207. Речово-правовий захист володіння

Можуть пред'являти не тільки власники, а й суб'єкти інших прав на майно Інакше кажучи, суб'єкти майном навіть проти його власника. Більш того,права власності за давністю володіння чужим (безхазяйне) майном, включаючи і нерухомість. При цьому до набуття права власності на таке майно фактичний власник речі вправі захищати своє володіння шляхом пред'явлення речове-правових позовів до будь посягають на його володіння третім особам крім титульних власників, які мають право на річ в силу закону або договору.

У статті 303 Цивільного кодексу використовуються поняття "Сумлінну" і "недобросовісний" власник. При цьому характер розрахунків з власником при поверненні майна ставиться в залежність від суб'єктивного чинника - знала або повинна була знати особа про незаконність свого володіння.

Власник вправі вимагати від недобросовісного володільця повернення майна або відшкодування всіх доходів, які він здобув і повинен був здобути за весь час недобросовісного володіння. Під доходами при цьому слід розуміти гроші, плоди, продукцію та інше майно, яке він витягнув у Внаслідок незаконного володіння.

Добросовісний власник зобов'язаний повернути тільки ті доходи, які він здобув і повинен був здобути з моменту, коли дізнався або повинен був дізнатися про незаконність володіння або одержав повістку за позовом власника про повернення майна.

Як сумлінний, так і несумлінний власник може поставити перед власником питання про відшкодування зроблених ними витрат на майно (утримання худоби, реєстраційні витрати і т.п.). Добросовісний власник вправі також вирішити з власником долю проведених поліпшень майна.

Захист володіння спрямований на підтримку стійкості майнового обороту і усунення можливої невизначеності в правовому режимі рухомого і нерухомого майна. Її метою є захист права володіння як абсолютного за своєю юридичною природою правомочності (що входить до складу як речових, так і зобов'язальних прав). Тому вона завжди має своїм об'єктом індивідуально-визначені речі і носить абсолютний характер. У силу цього вона не може використовуватися для захисту зобов'язальних (відносних) прав, особливо прав вимоги (наприклад, для набуття права на банківський вклад або на "бездокументарні цінні папери"), а також прав користування, реалізація яких не вимагає володіння конкретними речами. Тому захист володіння , навіть торкаючись прав володіння, придбаних за договором, тим не менше є інститутом речового, а не зобов'язального права, а складові її позови належать до числа речове-правових.

208. Позов про визнання права власності та інших речових прав

Цей позов є спеціальним або допоміжним речово-правовим засобом захисту права власності. У юридичній літературі існують різні погляди на правову природу цього позову. Так, вважається, що позов про визнання права власності є:

1) позовом, що супроводжує віндикаційний позов1;

2) видом негаторного позову;

3) самостійним позовом.

Висловлені погляди свідчать про неоднозначність правової природи позову про визнання права власності. Усі вони можуть бути певною мірою прийнятними, але залежно від конкретних обставин справи. Насамперед важливо зазначити, що позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на жилий будинок, автомашину тощо. За таких обставин, коли суб'єктивне право власності ще безпосередньо інші особи не порушили, особа може звернутися до суду з позовом про визнання права власності, який матиме самостійне-правове значення і не вимагатиме винесення якогось зобов'язуючого рішення для інших осіб, оскільки у такому випадку навіть відсутня така сторона, як відповідач.

Водночас можливі позови про визнання права власності, в яких є конкретні відповідачі. Такими можуть бути позови одного з подружжя про визнання права роздільної чи спільної власності на те чи інше майно, позови про визнання права власності на майно, створене відповідно до договорів про сумісну діяльність, якщо це право не визнається співвласником (співвласниками), учасником (учасниками) такого договору.

Такі позови можливі як за участю громадян, так і за участю юридичних осіб. При цьому, якщо позивачем і відповідачем у спорі є державні підприємства чи установи, то позовна вимога має формулюватися про визнання права повного господарського відання або права оперативного управління.

Необхідно зазначити, що вимоги про визнання права власності у переважній більшості випадків не є самоціллю позивачів, а відтак — єдиним предметом позову. Як правило, такі вимоги супроводжують позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень права власності, не пов'язаних з порушенням володіння, про виключення майна з опису та ін. Отже, за таких умов, вимоги про визнання права власності є лише передумовою для досягнення позивачем кінцевої мети позову (повернути майно у своє володіння, усунути перешкоди у користуванні чи розпорядженні майном тощо). Звичайно, спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні правовстановлюючі документи, коли це право оспорює відповідач.

На доцільність поєднання в одному позові кількох позовних вимог звернув увагу судів Пленум Верховного Суду України, який у своїй Постанові "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" від 27 серпня 1976 p. наголосив, що оскільки згідно зі ст. 144 ЦПК позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою, в одному провадженні можуть розглядатися вимоги про визнання права власності на майно і виключення його з опису (п. 9).Звичайно, що такий підхід у формулюванні позовних вимог цілком прийнятний і в інших випадках, адже це дає змогу сторонам і суду уникнути розгляду кількох позовних вимог у кількох судових процесах, а відтак заощаджується процесуальний час.