
- •46.Види представництва. Співвідношення інституту представництва з суміжними інститутами.
- •47.Представництво без повноважень або з перевищенням повноважень.
- •48. Поняття ,форма та строк довіреності. Припинення представництва за довіреністю.
- •49.Поняття та значення строків та термінів у цивільному праві. Початок перебігу та закінчення строків.
- •50. Класифікація строків та термінів у цивільному праві.
- •51.Поняття та види позовної давності. Початок та кінець течії позовної давності.
- •Закінчення строку позовної давності щодо головної вимоги означає, що цей строк закінчився і щодо додаткової вимоги (неустойки, поручительства тощо).
- •52.Зупинення, переривання та відновлення строків позовної давності.
- •53.Наслідки спливу позовної давності. Вимоги на які позовна давність не поширюється.
- •54.Загальні положення про особисті немайнові права. Види та зміст особистих немайнових прав.
- •55.Здійснення та захист особистих немайнових прав.
- •56. Особисті немайнові права , що забезпечують природнє існування фізичної особи.
- •57. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.
- •58.Загальна характеристика та види речових прав.
- •59.Поняття власності та право власності. Види права власності.
- •60.Субєкти та об’єкти права власності. Зміст.
- •61. Способи набуття права власності.
- •62.Стаття 346. Підстави припинення права власності
- •63. Поняття захисту права власності . Співвідношення понять «захист права власності» та «охорона права власності»
- •66. Право власності на житло.
- •67.Загальна характеристика та види прав на чуже майно
- •Стаття 399. Припинення права володіння
- •68. Сервітути .Поняття та види
63. Поняття захисту права власності . Співвідношення понять «захист права власності» та «охорона права власності»
.Стаття 386. Засади захисту права власності
Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. 1. Економічні відношення власності є матеріальним підґрунтям будь-якого суспільного ладу, а їх охорона складає найважливішу задачу будь-якої правової системи. Тому захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави. Відповідно до ст. 13 Конституції України «держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності». Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України). Зазначені положення Конституції України конкретизуються в різних галузях українського законодавства — в кримінальному, адміністративному, земельному, фінансовому, цивільному праві. Норми цивільного права насамперед забезпечують регулювання й охорону цих відносин при нормальних умовах використання власником приналежного йому майна без порушення його правомочностей, а також без обмеження прав і інтересів інших осіб. Так, норми права передбачають підстави придбання майна у власність, припинення правг власності, обсяг правомочностей власника, межі їхнього здійснення, а також правовий режим окремих видів об'єктів власності. Це охорона права власності в широкому змісті. Охорона відносин власності у випадку порушення права власності конкретного суб'єкта полягає у захисті порушеного права (охорона права власності у вузькому значенні). Тобто відмінністю охорони права власності, від його захисту полягає у тому, що норми, які направлені на захист права власності установлюють несприятливі наслідки для порушників речових прав і застосовуються тоді, коли право порушено. Норми цивільного права спрямовані, насамперед, на відновлення того майнового положення, яке мало місце до порушення. Тим самим ці норми покликані відновити порушене право власності, а також ліквідувати збиток, заподіяний інтересам власника. Таким чином, під цивільно-правовим захистом права власності розуміється сукупність цередбачених цивільним законодавством засобів, які застосовуються у зв'язку зі зробленими проти цих прав порушеннями і спрямованих на відновлення чи захист майнових інтересів їхніх власників.
64. .Способи захисту права власності.Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, юридичною наукою традиційно виділяються речово-правові та зобов´язально-правові засоби захисту права власності.
Речові засоби захисту права власності та інших речових прав, що покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб, закріплені в розділі VIII Закону України «Про власність».
До речово-правових позовів відносяться:
вимоги не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов);
вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов´язані з володінням (негаторний позов);
вимоги власника про визнання права власності.
Зобов´язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов´язаннях.
До зобов´язально-правових позовів відносяться позови про:
- відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору;
- повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення);
- про визнання правочинів недійсними;
- про захист права власності в деліктних зобов´язаннях;
- про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна таін.
65. Право власності на землю (земельну ділянку)Стаття 373. Земля (земельна ділянка) як об'єкт права власності
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Власник земельної ділянки має право використовувати її на власний розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якшо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.
Стаття 374. Суб'єкти права власності на землю (земельну ділянку)
Суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону. Іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації можуть бути суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) у випадках, встановлених законом. Права та обов'язки суб'єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.
Стаття 375. Право власника на забудову земельної ділянки
Власник земельної ділянки може зводити на ній будівлі та споруди, закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 37 цього Кодексу.