168. Відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця

При відкритті спадщини спадкоємці, якщо їм було відомо про борги спадкодавця, зобов'язані повідомити кредитора про смерть боржника.

Кредитор спадкодавця має право звернутися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини в 6-місячний строк з дня, коли йому стало відомо або могло стати відомим про відкриття спадщини, з вимогами до спадкоємців, що прийняли спадщину, повернути йому борг, шо залишився за спадкодавцем.

Борги спадкодавця — це майнові зобов'язання, які прийняв на себе спадкодавець перед фізичними або юридичними особами- кредиторами, але не виконав тому, що смерть позбавила його можливості виконати це зобов'язання. Обов'язок доводити борги померлого покладається на кредитора, що звернувся до спадкоємців з відповідними претензіями. Він зобов'язаний представити документи, що підтверджують його вимоги.

Кредитор вправі протягом 6 місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, звернутися зі своїми вимогами шодо боргів спадкодавця до його спадкоємців незалежно від настання строків вимоги. Якщо строк виконання зобов'язань ще не настав, це не впливає на можливість подання вимог про повернення боргу, оскільки кредитор ризикує тим, що його право на повернення боргу може бути не задоволено після прийняття спадщини (наприклад, через розподіл спадщини між багатьма спадкоємцями, внаслідок чого жоден з них виявиться неспроможним повернути борг).

Якщо кредитор спадкоємця не був повідомлений спадкоємцями про смерть боржника і не мав можливості дізнатися про це з інших джерел, він може звернутися з вимогами до спадкоємців протягом 1 року від настання строку права вимоги.

Якщо кредитору було відомо про смерть спадкодавця — боржника, але він не звернувся до спадкоємців і не пред'явив вимоги про повернення боргу у 6-місячний строк, або якщо він не міг знати про відкриття спадщини та не пред'явив своїх вимог протягом 1 року, він позбавляється права вимоги (ст. 1281 ЦК).

Якщо у ст. 1281 ЦК йдеться про право кредитора спадкодавця на задоволення вимог про повернення боргу спадкоємцями останнього та про порядок подання відповідних вимог, то ст. 1282 ЦК встановлює обов'язок спадкоємців виконати ці вимоги кредитора спадкодавця. Таким чином, вказані норми ніби доповнюють одна одну, забезпечуючи максимально повно інтереси кредитора спадкодавця.

При цьому ЦК (ст. 1218) виходить з того, що коли вже спадкоємці прийняли спадщину, то вони набувають не лише прав з управління, користування та розпорядження спадковим майном спадкодавця, але також і зобов'язання щодо цього майна.

Спадкодавці, що прийняли спадщину (немає значення, за законом чи за заповітом), при зверненні до них кредитора спадкоємця зобов'язані задовольнити його вимоги, якщо вони обгрунтовані та доведені. Доказом правдивості вимог кредитора можуть бути розписка спадкодавця, договір позики, кредитний договір тощо. Вказані вимоги задовольняються спадкоємцями повністю, але тільки в розмірі вартості майна, одержаного в спадщину.

Вимоги кредитора мають перевагу перед іншими вимогами (наприклад, перед заповідальним відказом, який надається від- казоодержувачу лише після сплати спадкоємцями боргів спадкодавця).

Вимогами кредитора спадкоємці мають задовольнити шляхом одноразового платежу. Проте за домовленістю між кредитором та спадкоємцями боржника може бути встановлений інший порядок виплати боргу. Якщо такої домовленості між кредитором та спадкоємцями боржника не досягнуто, кредитор вправі звернутися до суду з позовом про виплату боргу. Суд за позовом кредитора накладає стягнення боргу з майна, яке спадкоємці боржника отримали в натурі.

У разі, якщо майно боржника було визнано відумерлим та перейшло у власність територіальної громади, кредитор звертається до органів місцевого самоврядування з вимогою виплати боргу спадкодавця. У цьому разі боржнику виплачується сума боргу, але лише у розмірі успадкованого майна.

169.Розподіл спадкового майна.

Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. 2. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

1. З моменту прийняття спадщини двома або більше спадкоємців спадкове майно, як правило, є об'єктом їх спільної часткової власності. Термін "спільна часткова власність" використовується в даному випадку умовно, враховуючи, що до складу спадщини входять не тільки речові права, але й зобов'язальні права, права інтелектуальної власності тощо, а також обов'язки спадкодавця. Тому частка у спадщині - не те ж саме, що і частка у праві спільної власності. Проте враховуючи схожість у правовому регулюванні при здійсненні поділу спадщини або виділу частки у натурі можуть використовуватись норми, які регулюють поділ майна, що є у спільній частковій власності або виділ частки з цього майна. 2. Спадкові частки, належні спадкоємцям, є переважно не реальними, а ідеальними, тобто вираженими чисельно (1/2, 1/3 і т. д.). Лише у випадку чіткого визначення у заповіті того майна, яке переходить до спадкоємців, це майно поділу не підлягає, а є об'єктом особистої власності того спадкоємця, якому воно призначено. Режим спільної часткової власності поширюється і на майно, одержане у спадщину подружжям. Навіть у разі, якщо чоловік і дружина є спадкоємцями одного і того ж спадкодавця, кожен з них є окремим суб'єктом спадкових правовідносин, приймає спадщину індивідуально і лише від свого імені. Норма п. 2 ч. 1 ст. 57 СК, що визнає особистою приватною власністю кожного з подружжя майно, набуте під час шлюбу в порядку спадкування, є імперативною і не передбачає винятків. Для того, щоб усунути режим спільної часткової власності і відокремити своє спадкове майно від чужого, спадкоємцям, які прийняли спадщину, надано право на поділ спадкового майна із виділом у натурі частки із майна, що знаходиться у спільній частковій власності.

