133. Види речових прав.

Згідно зі ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право володіння; право обмеженого користування (сервітут); право забудови земельної ділянки (суперфіції); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Крім перелічених у названій статті ЦК України, види прав на чуже майно зазначені і в інших чинних законодавчих актах. Наприклад, ст. 39 Закону України «Про власність» передбачає право повного господарського відання, а ст. 39 право оперативного управління. Покладання на спадкоємця обов´язку надання права довічного користування житловим будинком, квартирою або іншим майном (ст. 1238 ЦК України). Можуть бути й інші види речових прав на чуже майно. Таким чином, виключного поділу речового права на види (крім права власності) не існує. Проблему систематизації обмежених речових прав можна пояснити тим, що в літературі і в законодавстві відсутні принципи відмежування права на чуже майно від зобов´язально-правових договорів, односторонніх правочинів та ін.

Саме ця невизначеність робить спірним питання необхідності виділення категорії речових прав у системі цивільного права. Можна погодитись з думкою про те, що майбутнє покаже чи приживеться ця категорія в нашому законодавстві.

134. Речові права в системі цивільних прав.

З розділу, присвяченого речовим правам, починається вивчення Особливої ​​(спеціальної) частини цивільного права. Норми про речові права становлять самостійну підгалузь цивільного права і відповідно до цього особливий розділ курсу цивільного права. Речові права оформлюють і закріплюють приналежність речей (матеріальних, тілесних об'єктів майнового обороту) суб'єктам цивільних правовідносин, інакше кажучи, статику майнових відносин, регульованих цивільним правом. Цим вони відрізняються від зобов'язальних прав, що оформляють перехід речей та інших об'єктів цивільних правовідносин від одних учасників (суб'єктів) до інших (динаміку майнових відносин, тобто власне цивільний оборот), а також від виключних прав, що мають об'єктом нематеріальні результати творчої діяльності, або засоби індивідуалізації товарів ("інтелектуальної" і "промислової власності"). Юридичну специфіку речових прав становить, по-перше, їх абсолютний характер, що відрізняє їх від відносних, зобов'язальних прав. По-друге, всі речові права оформлюють безпосереднє відношення особи до речі, дає йому можливість використовувати відповідну річ у своїх інтересах без участі інших осіб. У зобов'язальних відносинах уповноваженою особа може задовольнити свій інтерес лише з допомогою певних дій зобов'язаної особи (з передачі майна, виконанню робіт, наданню послуг і т.д.). Крім того, вони захищаються за допомогою особливих, речове-правових позовів, що становить їх третю відмінну рису. Нарешті, по-четверте, специфіка речових прав традиційно вбачається також і в тому, що їх об'єктом можуть служити тільки індивідуально визначені речі, а тому із загибеллю відповідної речі автоматично припиняється і речове право на неї. Об'єктом ж зобов'язального права є поведінка зобов'язаної особи - боржника, причому обов'язок останнього може переходити до інших осіб у порядку правонаступництва. Таким чином, речові права отримують свій, особливий правовий режим, відмінний від режиму зобов'язальних прав .По об'єктах, а також за змістом і способам захисту речові права відрізняються також і від виключних прав (абсолютних за своєю юридичною природою), що оформляють відносини "інтелектуальної власності". Категорією речових прав охоплюється, по-перше, право власності - найбільш широке за обсягом правомочностей речове право, яке надає уповноваженій суб'єкту максимальні можливості використання належного йому майна. По-друге, до неї включаються інші, обмежені (порівняно з вмістом права власності) речові права. Право власності є основним, найбільш важливим, хоча й не єдиним речовим правом. Тому з його розгляду і починається вивчення категорії речових прав.