82. Державна реєстрація правочинів.

Традиційно під державною реєстрацією правочину розумілося офіційне визнання та підтвердження державою факту вчинення правочину. Державна реєстрація правочину не належить до його форми. Правове значення державної реєстрації полягає в тому, що правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту її проведення. Тобто за відсутності державної реєстрації правочин вважатиметься невчиненим. Цивільним законодавством передбачається правило, що державна реєстрація правочинів відбувається у випадках, установлених у законі (ст.210ЦК). Утім прийняття в 2010 р. Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"1 у новій редакції і внесення змін до ЦК обумовили зміну підходу до значення державної реєстрації правочинів із нерухомістю, а саме фактичне її скасування. Разом з тим ці зміни, без сумніву, вплинули і на розуміння державної реєстрації правочинів узагалі. До внесення до ЦК змін усі правочини з нерухомістю згідно зі ст. 182 ЦК підлягали державній реєстрації. З державною реєстрацією договору пов'язувався і момент його укладення (ч. З ст. 640 ЦК). Тобто тільки щодо правочинів із нерухомістю із державною реєстрацією правочинів пов'язувався момент: а) укладення договору та б) набуття права. Втрата чинності цими положення ЦК викликає необхідність перегляду положень ст. 210 ЦК або ж навіть доцільності її існування взагалі. Однак у ЦК передбачені декілька випадків, за яких певні правочини підлягають державній реєстрації. Так, підлягають державній реєстрації договори: оренди житла з викупом (ч. З ст. 811 ЦК); розпорядження майновими правами інтелектуальної власності (ст. 1114 ЦК); комерційної концесії (ч. 2 ст. 1118 ЦК). Стосовно договору оренди житла з викупом, скоріш за все законодавець випадково не вніс зміни до ст. 811 ЦК та не виключив необхідність її проведення його державної реєстрації, адже з ЦК виключені всі норми про державну реєстрацію договорів із нерухомим майном. Відносно ж двох інших договорів, то вимога про необхідність їхньої державної реєстрації жодним чином не пов'язується з нерухомістю, і державній реєстрації цих договорів не надається значення того факту, з яким пов'язується вчинення правочину.

83. Недійсність правочинів. Правові наслідки недійсності правочинів.

Недійсним є правочин, який хоч і спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, але не створює цих наслідків внаслідок невідповідність цих дій вимогам актів цивільного законодавства. Підстави недійсності правочину поділяються на загальну та спеціальні: загальною є підстава, встановлена у ст. 215 ЦК України, тобто недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України; спеціальними є всі інші підстави. За характером порушення закону та правовими наслідками недійсні право чини поділяються на: нікчемні; оспорювані. Недійсний правочин не спричиняє наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійснісю (ч.1 ст. 216 ЦК). Загальний правовий наслідок недійсності правочину- двостороння реституція (ч. 1 ст. 216 ЦК). Спеціальні правові наслідки: 1) відшкодування збитків (правочин, вчинений з малолітнім- ч.4 ст. 221 ЦК); 2) подвійне відшкодування збитків (правочин, вчинений особою, що обманула- ч.2 ст. 230 ЦК); 3) відшкодування моральної шкоди (правочин, вчинений з особою, яка знала про стан особи, що булла дієздатною, однак у момент вчинення правочину не усвідомлювала значеня своїх дій та/або не могла керувати ними- ч.3 ст. 225 ЦК). Не передбачено: 1) одностороннюю реституцію; 2) вилучення в дохід держави.