7. Філософські погляди Григорія Сковороди

Народився в с.Чорнухи на Полтавщині в незаможній козацькій родині в грудні 1722 року.

З дитинства показав "твердість духу", нахил до богопочитання, охоту до науки. Вчився в сільській школі і мандрівних дяків.

В 12 років віддали до Києво-Могилянської академії, де він перевершував одноліток успіхами і похвалами, але вчився з перервами з 1734 до 1753 року - "вічний студент".

Вчився в академії загальноприйнятій філософії, але сам обрав інший шлях філософствувань: "Український Сократ". Мав неабиякі музичні здібності і жив при дворі Єлизавети, співав в її придворній хоровій капелі.

Потім став викладачем - але не мирився з начальством. Працював домашнім вчителем. Вихованця М.Ковалинського дуже полюбив і вважав "духовним сином".

Всіх вражав способом життя: одяг простий, їв скромно, спав 4 години, зранку босим ходив за місто, був завжди веселий і всім задоволений.

Дав клятву обійти всі святі місця. Йому навіть пропонували духовний сан. У 1770 році з ним трапився містичний випадок.(с.169 "Історія української філософії"").

Помер в маєтку своїх друзів біля Харкова у 1794. Втік з вінчання, пішки пройшов всю Європу, мав дар лікувати хвороби.

Свої твори забороняв друкувати.

Проблема світового зла:

Сковорода не побудував цілісної філософської системи. Для нього важливо було передати свій внутрішній світ і думки.

Його почуття були оповиті тугою:

"Охопили мене навкруги пекельні лиха", "Хвора душа мені, недужа аж до смерті".

Це мова не про настрій. Душевна хвороба і нудьга підносяться ним до космічного рівня. Тобто він бачить, що щось не так у бутті і воно веде до хвороби серця.

Цей страх і сум властивий кожній людині - це страх перед смертю. "Смерть не щадить і царського волосся".

Вихід з такого становища Сковорода вбачає в досягненні внутрішньої свободи, незалежності від зовнішнього світу. "Полиш весь світ цей мерзотний".

Треба заглибитись в самого себе, вмерти для світу, тому і філософствувати - це перебувати насамоті з самим собою.

"Так само як власну матір можна знайти вдома, своє щастя людина шукає всередині себе".

Щастя - це вища мета людського життя. Але його можна досягти відділившись від зовнішнього світу "любов до зовнішності робить з людини раба. Щастя у нього тотожне з істиною, яка є високою мудрістю. А коріння думок людини- в серці.

Зла думка - від злого серця. Добра - від доброго.

"Немає в світі злого -є зла думка про щось".

Дуаліст; в людині є 2 життя світське-згубне, Боже-спасенне. Є 2 волі: людська і Божа.

Людської волі треба позбутися, бо вона гріховна, а Божа воля приведе до щастя.

"Щастя, мир, рай - це Бог всередині тебе".

Кожна людина має мріяти про самопізнання, бо це найкоротший шлях до Бога (адже він всередині себе). Здобувши собі "нове серце" (в якому Бог) людина стає сином Божим, або навіть Богом, тобто обожнюється "Главою діл людських - є серце", (с. 173 "Історія української філософії"").

В такому стані людині відкривається удрість письма Божого.

Хоча поняття Бога у його філософії дуже складне: він то дух, то натура (жива природа).

Наука про Бога;

"Багато хто питає: що то робить в житті Сковорода? Чим тішиться? Я ж Господом радію".

Але був проти зовнішнього почитання Бога з обрядами і постами. Він розумом і серцем шукав єднання з ним. Це шлях особистого богошукання.

Виділяє 3 світи:

- Макрокосмос – всесвіт.

- Мікрокосмос - людина .

- Світ символів – Біблія.

Божественне життя проймає кожен світ.

Бог це безкінечний кінець і безкінечне начало, це начало єдине; Бог точка, яка породила все. Бог єдиний у всіх, а всі - в ньому".

Ще одною ознакою Бога є простота; все складне, а отже руйнується (як кубики) а Бог простий, вільний від множинності, тому вічний. Наступна ознака бога - невидимість, недосяжність для людських відчуттів, тому він вища сутність.

Отже Бог є єдиною, невидимою натурою, яка пронизує світ і керує ним.

Вчення про самопізнання;

Бог одвічно присутній у кожній людині. Але його треба вміти там знайти. А життя людини - це процес самопізнання, яке має етапи:

- спочатку людина ніби звернена всім своїм їством назовні (пізнає світ);

( На цьому етапі, пізнавши світ, людина відчуває абсурдність свого існування, тому постає необхідність самопізнання).

• Спрямовує думки всередину себе: "щастя всередині кожного з нас".

• Чи бачить він кінець в самопізнанні?

Людина не лише духовна: вона має тіло і душу. Ці дві натури духовна (внутрішній світ) і плотська безкінечно борються, тому це безкінечний рух, а отже і самопізнання це вектор, який направлений до неба, до якого не дістатись.

Самопізнання має 2 рівні:

1. Вузьке, приземлене бачення світу.

2. Універсальне світосприймання.

Пізнаючи себе людина, разом з тим, встановлює яка праця їй потрібна (бо за природою кожна має свій нахил).

Він мріяв про суспільство де люди знайдуть свій нахил, і від своєї праці будуть отримувати насолоду.

Вплив "Просвітництва".

Це доба філософствувань, доба коли повсякденні норми життя відкидались, доба зневаги до моралі. Це відхід від релігії. Отже, це не вписувалось у філософію Сковороди.

Самого Сковороду в Просвітництві приваблювало лише одне - тяжіння до знань.

В іншому він високоморальний аскет, який є філософом не лише за світобаченням, але й за світовідношенням.

Попередником у філософії, яка вплинула на Сковороду був Транквіліон Ставровецький ( його ідея самопізнання).

Він захоплювався стоїцизмом, містикою.

Не задавався метою написати філософію, а просто філософствував.

Філософськими є всі його твори. Їх можна поділити на 4 цикли:

I "Пізнай себе" - "Нарциз", "Симфонія, звана книга Асхаль про пізнання самого себе".

II «Дружня розмова" про душевний світ" - це вірші про мораль, щастя, людину.

III Ідеальне життя: це єднання з богом.

IV з чим боротися, що слід перемогти і від чого звільнитись.