Інфляційний розрив

На графіку потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні СуВ2. Але фактично економіка витрачає більше - СуВ1. Отже, має місце надлишок сукупних витрат: СуВ1 > СуВ2. Тому фактичний ВВП номінально перевищує потенційний: ВВП1 > ВВП2. Таке явище називається інфляційним розривом. На графіку величина інфляційного розриву дорівнює відстані по вертикалі між лініями СуВ1 і СуВ2.

Інфляційний розрив – це величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати), щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості.

– ∆СуВп = (6.9), де:

– ∆ВВПі – інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості

(– ∆ВВПі = ВВПп – ВВПфакт.);

ВВПп – потенційний ВВП;

ВВПфакт. – фактичний ВВП;

Мв – мультиплікатор витрат.

Інфляційний розрив виникає в зв’язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням виробництва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, підприємства не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фізичних обсягів виробництва. Для цього потрібен певний час. Єдиним наслідком у цьому випадку є зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву спричинить лише зменшення номінального ВВП, без зміни реального ВВП.

При рецесійному розриві доцільною є стимулююча (експансіоністська) фіскальна політика, яка має збільшувати державні закупівлі та знижувати чисті податки, або застосовувати згадані заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення.

При інфляційному розриві доцільно проводити стримуючу (рестриктивну) фіскальну політику, яка повинна зменшувати державні закупівлі й підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.

При рецесійному розриві доцільною є стимулююча (експансіоністська) монетарна політика, до інструментів якої належать: купівля Центральним банком державних цінних паперів; зниження норми обов’язкових резервів; зниження облікової ставки.

При інфляційному розриві доцільно проводити стримуючу (рестриктивну) монетарну політику, до інструментів якої належать: продаж Центральним банком державних цінних паперів; підвищення норми обов’язкових резервів; підвищення облікової ставки.

13. Розкрити роль держави у ринковій економіці, її економічні функції. Здійснити аналіз основних форм державного регулювання ринкової економіки

Основним регулятором змішаної економіки є ринок, “невидима рука” якого регулює найважливіші параметри економічного розвитку. Ринковий механізм: 1) об’єднує виробників і споживачів у єдину економічну систему; 2) підпорядковує виробництво суспільним потребам в форму платоспроможного попиту; 3) сприяє ефективному розподілу ресурсів (спрямовує ресурси на виробництво тих товарів, які найбільш потрібні суспільству); 4) сприяє розробці та впровадженню нових, найефективніших технологій; 5) виконує велику селективну функцію серед товаровиробників.

Недоліки ринку (не здатний протистояти економічній нестабільності; не має механізмів, які здатні забезпечити людей суспільними благами; не може протистояти монополізму; веде до надмірної нерівності в доходах, нерівномірного розвитку окремих регіонів, порушення екологічних умов життя людей).

Економічні функції держави:

1) визначення головних цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку, виходячи зі стану економіки і перспектив її розвитку;

2) розробка і впровадження правових норм функціонування ринкової економіки;

3) здійснення цілеспрямованого впливу на економічну діяльність господарюючих суб’єктів через фінансові важелі;

4) контроль за дотриманням антимонопольного законодавства захисту й стимулювання конкуренції;

5) регулювання зовнішньоекономічних відносин;

6) соціальний захист громадян;

7) фінансування суспільних потреб.

Основні форми державного регулювання ринкової економіки:

– фінансове (через систему фіскальної політики);

– грошово-кредитне (через регулювання грошової маси та процентної ставки);

– цінове (корекція рівня цін товарного ринку);

– структурне (через зміну галузевої структури економіки та, відповідно, структури попиту і пропозиції на ринку);

– соціальне (соціальний захист населення через державний перерозподіл доходів);

– адміністративне (через застосування неекономічних методів впливу на економічне життя).

Державне регулювання економіки – це цілеспрямована діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов для найефективнішого функціонування ринкового механізму та мінімізації його негативних наслідків.

Держава з метою впливу на економіку здійснює: фіскальну, монетарну, соціальну та зовнішньоекономічну політику.

В основі будь-якої макроекономічної теорії лежить питання про те, з допомогою яких механізмів у економіці забезпечується повна зайнятість, тобто повне використання наявних ресурсів. Врегулювати це питання може ринковий механізм – самостійно або з допомогою держави.