140. Поняття та значення набувальної давності.

З набранням чинності новим Цивільним кодексом України стало можливим набувати права власності на чуже майно за правилом набувальної давності (ст.344 ЦК). Це означає, що особа, яка володіє чужим майном протягом тривалого терміну, може набути права власності на нього, посилаючись на давність користування ним.

Набувальна давність – одна з підстав набуття права власності. Частина 1 ст. 344 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) передбачає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито й безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном протягом 5 років, набуває права власності на нього. Суб’єктом набувальної давності може бути як фізична, так і юридична особа. Щодо земельних ділянок, то відповідно до ст.119 Земельного кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на неї, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.

Набувальна давність не стосується випадків заволодіння чужим майном обманним або злочинним шляхом. Мова йде про ситуації, коли власник майна не заявляє про своє право уже тривалий час, тобто фактично відмовляється від цього майна.

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного володіння чужим майном. Наявність у володільця, наприклад, договору оренди, наймання, зберігання тощо виключає застосування інституту набувальної давності.

Об’єктом правової охорони за ст. 344 ЦК є нерухоме або рухоме майно. До нерухомого належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці (житлові будинки, майнові комплекси, насадження).

Рухомими речами визнаються такі, які можна вільно переміщувати в просторі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.344 ЦК право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю після державної реєстрації.

До набуття права власності на майно особа, яка володіє ним як своїм власним, має право на захист свого володіння проти третіх осіб, які не є власниками майна, а також які не мають права на володіння ним на інших передбачених законом чи іншими нормативно-правовими актами або договором підставах.

141. Момент виникнення та припинення права власності.

Виникнення права власності

Виникнення у особи права власності можливе у разі наявності певного юридичного факту, який відповідно слугує юридичною підставою визнання такої особи власником. Як зазначено у ст. 328 ЦК України, право власності набувається за підставами, не забороненими законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Іншими словами, у наведеній статті закріплюється презумпція правомірності набуття права власності.

У гл. 24 ЦК "Набуття права власності" не міститься вичерпного переліку конкретних підстав набуття (виникнення) права власності. Натомість у статтях цієї глави підставою набуття права власності безпосередньо передбачені правочини (ст. 328) та інші окремі підстави набуття права власності на: новостворене майно (ст. 331); перероблену річ (ст. 332); загальнодоступні дари природи (ст. 333); безхазяйну річ (ст. 335); рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336); знахідку (ст. 338); бездоглядну домашню тварину (ст. 341); на скарб (ст. 344); майно за набувальною давністю (ст. 344); державне та комунальне майно в порядку приватизації (ст. 345). У вищезгаданих статтях містяться також положення про умови та порядок переходу до особи майна у її власність.

Вищеперерахований перелік підстав виникнення у особи права власності не є вичерпним, адже існують і інші підстави, передбачені численними актами законодавства України.

в ст. 331 ЦК визначено порядок, а також певною мірою момент набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва. За загальним правилом ч. 1 ст. 331 ЦК, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Звідси можна зробити логічний висновок, що у таких випадках моментом виникнення у особи права власності має вважатися момент виготовлення (створення) такого майна, якщо інше не буде обумовлено договором або законом.

Водночас у ч. 2 ст. 331 ЦК передбачені спеціальні положення щодо моменту виникнення права власності щодо нерухомого майна, які полягають у наступному:

1) право власності на новостворене нерухоме майно (жилі будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна);

2) якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації;

3) якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

По-друге, ст. 334 ЦК визначаються положення щодо моменту набуття права власності на майно за договором. Так, згідно з частинами 1, 2 ст. 334 ЦК право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором бо законом. При цьому переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. Відповідно до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товаророзпорядчого документа на майно. Таким чином, зміст наведених положень відтворює з певними редакційними особливостями зміст відповідних положень ст. 128 ЦК УРСР.

Натомість істотними новелами відзначається зміст частин 3, 4 ст. 334 ЦК, відповідно до яких, по-перше, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору не посвідченого нотаріально, дійсним; по-друге, якщо ж договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Державну реєстрацію відповідних правочинів (договорів), здійснювану відповідно до ст. 210 ЦК, не можна змішувати з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, здійснювану відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

Законом України від II лютого 2010 р. до вищезгаданого Закону були внесені істотні зміни. Він одержав також назву ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Цим Законом були внесені зміни до ЦК та інших законів України. Зокрема скасовано державну реєстрацію правочинів щодо нерухомого майна, органами державної реєстрації визнано Мін'юст України та його територіальні органи. Однак повною мірою ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" набере чинності з 1 січня 2012 р.

Законом можуть встановлюватися й інші спеціальні положення щодо моменту виникнення у особи права власності (наприклад такі положення передбачені статтями 697, 705, 853, 876).

Моментом припинення права власності є такі підстави припинення права власності Право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам'яток культурної спадщини;

6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;

7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

2. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.