Внаслідок поділу ідеальні частки перетворюються у реальні, які складаються з визначеної сукупності прав та обов'язків. 3. Правочин про поділ спадщини здійснюється за згодою спадкоємців, що прийняли спадщину, і оформляється договором між ними, у якій зазначаються належні їм реальні частки у спадщині. Даний договір може стосуватися як поділу усього спадкового майна, так і виділу частки одного чи кількох спадкоємців. При цьому допускається грошова компенсація, якщо вартість майна є різною. При недосягненні згоди поділ здійснюється у судовому порядку відповідно до часток, належних кожному із спадкоємців. У останньому випадку поділ спадкового майна оформляється судовим рішенням (п. 230 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Поділ спадщини і виділ частки спадкоємця здійснюються на підставі положень ст. ст. 364 - 367 ЦК, що регулюють процедуру поділу (виділу частки) майна, що є об'єктом права спільної часткової власності з урахуванням особливостей поділу спадкового майна, визначеного нормами спадкового права. 4. Правовідносини щодо поділу спадщини - традиційно заключний етап розвитку правовідносин спадкування. Тому поділ допускається лише тоді, коли визначилося коло спадкоємців, які реалізували право на прийняття спадщини. Виняток з цього правила встановлений законодавцем з метою охорони спадкових прав дитини спадкодавця, зачатої за його життя, але ще не народженої на час відкриття спадщини. Ч. 2 ст. 1298 ЦК дозволяє спадкоємцям здійснювати розподіл спадкового майна лише після народження такої дитини. Викладене, а також структурне розташування норм про поділ у їхньому співвідношенні з розташуванням норм, що регулюють порядок видачі свідоцтва про право на спадщину, свідчить про те, що поділ здійснюється до видачі свідоцтва, а свідоцтвом остаточно оформляються правовідносини між спадкоємцями. Проте нотаріальна практика видачі свідоцтв про право на спадщину свідчить про те, що останні, як правило, видаються до укладення договору про розподіл спадщини між спадкоємцями. Якщо після проведення поділу спадщину прийняли інші спадкоємці на підставі частин другої і третьої ст. 1272 ЦК вона підлягає перерозподілу між усіма спадкоємцями (ст. 1280 ЦК). 5. Зміст ст. 1278 ЦК встановлює презумпцію рівності часток спадкоємців, яка може бути спростована лише заповітом. Таким чином, вона не дозволяє спадкоємцям поділити спадщину на свій розсуд, одержавши при поділі частку меншу від встановленої законом або заповітом, а вимагає проведення поділу у суворій відповідності із спадковими частками. Водночас дана норма не є єдиною у спадковому законодавстві, що присвячена питанням розподілу спадкової маси. Ст. 1267 ЦК наділяє спадкоємців за законом правом змінити розмір частки у спадщини когось із них (ч. 2, 3). Оскільки згідно з абзацом першим п. 228 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України зміна частки у спадщині проводиться за згодою спадкоємців після прийняття її, але до видачі свідоцтва про право на спадщину, слід визнати, що норми частин другої та третьої ст. 1267 ЦК присвячені особливостям поділу спадщини між спадкоємцями за законом. Отже, дана норма є спеціальною у відношенні спадкоємців за законом і надає їм додаткові права при поділі спадщини. Посвідчення нотаріусом правочину про зміну розміру часток спадкоємців за законом за ст. 1267 ЦК розглядається не як особлива умова договору про поділ спадщини між спадкоємцями, а як окрема нотаріальна дія. Згідно абзацу першого пункту 230 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України поділ спадкового майна провадиться за згодою спадкоємців, які прийняли спадщину. Ця норма відповідає вищевикладеним положенням, що дозволяють відступити від розміру спадкових часток спадкоємцям за законом, однак не узгоджується з принципом про те, що якщо заповідач розподілив спадщину між спадкоємцями, то поділ не у відповідності з волею заповідача не є можливим. Таким чином, можна дійти висновку, що спадкоємці за законом мають право поділити спадщину на свій розсуд із зміною розміру спадкових часток, а спадкоємці за заповітом такого права позбавлені. 6. Якщо серед спадкоємців є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, цивільна дієздатність яких обмежена, поділ спадкового майна здійснюється з дотриманням норм глави 6 ЦК, зокрема, про необхідність одержання дозволу органів опіки та піклування при відмові опікуном або дачі згоду на відмову від майнових прав підопічного піклувальником (ст. 71