58.Загальна характеристика та види речових прав.

Речовими визнаються права, які забезпечують можливість задоволення потреб та інтересів уповноваженої особи за допомогою її безпосереднього впливу на річ без звернення за сприянням у цьому до інших осіб. Характерними ознаками речових прав є: специфічний об’єкт: речі (майно); абсолютний характер прав: праву однієї особи протистоїть обов’язок усіх інших осіб не порушувати це право; специфічний спосіб реалізації: передусім, своїми власними силами; особливий характер захисту: захист від порушень «з боку всіх і кожного». Речове право Як інститут цивільного права являє собою сукупність принципів і норм, що визначають стосунки приватних осіб щодо майна, узяті в їх статиці. Речове право Як вид цивільних прав— це право, що дає уповноваженій особі можливість забезпечити задоволення її потреб та інтересів за допомогою безпосереднього впливу на річ, яка знаходиться у сфері її господарського панування. Залежно від значущості та характеру виникнення ^^^ речові права можуть бути поділені на основні й вторинні (похідні). До основних речових прав належать: а) право власності; б) права на чужі речі. Права на чужі речі можна, з деякими застереженнями, поділити на дві групи: 1)    права користування чужими речами (це головним чином сервітути, які можуть бути особистими і майновими. З урахуванням можливості існування начебто подвійного права володіння і користування різними особами, але щодо однієї і тієї самої речі свого часу виникла теорія «поділеної власності»); 2)    права розпорядження чужими речами (до них, зокрема, належать заставні права, суть яких полягає в тому, що кредитор у разі невиконання зобов’язання має право реалізації заставленого майна для задоволення своїх майнових інтересів). До вторинних речових прав належать: а) право повного господарського відання — можливість володіння, користування і розпорядження майном у своїх інтересах, але на підставі надання цих правомочностей власником; б) право оперативного управління — право володіння, яке ґрунтується на праві власності іншої особи, що надала це повноваження, а також обмежені право користування і розпорядження майном з метою і в межах, які встановлює власник.

59.Поняття власності та право власності. Види права власності.

Стаття 316. Поняття права власності Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає вна­слідок закону або договору управління майном. (Стаття 316 із змінами, внесеними згідно із Законом № 980-ІУвід 19.06.2003) 1. У коментованій статті міститься визначення права власності як суб'єктивного права особи на річ (майно). Слід зазначити, що термін «власність» нерідко вживається для по­значення приналежності комусь речей. Тобто, власність трактується як присвоєння засо­бів і продуктів виробництва за допомогою певної суспільної форми, що відображає таке ставлення особи до речі, коли вона вважає річ своєю, за умови, що інші вважають цю річ чужою. Отже, власність характеризується наявністю такої влади особи над річчю, яка ви­знана суспільством і регламентована соціальними нормами. Власник розпоряджається річчю своєю владою й у своїх інтересах. Для нього річ — своя, для невласників, відповід­но, — чужа. Оскільки влада особи (власника) над річчю неможлива без того, щоб інші особи (які не є власниками речі) ставилися до неї як до чужої, власність означає відношення між людьми з приводу речей. На одному полюсі цього відношення — власник, що ставиться до речі як до своєї, на іншому — невласники, тобто, усі інші особи, що зобов'язані ставитися до неї як до чужої. Це означає, що вони зобов'язані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ, а, отже, і на волю власника мати цю річ. Таким чином, власність — це суспільні відносини, що характеризуються двома основ­ними ознаками: 1) вони виникають з приводу речей (майна); 2) вони мають вольовий зміст. З першої ознаки випливає, що власність — це завжди майнове відношення. Наявність другої ознаки зумовлює необхідність врахування значення такої категорії як «воля власника», встановлення меж волевиявлення власника. Відносини власності регулюються різними галузями права. Зокрема, важливе значення мають конституційні норми, які встановлюють форми власності (ст.ст. 13,41, 142,143 Кон­ституції України), закріплюють рівність всіх суб'єктів права власності (ст. 13 Конституції України), гарантії права власності і обов'язки власників (ст.ст. 13 і 41 Конституції Украї­ни). Але чільне місце займають норми цивільного права, котрі визначають зміст права власності, регулюють поведінку власників у цивільному обігу, регламентують порядок за­хисту права власності тощо. В теорії цивільного права розрізняють право власності в об'єктивному значенні та пра­во власності в суб'єктивному значенні. Право власності в об'єктивному значенні — це сукупність юридичних норм, що регулю­ють відносини власності. Ці норми є юридичною підставою існування і реалізації права власності, що належить певному суб'єкту, тобто, права власності в суб'єктивному значенні. Право власності в суб'єктивному значенні — це право особи володіти, користуватися, розпоряджатися річчю та реалізовувати стосовно неї інші правомочності своєю владою у власному інтересі. Цьому праву власника відповідає обов'язок усіх інших осіб утримува­тися від порушення його правомочностей. Право власності в суб'єктивному значенні відображає сутність власності як вищої вла­ди особи над річчю. Поділ права власності на форми не за­перечує його класифікації за іншими ознаками. Так, право при­ватної власності може бути правом власності громадян та правом власності юридичних осіб. Право державної власності може бути правом оперативного управління державних установ та казен­ник підприємств і правом господарського відання державних підприємств. Крім того, право власності може належати не одно­му суб´єктові, а кільком. За цією ознакою можна виділити право спільної власності, яке поділяється на право спільної сумісної і спільної часткової власності.Спільна сумісна власність поді­ляється на власність подружжя, власність членів селянського (фермерського) господарства і власність, що виникає внаслідок придбання майна спільною працею членів сім´ї.

Одним із видів права власності є право інтелектуальної влас­ності.Таким чином, класифікація права власності може бути різ­номанітною, залежно від практичних потреб такого поділу. Водночас поділ права власності на форми визначений на законо­давчому рівні, а поділ права власності на види провадиться як із врахуванням законодавчих положень, так і з теоретичних та практичних міркувань.