269. Особливості здійснення і захисту особистих немайнових прав у цивільному праві

У Цивільному кодексі України особисті немайнові права фізичної особи поділено на дві групи. Одна група немайнових прав забезпечу є природне існування фізичної особи, а друга — забезпечує й соціальне буття.

Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров’я, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до честі та гідності, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вибір місця проживання та на вільне пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технологічної творчості. Цивільний кодекс України розширив, конкретизував та передбачив також інші особисті немайнові права фізичної особи.

Фізична та юридична особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, якими порушено особисте немайнове право, зобов’язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо зазначені суб’єкти не вчинять необхідних дій для негайного поновлення порушеного ними права, суд може примусити їх до вчинення таких дій і стягнути завдані ними збитки та компенсувати моральну шкоду.

Тобто кожна фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від будь-яких посягань інших осіб. Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права було завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Конкретні способи такого захисту було розглянуто вище, у частині, присвяченій Книзі першій Цивільного кодексу України.

Таким чином, цивільне законодавство закріплює абсолютне право особи на усунення порушення будь-якого її особистого немайнового права в судовому порядку.

Наприклад, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї неправдивої інформації, вправі вимагати в судовому порядку спростування цієї інформації і відшкодування моральної шкоди. Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною. Спростування здійснюється у той самий спосіб, у який була поширена ця неправдива інформація, і тією ж особою, яка поширила цю інформацію. При цьому спростування недостовірної інформації проводиться незалежно від вини особи, яка її поширила.

Поширювачем інформації, яку надає посадова особа чи службова особа при виконанні своїх службових обов’язків, визнається юридична особа, у якій вона працює. Документ, у якому міститься неправдива інформація, який видала юридична особа, має бути відкликаний.

Коли такі відомості поширено у пресі, інших засобах масової інформації (кінофільми, телепередачі тощо), суд може заборонити або припинити їх розповсюдження до усунення такого порушення, а якщо усунення такого порушення неможливе, — вилучити тираж газети, книги, кінофільму, телезапису та знищити його.

Якщо особа, яка поширила інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може подати до суду заяву про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування.

Особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих та інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування у тому самому засобі масової інформації.

Коли відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації неможливі у зв’язку з його ліквідацією, такі відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка поширила неправдиву інформацію.

У разі відмови особи вчинити відповідні дії з виконання судового рішення, спрямовані на усунення порушень особистого немайнового права, вона може бути оштрафована відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Сплата штрафу не звільняє цю особу від обов’язку виконати рішення суду.