162. Поняття, зміст і суб'єкти права на обов'язкову частку у спадщині

Сутність права на обов'язкову частку полягає в тому, що на користь осіб, визначений у ч. 1 ст. 1241 ЦК, відкривається спадщина у вигляді половини від тієї частки, право на яку б належало їм при спадкуванні за законом, незалежно від того, яким є зміст заповіту.

Суб'єктами права на обов'язкову частку виступають:

1) малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця. Оскільки за ч. 1 ст. 1260 ЦК у разі спадкування за законом усиновлений та усиновлювач прирівнюються до родичів за походженням, а з кровними батьками усиновлений втрачає правовий зв'язок і не спадкує за законом після їхньої смерті (абзац перший ч. 2 ст. 1260 ЦК), право на обов'язкову частку виникає також у осіб, які були усиновлені спадкодавцем на час відкриття спадщини, за умови їх малоліття, неповноліття або непрацездатності.

Якщо діти є малолітніми або неповнолітніми, саме ці факти дають підставу їм закликатися до спадкування. Тому навіть у випадку, коли неповнолітній наділений повною цивільною дієздатністю (ст. ст. 34 - 35 ЦК), це не позбавляє його права на обов'язкову частку у спадщині;

2) непрацездатна вдова (вдівець) спадкодавця;

3) непрацездатні батьки спадкодавця. При цьому право на обов'язкову частку у спадщині має окремо кожен з непрацездатних батьків спадкодавця.

До непрацездатних осіб відносяться: а) особи, які досягли віку - жінки - 55 років, чоловіки - 60 років, тобто віку, який дає їм підставу для одержання пенсії за віком, незалежно від того, чи продовжують вони працювати; б) інваліди I, II та III груп.

Здатність особи спадкувати за обов'язковою часткою визначається на час відкриття спадщини. Тому якщо заповіт, наприклад, складений на користь сторонньої особи під час відсутності у потенційних спадкоємців права на обов'язкову частку, а на час смерті заповідача з'ясувалося, що серед спадкоємців є батько спадкодавця, який на той час став непрацездатним, він має право на спадкування як обов'язковий спадкоємець і у разі прийняття ним спадщини заповіт у відповідній частині є недійсним.

Перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, визначений ст. 1241 ЦК, є вичерпним і не підлягає розширювальному тлумаченню. Інші особи, зокрема онуки спадкодавця, до цього переліку не входять, а відтак права на спадкування за обов'язковою часткою не мають.

2. Частина 1 ст. 1241 ЦК передбачає, що вищезазначені особи "спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом". Ця норма є однією з найбільш суперечливих у чинному спадковому законодавстві, а тому вимагає відповідного коментування. Передусім, термін "спадкують" не є точним у відношенні права обов'язкових спадкоємців. Останні хоча і складають особливу групу спадкоємців, оскільки на їх користь спадщина відкривається всупереч волі заповідача, проте є звичайними спадкоємцями з огляду на підстави набуття права на спадщину. Спадщина, яка відкрилася на користь обов'язкового спадкоємця, не переходить до нього автоматично. Такий спадкоємець, як і будь-який інший, для придбання права на спадщину зобов'язаний її прийняти встановленими законом способами і у належні строки (ст. ст. 1268 - 1270 ЦК).

3. При розрахунку обов'язкової частки у спадщині слід виходити з того, що розмір усієї спадщини береться за одиницю, а частка спадкоємця за законом визначається шляхом поділу усієї спадщини на кількість спадкоємців за законом, які закликаються до спадкування, тобто тих, на користь яких відкрилася спадщина. Таким чином, якщо, наприклад, після відкриття спадщини виявилося, що спадкодавець склав заповіт на усе майно на особу, яка не входить до числа спадкоємців за законом, а потенційними спадкоємцями за законом є дві особи, одна з яких має право на обов'язкову частку, розмір частки у спадщині обов'язкового спадкоємця дорівнює 1/4 (1/2 від 1/2), а спадкоємець за заповітом, відповідно, отримає 3/4 спадщини.

При вирахуванні розміру обов'язкової частки припускається, що заповіту взагалі немає, а відтак враховуються частки усіх без винятку спадкоємців, закликаних до спадкування за законом, тобто тих, які були в живих на час відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК). При цьому наступне "відпадіння" таких спадкоємців зі складу спадкових відносин (смерть, відмова від прийняття спадщини - якщо не уся спадщина була охоплена заповітом, усунення від права на спадкування, неможливість прийняття спадщини у зв'язку з позбавленням їх права на спадкування) жодним чином не впливає на порядок вирахування обов'язкової частки. Головне, щоб на час відкриття спадщини ці особи були живими і вони входили до відповідної черги спадкоємців за законом (ст. ст. 1261 - 1265 ЦК), в тому числі мали право на спадкування за правом представлення (ст. 1266 ЦК). Так само не впливає на порядок вирахування обов'язкової частки і наступне приєднання до кола спадкоємців за законом інших спадкоємців в разі зміни черговості одержання права на спадкування (ст. 1259). Таким чином, коло спадкоємців за законом встановлюється на час відкриття спадщини.