155. Поняття і значення спадкування

Поняття спадкування. Смерть фізичної особи припиняє її правоздатність і відкриває спадщину. Людина перестає існувати фізично, але значна кількість цивільних відносин, у яких вона була носієм прав та обов'язків, переходять до інших осіб. Такий перехід майна (спадщини) померлої особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) називається спадкуванням.

Умови та порядок спадкування регламентуються низкою цивільно - правових норм, що у своїй сукупності складають окремий цивільно - правовий інститут - спадкове право.

Таким чином, спадкове право - це сукупність цивільно - правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок переходу майна, а також майнових прав та обов'язків померлого до інших осіб.

В ЦК з урахуванням суттєвих змін, що відбулися у суспільстві, спадкові відносини врегульовуються виходячи з забезпечення свободи волі особи, відмови держави від зазіхань на її приватну власність, сприяння через закон зміцненню родинних стосунків, Відповідні відносини регулюються у Книзі шостій ЦК, а також у нормативних актах, які регламентують діяльність органів нотаріату.

Спадкове цраво надає можливість кожному громадянину розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши у заповіті його частку. Положення спадкового права спрямовані на захист особистих інтересів громадян. Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (зокрема, неповнолітніх та непрацездатних осіб), чим сприяє зміцненню сім'ї.

Значення спадкування полягає у тому, що кожному члену суспільства повинна бути гарантована можливість жити та працювати із свідомістю того, що після його смерті все надбане ним за життя (втілене у матеріальних благах і обтяжене боргами) перейде згідно його волі, а якщо він її не виявить, то згідно волі закону, до близьких йому людей. І тільки у випадках, прямо передбачених у законі, те, що належало спадкодавцеві за життя, у певній частині перейде до осіб, до яких сам спадкодавець не виявляв прихильності (так звані необхідні спадкоємці). Неухильне проведення цих положень забезпечує інтереси як самого спадкодавця та його спадкоємців, так і усіх третіх осіб (боржників та кредиторів спадкодавця, фіскальних органів тощо), для яких смерть спадкодавця може потягнути ті чи інші правові наслідки.

156. Підстави спадкування

 

Спадкоємство як перехід майна померлого до інших, осіб можливе з двох підстав — за заповітом або за законом.

Можливе одночасне спадкоємство і за заповітом, і за законом (одна частина майна спадкодавцем заповідана, а інша успадковується за законом).

 Заповіт складається тоді, коли спадкодавець бажає сам висловити свою волю щодо того, кому і яка частина його майна має перейти після смерті. Звідси заповіт можна визначити як розпорядження власника своїм майном на випадок його смерті.  

Крім призначення спадкоємців і розподілу спадщини між ними заповіт може містити й інші розпорядження (заповідальний відказ).

 

До заповіту з метою встановлення однозначності його змісту Цивільний кодекс України встановлює чіткі вимоги. Заповіт — це не договір, а односторонній правочин, згідно з яким права і обов'язки інших осіб виникають за волевиявленням заповідача. Тому до заповіту встановлюються такі самі умови його дійсності, як і до будь-якого правочину.

 Перша умова — заповіт може бути складений виключно дієздатною особою.

 Друга умова — заповіт за законом повинен бути укладений у письмовій формі з обов'язковим зазначенням місця й часу його складання і особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується іншою особою в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 207

Цивільного кодексу України. Крім того, заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами (ст. 1251, 1252 Цивільного кодексу України). Причому, якщо заповідач через фізичні вади не може прочитати заповіт або коли заповіт посвідчує не нотаріус, а інші

посадові, службові особи, то таке посвідчення має відбуватися при свідках. Хоча за бажанням заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. Такими можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю, за винятком:

  • нотаріуса або іншої посадової, службової особи, яка посвідчує заповіт;

 • спадкоємців за заповітом;

 • членів сім'ї та близьких родичів спадкоємців за заповітом;

 • осіб, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

 Коли особа складає секретний заповіт (заповіт, із змістом якого ніхто не ознайомлюється), він посвідчується виключно нотаріусом. Такий заповіт подається нотаріусові в заклеєному конверті, на якому має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті посвідчувальний напис, скріплює

печаткою і у присутності заповідача вміщує його в інший конверт й опечатує.

 Третя умова — відповідність змісту заповіту законодавству. Наприклад, заповідач має право призначити спадкоємцем будь-кого, але не може позбавити повністю спадщини неповнолітніх або непрацездатних дітей (у тому числі й усиновлених), непрацездатних дружину (чоловіка), батька,

матір і утриманців. Якщо заповідач за заповітом позбавить зазначених осіб спадщини повністю, заповіт у цій частині буде визнаний недійсним, а зазначені особи успадкують незалежно від змісту заповіту не менш як дві третини частки майна, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом (обов'язкова частка).

 Заповідач має право в будь-який час змінити або скасувати складений ним заповіт чи скласти новий заповіт. Заповіт, що складений пізніше, автоматично відміняє раніше складений заповіт.

 Заповіт, що складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми і посвідчення, вважається неправочинним. Заповіт може бути визнаний недійсним у судовому порядку за позовом заінтересованих осіб, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

 Спадкоємство за законом має місце в таких випадках:

  • за відсутності заповіту:

 • визнання заповіту недійсним;

 • неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за

заповітом;

 • неохоплення заповітом усієї спадщини.

 Цивільний кодекс України визначає коло спадкоємців за законом. Це діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця й народжені після його смерті, той з подружжя, який пережив іншого, і батьки (перша черга спадкоємців); рідні брати й сестри спадкодавця, його баба і дід як з боку батька, так і з боку матері (друга черга спадкоємців); рідні дядько і тітка спадкодавця (третя черга спадкоємців); особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців); інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення (ступінь споріднення визначається за числом народжень, що

віддаляють родича від спадкодавця) (п'ята черга спадкоємців). До останньої черги належать також утриманці спадкодавця. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів існування.

 Спадкоємці за законом закликаються до спадкоємства не одночасно, а в порядку черги.

 Цивільним кодексом України при спадкоємстві за законом передбачено також спадкування за правом представлення. Це стосується спадкування майна спадкодавців їхніми внуками, правнуками, прадідом, прабабою, племінниками, двоюрідними братами і сестрами.

 Так, внуки, правнуки спадкодавця спадкують частку спадщини, що належала б за законом їхнім матері, батьку, бабі, діду, якби вони були живі на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, діду спадкодавця), якби вони Були живі на час відкриття спадщини. Племінники спадкодавця спадкують частку спадщини, що належала б за законом їхнім матері, батьку (сестрі, брату спадкодавця), якби вони були живі на час відкриття спадщини. Двоюрідні брати і сестри спадкодавця спадкують частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батьку (тітці, дядьку спадкодавця), якби вони Були живі на час відкриття спадщини.