90. Припинення представництва за довіреністю.

 

І. Частина 1 ст.248 ЦК встановлює загальні правила припинення довіреності.

Зокрема, довіреність припиняється внаслідок закінчення її терміну, а стосовно разової довіреності — здійсненням дій представником, на які він уповноважений.

Довіреність може припинитися також у будь-який момент у зв'язку зі скасуванням її особою, яку представляють, або з відмовою від неї представника (ст.ст.249, 250 ЦК). Таке обопільне право на одностороннє припинення довіреності пов'язане з довірчим характером даної угоди.

Довіреність припиняється у зв'язку з припиненням юридичної особи, що є представником або особою, яку представляють, у зв'язку зі смертю, визнанням недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім або представника, або особи, яку представляють. Це положення грунтується на загальному правилі про те, шо і представником, і особою, яку представляють, можуть бути лише повністю дієздатні особи.

Оскільки передоручення засновується на вперше виданій довіреності, то з припиненням дії останньої втрачає силу і передоручення.

2. Припинення дії довіреності має наслідком припинення повноважень представника. У зв'язку з цим у особи, яку представляють, і її¹ правонаступників виникає низка обов'язків. Особа, що видала довіреність і згодом скасувала її, зобов'язана сповістити про скасування особу, якій довіреність видана, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Подібні дії повинні здійснити правонаступники (спадкоємці фізичної особи, яка померла, і правонаступники реорганізованої юридичної особи) у випадку:

а)  припинення довіреності внаслідок припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність;

б) смерті фізичної особи, яка видала довіреність, визнання її недієздатною, обмежено дієздатною або безвісно відсутньою.

Після припинення довіреності представник зобов'язаний повернути довіреність особі, яку він представляє. Зробити це слід негайно, тобто у мінімально короткий строк, як тільки з'явиться така можливість.

91. Відповідальність представника.

Представник не може відмовитись від вчинення дій за довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, або іншим особам. Невідкладний характер дій, що мають бути вчинені представником, може ґрунтуватись на підставі представництва - договорі або акті органу юридичної особи, або випливати з конкретної обстановки, в якій діє представник. Спрямованість правочину на запобігання завданню збитків переважно має місце у випадках, коли повірений діє як комерційний представник від імені одного або кількох суб'єктів підприємницької діяльності. Треті особи ризикують зазнати збитків, наприклад, у разі, коли представник заявив про відмову від своїх повноважень після укладення правочину, але до його виконання, якщо обов'язок виконання за умовами представництва покладається на представника. 4. Ч. 4 ст. 250 ЦК встановлює відповідальність для представника перед довірителем за невиконання вимог щодо негайного його повідомлення про відмову від вчинення дій за довіреністю або за відмову від вчинення невідкладних дій або дій, що потягли за собою завдання збитків довірителю, у вигляді відшкодування збитків (ст. 22 ЦК). Покладення на представника обов'язку щодо відшкодування збитків не виключає можливості притягнення його до цивільної відповідальності за порушення зобов'язання в інших формах (ст. 611 ЦК). Варто звернути увагу, що підставою для притягнення представника до цивільно-правової відповідальності може бути, як засвідчує аналіз норм про договір доручення, сам факт відмови від виконання доручення. Відмова повіреного від виконання договору доручення зумовлює виникнення у нього обов'язків щодо відшкодування збитків, якщо внаслідок відмови довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси або повірений є комерційним представником (ч. 3 ст. 1009 ЦК). Повна відмова від виконання своїх дій за довіреністю, виданою на підставі договору доручення, має кваліфікуватись як відмова від договору доручення. Невиконання своїх повноважень за довіреністю внаслідок відмови представника може бути підставою для притягнення останнього не лише до цивільної відповідальності. Представник, що здійснює повноваження за довіреністю, виданою юридичною особою, з якою він перебуває у трудових відносинах, у разі невиконання своїх обов'язків може понести дисциплінарну відповідальність

92. Поняття здійснення суб’єктивного цивільного права та виконання суб’єктивного цивільного обов’язку.

здійснення суб’єктивного цивільного права — це реалізація його змісту шляхом вчинення уповноваженою особою дій, які визначають можливість певної поведінки (наприклад, суб’єктивне право особи на будь-яке майно надає їй можливість володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном). Здійснення суб’єктивного цивільного права базується на принципі «дозволено все, що не заборонено законом». Особа здійснює своє цивільне право вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй актами цивільного законодавства та договором. Водночас при здійсненні своїх прав особа має додержуватися моральних засад суспільства, зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушувати права інших осіб, заподіяти шкоду довкіллю та культурній спадщині, а також зловживання правом в інших формах. Нездійснення особою свого цивільного права не є підставою для його припинення, крім випадків, встановлених чинним законодавством. При цьому особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

Цивільний обов’язок має виконуватися в межах, встановлених договором або актами цивільного законодавства, забезпечуватися відповідними засобами заохочення та застосування санкцій. Суб’єктивне цивільне право може бути реалізовано як особисто, так і через інших осіб-представників. Предмет виконання юридичного обов’язку — це певні матеріальні або нематеріальні блага (наприклад, речі, послуги, результати інтелектуальної творчості тощо). Суб’єктом виконання юридичного обов’язку є боржник, на якому лежить зобов’язання щодо особистого вчинення певних дій, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із звичаїв ділового обороту чи суті зобов’язання.

Крім того, виконання обов’язку може бути покладене боржником на іншу особу, у зв’язку з чим у цьому разі кредитор зобов’язаний прийняти виконання, запропоноване нею за боржника. Якщо інша особа не виконала або неналежно виконала зобов’язання, то воно повинно бути виконано боржником. При цьому інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно.

Місце виконання цивільно-правових обов’язків визначається законом, договором або іншим нормативним актом. У разі його невизначеності виконання здійснюється згідно з вимогами Цивільного кодексу України: 1) за зобов’язанням про передачу нерухомого майна — за місцем його знаходження; 2) за зобов’язанням про передачу товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, — за місцем здачі товару (майна) перевізникові; 3) за зобов’язанням про передачу товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов’язання; 4) за грошовим зобов’язанням — за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа — за місцем її знаходження на момент виникнення зобов’язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов’язання змінив місце проживання (місце знаходження) і сповістив про це боржника, зобов’язання виконується за новим місцем проживання (місцем знаходження) кредитора з віднесенням за рахунок кредитора всіх витрат, пов’язаних зі зміною місця виконання; 5) за іншим зобов’язанням — за місцем проживання (місцем знаходження) боржника.