209. Позов про виключення майна з опису (звільнення майна з-під арешту)

   Накладення арешту на майно застосовується як спосіб забезпечення цивільного позову (ст. 152 ЦПК України, ст. 67 АПК України). Відповідно до ст. 186 КПК України при обшуку або виїмці можуть бути вилучені предмети і документи, які мають значення для справи, а також цінності і майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна, які у встановленому порядку перелічуються у протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього опису. Опис майна здійснюється також у порядку вжиття заходів щодо охорони спадкового майна державним нотаріусом або посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, що оформляється у встановленому порядку актом опису майна (пункти 95—107 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, пункти 47— 60 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України).    Позивачами за таким позовом можуть бути особи, які вважають, що описане майно належить їм, а не боржникові, можуть звернутись до суду з позовом до стягувача і боржника про визнання права на описане майно і про виключення цього майна з опису (ст. 385 ЦПК України). Потреба у поданні такого позову виникає тому, що накладення арешту на майно та включення його до опису супроводжується встановленням обмежень у його правовому режимі і, нарешті, може призвести до звернення стягнення на нього, конфіскації тощо. Ці обмеження можуть полягати у наступному.    По-перше, власник може бути позбавлений на певний період можливості здійснювати усі правомочності (володіння, користування і розпорядження), якщо майно вилучене у боржника, обвинувачуваного, підсудного чи інших осіб і передане на зберігання стороннім особам або спеціальним організаціям.    По-друге, описане майно, наприклад, жилий будинок, може бути залишене у володінні та користуванні боржника, обвинуваченого, підсудного із застосуванням заборони на здійснення розпорядження цим майном.    По-третє, може бути накладена заборона на користування і розпорядження описаним майном, без вилучення із володіння боржника чи інших уповноважених осіб.    Найповніше врегульовано відносини щодо опису майна, його зберігання і реалізації у ЦПК України (статті 379—385).    Опис майна боржника-громадянина проводить судовий виконавець (нині ці функції виконує створювана державна виконавча служба) в кількості, необхідній для задоволення стягнення і покриття витрат, пов'язаних з виконанням рішення. Описане майно передається на зберігання боржникові під розписку на акті опису або спеціальним охоронцям. Вилучені у боржника валютні цінності, ювелірні та інші побутові вироби з золота, срібла, платини та металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів здаються на зберігання в установу Національного банку України, облігації — на зберігання до установи Ощадного банку України, а грошові суми вносяться на депозитний рахунок районного (міського) суду.    Стаття 126 КПК України визначає порядок забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Відповідно до цієї статті майно, на яке слідчий накладає арешт, описується і вилучається у обвинувачуваного чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, або передається на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинувачуваного чи іншим особам.    З позовом про виключення майна з опису мають право звертатися особи, дії яких не спричинили накладення арешту на майно, але, на думку яких, до опису включено належне їм майно. Ними можуть бути члени сім'ї боржника, обвинуваченого, інші особи. Щодо самого боржника, обвинуваченого, то вони можуть захистити свої інтереси та оспорити законність опису майна в ході розгляду справи, порушеної у зв'язку з їх діями.    У судовій практиці особливо поширені позови про виключення з опису майна, яке становить спільну власність позивача і відповідача. У таких випадках суду належить визначити частку позивача в спільному майні і вилучити її з опису, оскільки зверненню стягнення чи можливій конфіскації підлягає лише те майно, яке є власністю боржника, обвинуваченого, засудженого.    Розглядаючи такі справи, важливо враховувати як загальні положення матеріального права про власність і її захист, так і ті положення, які регулюють відносини спільної власності (наприклад, статті 3, 16—18 Закону України "Про власність", статті 22—31 Кодексу про шлюб і сім'ю України, статті 112— 119 ЦК України, статті 16 і 17 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство"). При цьому, як зазначив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" від 27 серпня 1976 p.1 (з наступними змінами), якщо згідно з вироком підлягає конфіскації конкретне майно, що становить спільну сумісну власність подружжя, членів сім'ї чи селянського (фермерського) господарства, позови інших учасників стольної власності про виключення майна з опису їх частки цього майна можуть бути задоволені, якщо не залишилось іншого спільного майна або його залишилось менше, ніж припадає на їх частку.    Однак така позиція Пленуму є певною мірою непослідовною, адже в Постанові нічого не сказано в цьому аспекті про спільну часткову власність, яка, до речі, також може виникати між подружжям, членами сім'ї, членами фермерського господарства тощо.    При розгляді справ про виключення майна з опису має враховуватися також джерело створення спільної власності. Так, відповідно до ст. 31 КпШС України, ст. 380 ЦПК України при відшкодуванні шкоди, заподіяної злочином одного з подружжя, стягнення може бути звернено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, коли вироком суду в кримінальній справі встанорлено, що його було придбано на кошти, здобуті злочинним шляхом. Отже, за таких обставин позивачеві може бути відмовлено у виключенні з опису його частки у спільній власності.    У справах про виключення майна з опису завжди залучається два або більше відповідачів: боржник; особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, в необхідних випадках — особа, якій було реалізовано майно. Коли ж опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, відповідачем притягується відповідний фінансовий орган (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 p.).    У юридичній науці немає єдності щодо правової природи позовів про виключення майна з опису (звільнення майна з-під арешту). В одних випадках такий позов розглядають як різновид віндикаційного, в інших — як негаторний позов'. Іноді його відносять до позову про визнання права власност.    Виходячи з вищенаведеного аналізу, можна зазначити, що кожна з наведених точок зору може бути правильною, але лище в певній ситуації, тобто залежно від змісту обмежень, встановлених щодо описаного майна. Так, якщо позивач внаслідок опису майна позбавлений усіх трьох правомочностей, то позов може мати ознаки віндикаційного позову (наприклад, у разі вилучення описаного майна і передачі його на зберігання спеціальним охоронцям). Якщо ж щодо описаного майна застосовано заборону на його використання чи розпорядження, то позов матиме ознаки негаторного позову.    Щодо визнання позову про виключення майна з опису самостійним речовим позовом про визнання права власності, то для такого твердження немає достатніх підстав, оскільки звернення до суду лише з вимогою про визнання права власності на описане майно не може забезпечити виключення його з опису. Тому, як правило, в позові мають міститися дві вимоги: про визнання права власності (володіння) на описане майно та виключення його з опису. Власне про це прямо сказано в ст. 385 ЦПК України, згідно з якою, особи, які вважають, що описане майно належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом до стягувача і боржника про визнання права на описане майно і про виключення цього майна з опису.