94. Способи здійснення цивільних прав і виконання цивільно-правових обов’язків.

Способи здіснення суб'єктивних цивільних прав поділяють на фактичні та юридичні.

Під фактичними способами слід розуміти діяння, які, зазвичай не є юридично значущими, наприклад, коли особа фактично проживає у будинку, чим здійснює своє право власності на нього.

Юридичними способами слід вважати юридично значущі діяння, наслідком яких є виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Це, зокрема, укладення різноманітних правочинів, створення авторського твору, виявлення скарбу тощо.

Виконання цивільних обов'язків — це дотримання зобов'язаною особою поведінки на користь уповноваженої особи.

Обов'язковою умовою виконання обов'язків є, насамперед, необхідний обсяг дієздатності, тобто здатності своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Виконання обов'язків може відбуватись у пасивній та активній формі, зміст яких було розкрито у § 1 Гл. 2 цього посібника.

Способи виконання цивільних обов'язків поділяють на добровільний та примусовий. Добровільний спосіб виконання обов'язку має місце, якщо особа виконує покладене на неї зобов'язання чи утримується від його виконання за власною волею. Примусовий спосіб виконання має місце, коли виконання зобов'язання чи утримання особи від його виконання здійснюється на підставі актів правоохоронних органів незалежно від волі зобов'язаного суб'єкта чи взагалі без його участі.

Для забезпечення виконання цивільних обов'язків існують засоби заохочення та відповідальності, які встановлено договором або актом цивільного законодавства. Засоби заохочення можуть бути у формі надання додаткової оплати, додаткових прав особі, яка добросовісно виконує свої обов'язки тощо. Засоби відповідальності за невиконання або недотримання свого обов'язку — це неустойка (штраф, пеня), порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а також інші види стягнень як майнового, так і немайнового характеру.

В окремих випадках особу може бути звільнено від цивільного обов'язку або від його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Наприклад, ЦК передбачає звільнення від обов'язку або від його виконання у випадку смерті фізичної особи, якщо виконання нерозривно пов'язане із особою боржника (ст. 608 ЦК), за умов прощення боргу (ст. 605 ЦК); у випадках поєднання кредитора та боржника в одній особі, як от при злитті двох юридичних осіб (ст. 608 ЦК) та в інших випадках.

95. Поняття та межі здійснення суб’єктивних цивільних прав.

Межі здійснення суб´єктивного цивільного права в загальному розумінні являють собою спеціально встановлені вимоги, яких зобов´язана дотримуватися уповноважена особа, здійснюючи своє суб´єктивне цивільне право.

Зазначені вимоги можуть виступати у вигляді певних обов´язкових умов, правил, обмежень або заборон. Тобто, так чи інакше межі здійснення суб´єктивного цивільного права обмежують коло тих дій, які може вчинити уповноважена особа в межах цього права. За такого підходу слід визнати, що межі здійснення суб´єктивного цивільного права є межами самого суб´єктивного цивільного права. Поряд з цим, серед меж суб´єктивного права межі здійснення мають свою специфіку.

Межі суб´єктивного цивільного права доцільно розділяти на загальні та спеціальні.

Загальні межі суб´єктивного права - це встановлені законодавством чи договором критерії, що визначають коло тих дій, які може вчинити носій цього права. Тобто такі межі визначають, що саме може вчинити носій права.

Спеціальні межі суб´єктивного права являють собою вимоги до здійснення суб´єктивного права, що вказують за дотримання яких умов можуть бути здійснені ті дії, які передбачені загальними межами.

Спеціальні межі суб´єктивного цивільного права і є межами здійснення суб´єктивних цивільних прав.

Важливою ознакою межі здійснення суб´єктивного цивільного права є її конкретність. Це означає, що кожна межа здійснення суб´єктивного цивільного права повинна бути чітко визначеною за своїм змістом, зрозумілою як для особи, яка зобов´язана її дотримуватися при здійсненні свого права, так і для осіб, прав яких це здійснення права може торкнутися.

В іншому випадку обсяг здійснення уповноваженою особою свого суб´єктивного цивільного права може бути необґрунтовано звужений або розширений, внаслідок чого може бути нанесена істотна шкода носію суб´єктивного цивільного права або іншим особам. За такої ситуації межа здійснення суб´єктивного права взагалі не буде виконувати своєї основної мети і сама перетвориться на засіб порушення суб´єктивних цивільних прав.

Так само, як і загальні межі суб´єктивного права, межі здійснення суб´єктивного цивільного права можуть бути встановлені в нормативно-правових актах, що входять до системи цивільного законодавства, або у договорі. Саме таке положення закріплено у ч. 1 ст. 13 ЦК України.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, відповідно до якого межа здійснення суб´єктивного цивільного права - це різновид меж самого суб´єктивного права, що являє собою конкретну, встановлену законодавством або договором вимогу, якої зобов´язана дотримуватися уповноважена особа, здійснюючи це суб´єктивне право.

96. Поняття і форми зловживання правом.

Зловживання правом – це здійснення особою свого суб’єктивного права у невідповідності із його призначенням  та із заподіянням шкоди іншим особам.

Характерними ознаками зловживання правом є:

• наявність в  уповноваженої особи суб’єктивного права;

• зловживання правом можливе  лише під час його здійснення;

• уповноважена особа під час реалізації свого суб’єктивного права має діяти чітко у межах закону, оскільки в іншому випадку вона вчинятиме правопорушення;

• обов’язковим елементом поняття «зловживання правом» є наявність шкоди, яка заподіюється, та прямого причинно-наслідкового зв’язку між здійсненням суб’єктивного права та тими негативними наслідками, що настали, оскільки заподіяння шкоди без здійснення свого права є протиправним діянням, тобто правопорушенням, а здійснення свого права без заподіяння шкоди іншим особам – процес нормального задоволення своїх потреб у межах, визначених законом [1]. 

Розрізняють дві форми зловживання правом: шикана (дія щодо реалізації власного суб’єктивного права з єдиною метою заподіяти шкоду іншій особі) та дії щодо реалізації суб’єктивного права без наявності мети, але із фактичним заподіянням шкоди.

Шикана (abus de droit, Chikane, Rechtsmissbrauch) − здійснення свого права з виключною метою – заподіяти шкоду іншій особі. Одним з найтиповіших та історично давніх випадків цього роду був випадок назло сусіду (так зване Neidbau): я будую на межі своєї ділянки високу стіну з виключною метою позбавити світла вікна вашого будинку.

Дії особи слід вважати шиканою у тих випадках, коли вони здійснюються із прямим умислом та з єдиною метою – спричинити шкоду іншій особі. Подібними діями є, наприклад, зміна власником земельної ділянки русла потоку для того, щоб відвести його із сусідньої ділянки, розташованої нижче за течією.

Основною ознакою шикани є намір заподіяння шкоди іншій особі за відсутності власного інтересу у здійсненні суб’єктивного права

 Інші форми зловживання правом, на відміну від шикани, характеризуються відсутністю прямого умислу на спричинення шкоди. Деякі авторитетні російські дослідники вважають, що зловживання правом слід обмежити лише формою шикани, оскільки заборону інших форм зловживання правом неможливо застосувати при вирішенні конкретних спорів [4, c.132], інші зазначають, що сучасна судова практика (російська) не знає інших форм зловживання правом, окрім шикани

Із тезою щодо принципової неможливості ідентифікації інших форм зловживання правом, окрім шикани, не можна погодитися.

Так, наприклад, зловживання правом власності у формі будівництва на межі власної земельної ділянки стіни, яка затінює сусідню ділянку, може здійснюватися як з прямим умислом на спричинення шкоди власникові сусідньої ділянки, так і через бажання захистити свою власність, або створити комфортні умови власного життя, ігноруючи законні інтереси сусіда.