем.

7. Управлiнськi рiшення, якi приймаються керiвниками закладiв освіти, мають вiдповiдати таким вимогам: бути науково обґрунтованими, своєчасними, чiтко сформульованими; мати об'єктивну основу для виконання; передбачати реальнi механiзми контролю за їх реалiзацiєю.

8. Поряд з iндивiдуальними формами iснують i колегiальнi форми прийняття управлiнських рiшень (оперативнi наради, засiдання педагогiчних рад, рад шкiл, атестацiйних комiсiй тощо). Такi форми, крiм позитивних моментiв (зростання творчого потенцiалу учасникiв взаємодiї, їх активностi, пiдвищення значущостi прийнятого рiшення), вимагають вiд керiвникiв додаткових органiзацiйних i змiстовно-психологiчних зусиль. Залежно вiд завдання та конкретної ситуацiї доцiльно чергувати використання iндивiдуальних i колегiальних способiв прийняття управлiнських рiшень.