- •46.Види представництва. Співвідношення інституту представництва з суміжними інститутами.
- •47.Представництво без повноважень або з перевищенням повноважень.
- •48. Поняття ,форма та строк довіреності. Припинення представництва за довіреністю.
- •49.Поняття та значення строків та термінів у цивільному праві. Початок перебігу та закінчення строків.
- •50. Класифікація строків та термінів у цивільному праві.
- •51.Поняття та види позовної давності. Початок та кінець течії позовної давності.
- •Закінчення строку позовної давності щодо головної вимоги означає, що цей строк закінчився і щодо додаткової вимоги (неустойки, поручительства тощо).
- •52.Зупинення, переривання та відновлення строків позовної давності.
- •53.Наслідки спливу позовної давності. Вимоги на які позовна давність не поширюється.
- •54.Загальні положення про особисті немайнові права. Види та зміст особистих немайнових прав.
- •55.Здійснення та захист особистих немайнових прав.
- •56. Особисті немайнові права , що забезпечують природнє існування фізичної особи.
- •57. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.
- •58.Загальна характеристика та види речових прав.
- •59.Поняття власності та право власності. Види права власності.
- •60.Субєкти та об’єкти права власності. Зміст.
- •61. Способи набуття права власності.
- •62.Стаття 346. Підстави припинення права власності
- •63. Поняття захисту права власності . Співвідношення понять «захист права власності» та «охорона права власності»
- •66. Право власності на житло.
- •67.Загальна характеристика та види прав на чуже майно
- •Стаття 399. Припинення права володіння
- •68. Сервітути .Поняття та види
60.Субєкти та об’єкти права власності. Зміст.
Стаття 318. Суб'єкти права власності
Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. 1. Згідно з ч. 1 коментованої статті суб'єктами права власності є Український народ, а також інші учасники цивільних відносин:
1) фізичні особи — громадяни України, а також іноземні громадяни і особи без громадянства, які користуються однаковими з громадянами України майновими і особистими немайновими правами за винятками, встановленими у законі;
2) юридичні особи — вітчизняні, іноземні, спільні, вітчизняні з іноземними інвестиціями тощо;
3) суб'єкти публічного права — держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави тощо (див. коментар до ст. 2 ЦК).
Об’єктами права власності може бути будь-яке майно, що становить певну цінність.
Чинною Конституцією України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Розрізняють власність народу України, приватну власність, колективну власність, державну та комунальну власність.
Серед об’єктів власності необхідно виділити власність народу України, до якої належать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності відповідно до закону.
Стаття 317. Зміст права власності
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. 1. Згідно з частиною 1 коментованої статті зміст права власності охоплює три правомочності власника: 1) право володіння; 2) право користування; 3) право розпоряджання. Право володіння — це юридична можливість фактичного впливу на річ. Володіння річчю може бути як законним — таким, що грунтується на законі, так і незаконним. Але «право володіння» завжди є тільки законним. Це випливає з того, що воно, як кожне «право», завжди ґрунтується на якійсь правовій підставі. Отже, вираз «незаконне володіння» може застосовуватись тільки для позначення фактичного володіння, котре не має під собою правової підстави (див. коментар до глави 29 ЦК). Право користування — це юридична можливість видобування власником споживчих властивостей речі. Користування може здійснюватися шляхом вчинення фактичних дій (проживання в будинку, користання автомашиною тощо), а також шляхом вчинення юридичних дій (надання речі в оренду і одержання від такої діяльності прибутків). Право розпоряджання полягає у юридичній можливості власника визначати фактичну і юридичну долю речі. Визначення фактичної долі речі полягає в зміні її фізичної сутності аж до повного знищення (наприклад, споживання речі самим власником).