48. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Безвісна відсутність - засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності фізичної особи в місці свого проживання, якщо не вдалося встановити місце її перебування.

Відповідно до ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою за таких умов:1)   якщо вона відсутня у місці свого постійного проживання протягом року;2)   якщо протягом одного року в місці, де особа постійно або переважно проживає, немає відомостей про її місцеперебування. День одержання останніх відомостей може бути підтверджено пред´явленням останнього листа відсутньої особи, або іншим способом.3)   вжитими заходами щодо розшуку відсутньої особи встановити місце її перебування неможливо;4)   визнання причин, через які заявник просить визнати фізичну особу безвісно відсутньою юридично поважними.

Згідно зі ст. 248 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України суд до початку розгляду справи встановлює осіб, які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за її останнім місцем роботи та проживання про наявність відомостей щодо такої особи.

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою спричиняє певні правові наслідки, але не відображається на її правоздатності та дієздатності. Особа, яка жива, не перестає бути суб´єктом права.

Згідно зі ст. 44 ЦК України на підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. Цей захід не означає обмеження майнових прав даної особи, а навпаки, сприяє охороні її інтересів. Водночас він є гарантом задоволення майнових прав осіб, з якими відсутня особа мала певні зобов´язальні відносини.

За заявою заінтересованих осіб, органів опіки та піклування опіка може бути встановлена нотаріусом над майном фізичної особи, місцезнаходження якої невідоме, до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.

Опікун зобов´язується з майном особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, місцезнаходження якої невідоме, виконати низку обов´язків, які повинна була виконати відсутня особа - забезпечити за рахунок цього майна утримання осіб, яких остання зобов´язана за законом утримувати (неповнолітні діти, пристарілі батьки), а також задовольнити вимоги щодо сплати боргів за зобов´язаннями безвісно відсутньої особи.

Припиняються зобов´язання, тісно пов´язані з особою, яка безвісно відсутня, зокрема чинність довіреності, договору доручення.Чоловік або дружина безвісно відсутньої особи набувають права розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи РАЦСу.Дитина безвісно відсутньої особи може бути усиновлена без згоди останньої.

Якщо фізична особа, яка визнана безвісно відсутньою, з´явилася або одержані відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або той, що ухвалив рішення про визнання її безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує його.На підставі рішення суду відміняється опіка, встановлена над майном безвісно відсутньої особи.Припиняються виплати пенсій відповідним категоріям осіб. Виплачені раніше грошові суми поверненню не підлягають.

Можливе поновлення шлюбних відносин між. особою, яка повернулась, і її дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано.

Поновлення інших особистих та майнових прав такої особи чинне законодавство не передбачає.

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою не ліквідує юридичну невизначеність, що виникла, оскільки вона залишається учасником правовідносин. Тому до ЦК введено інститут - оголошення фізичної особи померлою, який має свою специфічну характеристику.

Підставами оголошення фізичної особи померлою є:

1)  відсутність особи в місці постійного проживання протягом трьох років з дня отримання останніх відомостей про неї;

2)  відсутність протягом вказаних строків відомостей про місце перебування відсутньої особи;

3)  неможливість встановити місце перебування даної особи, незважаючи на всі вжиті заходи щодо розшуку;

4)  визнання юридично поважними причин, через які заявник просить визнати громадянина померлим.

Закон встановлює скорочений шестимісячний строк для оголошення фізичної особи померлою, якщо вона безвісно пропала за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку. Наприклад, якщо відомо, що особа була пасажиром або членом екіпажу літака, що потерпів аварію, то її оголошують померлою через шість місяців, оскільки ймовірність смерті за таких умов є досить великою. Суд у такому випадку визнає не факт смерті особи, а оголошує її померлою на підставі презумпції смерті під час нещасного випадку.

Частина 2 ст. 46 ЦК України називає ще одну загальну підставу оголошення фізичної особи померлою: фізична особа, яка безвісно пропала у зв´язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи, що заслуговують на увагу, суд може оголосити фізичну особу померлою до спливу цього строку. Такими обставинами слід вважати певні докази як документальні, так і свідчення свідків про високу ймовірність загибелі даної особи. Іншу позицію щодо зазначеної правової норми мав ЦК УРСР від 1963 p., згідно з ч. 2 ст. 21 якого особа, яка пропала безвісно у зв´язку з воєнними діями, могла бути оголошена померлою не раніше спливу двох років з дня закінчення воєнних дій.

На підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою, органи РАЦСу видають заінтересованим особам свідоцтво про її смерть. Днем смерті особи, яка оголошена померлою, вважається день набрання чинності судового рішення. Фізична особа, яка пропала безвісно за обставин, які загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку, може бути оголошена померлою від дня її припустимої смерті (наприклад, день катастрофи пасажирського літака, день повені або іншого стихійного лиха).

Донині серед вчених не існує єдиної думки щодо питання правових наслідків оголошення фізичної особи померлою. Більшість авторів вважають, що особа, оголошена померлою, не позбавляється правоздатності, якщо вона насправді жива´. Водночас припущення про її смерть, підтверджене судовим рішенням, реєструється в органах РАЦСу і тягне втрату особою придбаних раніше цивільних прав та обов´язків. Щодо юридичних наслідків такого судового рішення, то вони співпадають з наслідками, передбаченими у випадку смерті особи:1)   до спадкоємців переходять усі права та обов´язки, що належали особі, яка оголошена померлою. Водночас ч. 2 ст. 47 ЦК України зазначає, що спадкоємці не мають права відчужувати протягом п´яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв´язку з відкриттям спадщини. Така норма, на нашу думку, містить гарантію прав особи, оголошеної померлою, у випадку її появи;2)   припиняється шлюб;3)   припиняються зобов´язання, пов´язані з особою, яка оголошена померлою;4)   певні особи набувають право на отримання пенсій (як і в разі визнання фізичної особи безвісно відсутньою).

49. Ознаки, що індивідуалізують правовий статус фізичної особи: ім’я, місце проживання фізичної особи.

Головним засобом індивідуалізації кожної фізичної особи є її ім’я, адже саме під ним особа набуває та здійснює свої права та обов’язки.Виникає питання щодо реалізації права особи на імені. Ім’я фізичної особи є найдавнішим способом індивідуалізації її в суспільстві. Ім’я – це особисте немайнове благо фізичної особи

Відповідно до частини 4 статті 296 Цивільного кодексу України, ім’я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесеної постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

Виникає питання щодо реалізації права особи на імені. Ім’я надається з народження, саме тому, у практиці можуть траплятися випадки, коли особи використовують своє право на зміну імені, коли її воно не влаштовує. 

Однією з найбільш фундаментальних категорій у цивільному праві є цивільна дієздатність фізичної особи. Відповідно до чинного законодавства дієздатність - знатність набувати для себе цивільних прав, здійснювати набуті цивільні права, створювати для себе цивільні обов'язки, виконувати створені цивільні обов'язки, нести відповідальність у разі невиконання створених для себе обов'язків.

При характеристиці фізичної особи як інституту цивільного права не можливо уникнути інституту місця проживання, адже він має важливе значення для здійснення і захисту прав фізичної особи, забезпечення стабільності цивільних відносин.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. У цьому випадку треба виходити з того, де вона найчастіше перебуває. Не слід вважати переміною місця проживання виїзд фізичної особи тимчасово у іншу місцевість для навчання, у відрядження тощо.

З метою забезпечення умов для стабільності цивільних відносин і виконання фізичними особами зобов’язань по відношенню до інших суб’єктів права встановлена їх реєстрація за місцем проживання та по місцю тимчасового перебування.

Реєстрацію фізичних осіб за місцем проживання і за місцем тимчасового перебування слід відрізняти від прописки. Прописка базується на так званій «дозвільній системі» і здійснюється переважно на підставі відомчих актів. Призначення реєстрації – фіксувати перебування фізичної особи у вільному обранні ними місця проживання чи перебування (як інститут публічного права).

Відкритим залишається питання щодо реалізації прав щодо вільного вибору місця проживання неповнолітніми особами, які перебувають у навчальних закладах у тому випадку, коли неповнолітні висловлює бажання проживати поза закладом тим самим реалізуючи своє право на вільний вибір місця проживання. 

За статистикою, в державі налічується більш як 100 тисяч дітей-сиріт до 18 років з офіційних 10,7 мільйона. Минулого року у ході профілактичних рейдів було виявлено понад 100 тисяч неповнолітніх, які вешталися по вокзалах і переховувалися на горищах. А на обліку в кримінальній міліції було близько 40 тисяч неповнолітніх. Чи можна говорити про реалізацію такими дітьми права на вільний вибір місця проживання? Інститут місця проживання тісно пов’язаний з реалізацією права особи на житло та проживання. На практиці доволі часто можна зустрітися з встановленням житлового сервітуту або позбавлення особи права на проживання у житловому приміщенні.

Тривала відсутність фізичної особи у місці її постійного проживання, а також відсутність відомостей про місце перебування останньої породжують невизначеність у цивільних правовідносинах, у яких вона бере участь. У таких випадках застосовуються норми цивільно-правових інститутів визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою.