97. Відмова в захисті права і наслідки його застосування

Відмову у захисті права частіше всього ототожнюють з цивільно-правовою відповідальністю, оскільки

така санкція є мірою відповідальності, забезпечуючи відновлення порушених прав. Санкція норми ЦК про зловживання правом є своєрідною правоохоронною мірою від недобросовісних дій суб’єкта, пов’язаних із зловживанням правом, оскільки цивільно-правові санкції як мінімум включають в себе міри захисту, оперативні міри і міри цивільно-правової відповдальності. При цьому міри захисту, що являють собою сукупність заходів, які забезпечують нормальний хід реалізації права, не можуть включати в себе відмовув захисті, передбачену ст.  13 ЦК України, оскільки вони є однорівневими категоріями і працюють заправилом «або захист цивільних прав, або відмова в їх захисті»

Водночас, відмова в захисті права свідчить про застосування цивільно-правової санкції внаслідок

порушення суб’єктивного цивільного права і перебування особи в стані захисту, який не може бути

визнаний самозахистом або будь-яким видом оперативного реагування, оскільки в цьому випадку реалі-

зується такий елемент як право на захист.

Відмовою в захисті права суд захищає права однієї особи, а правам іншої відмовляє в захисті. В захисті

права може бути відмовлено як на підставі звернення позивача про захист порушеного права, якщо суд

встановить факт зловживання правом позивачем,

98. Поняття і зміст суб’єктивного права на захист.

У цивільному правовідношенні його учасники (громадяни, організації) є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків. Набуття суб'єктивних цивільних прав необхідне для задоволення духовних і матеріальних потреб.

У концепції про суб'єктивне право важливого значення набуває з'ясування юридичної суті конструкції «суб'єктивного права» як єдності трьох елементів: а) виду і міри дозволеної поведінки самого уповноваженого (громадянина або організації), який має відповідні суб'єктивні права.

б) можливості вимагати відповідної поведінки від інших зобов'язаних осіб — правомочність на чужі дії;

в) можливості застосування уповноваженою особою засобів правоохоронного характеру, якщо інші особи не виконують своїх обов'язків щодо неї, — правомочність на захист перших двох правомочностей.

Таким чином, суб'єктивне цивільне право — це вид і міра дозволеної поведінки уповноваженої особи, здійснення якої забезпечується виконанням обов'язків іншими особами. Виконання обов'язків — неодмінна умова здійснення суб'єктивного права. Зв'язок між суб'єктивним правом і суб'єктивним обов'язком є нерозривним. Він втілюється у цивільному правовідношенні між уповноваженою (уповноваженими) і зобов'язаною (зобов'язаними) особами.

За змістом право на захист складається з можливостей, здатних забезпечити здійснення суб'єктивного права: звернення до державних і громадських органів з вимогою застосувати до правопорушника засобів державного примусу; самозахист цивільних прав; засоби оперативного впливу на правопорушника.