81. Форма правочину, наслідки її недотримання.

Форма правочину— спосіб фіксування волевиявлення осіб, що вчинили правочин. Вони можуть вчинятися, перш за все, усно або в письмовій формі (простій чи нотаріально посвідченій). Суть усної форми правочину полягає у тому, що його сторони спілкуються між собою на словах (за допомогою усної мови), тому їх воля сприймається ними безпосередньо. Винятки усної форми: правочини, які хоча й повністю виконуються у момент їх вчинення, але потребують нотаріального посвідчення (ст. 209 ЦК), державної реєстрації (ст. 210 ЦК), або ті, для яких недодержання письмової форми наслідком тягне за собою їх недійсність (ч. 1 ст. 218 ЦК). Правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному чи декількох документах, листах або телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін була виражена за допомогою телетайпного, електронного та іншого технічного засобу зв’язку (ч. 1 ст. 207 ЦК). У простій письмовій формі слід вчиняти правочини, зазначені у ст. 208 ЦК.Крім того, правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, може вчинятися шляхом: здійснення конклюдентних (від лат. сопсіисіеге — укладати) дій, якщо не встановлена обов’язкова письмова форма, тобто поведінка сторін засвідчує їх волю до настання відповідних правових наслідків (купівля-продаж товарів, розміщених у автоматах) або мовчання — у випадках, встановлених договором чи законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (якщо наймач продовжує користуватися річчю після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором). Підписання здійснюється сторонами (уповноваженими особами) власноручно. Винятки підписання правочину невласноруч- но: 1) у зв’язку з хворобою чи фізичною вадою — якщо фізична особа не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину в її присутності підписує інша особа; 2) за письмовою згодою сторін при підписанні правочину може використовуватися факсимільне відтворення підпису за допомогою засобів механічного чи іншого копіювання, електронно-числового підпису чи іншого аналогу власноручного підпису, зразки якого має інша сторона. Нотаріальне посвідчення правочинів здійснюється нотаріусами відповідно до ЗУ «Про нотаріат». У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиняють згідно зі ст. 37 ЗУ«Про нотаріат» посадові особи виконавчих комітетів. Правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню, зазначені уст. 209. Це ті випадкі, які встановленні законом або домовленістю сторін.: укладення договорів застави нерухомого майна (ч. 1 ст. 577 ЦК), купівлі-продажу земельних ділянок (ст. 657 ЦК), дарування (пожертви) нерухомої речі, найму будівель та інших капітальних споруд (їх окремих частин) строком на один рік і більше’ (ч. 2 ст. 793 ЦК). Державна реєстрація правочину— це публічно-правовий засіб забезпечення стабільності та прозорості обігу майна, який набуває ознак юридичного факту і входить у випадках, передбачених законом, до фактичного складу, що породжує цивільні права й обов’язки. Зазначеній реєстрації правочини підлягають лише у випадку, встановленому законом (ч. 1 ст. 210 ЦК). Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію правочинів, порядок її здійснення, а також порядок ведення відповідних реєстрів визначається законом (ч. 2 ст. 210 ЦК). Відносини, пов’язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно усіх форм власності, їх обмеженням і правочинів з нерухомістю, регулюються ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 р. Правочини, що підлягають державній реєстрації, вважаються вчиненими з моменту її здійснення (ч. 1 ст. 210 ЦК). Таким чином, державна реєстрація правочинів набуває конституційного (правоутворюючого) значення, оскільки саме з нею пов’язане виникнення у сторін в такому правочині прав та обов’язків.