21

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Ім.О.О.БОГОМОЛЬЦЯ

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЇ ХІРУРГІЇ № 1

“ЗАТВЕРДЖЕНО”

на методичній нараді кафедри

“__”____________ 2004 р., протокол № ____

Зав.кафедрою загальної хірургії № 1

Д. мед.н., проф. О.І.ДРОНОВ

ЛЕКЦІЯ

Тема:

“Переливання крові. Історія. Групи крові та

резус-належність. Методи визначення.

Показання і протипоказання до переливання крові”.

Студентам 3 курсу медичного

факультету

Склав

Доцент

____________І.О.Ковальска

Київ, 2004 р.

ПЛАН

Історія розвитку проблеми.

Переливання крові в Росії.

Групи крові і резус-фактор, класичні та сучасні методи їх визначення. Джерела одержання крові.

Донорство.

Консервація і збереження крові.

Методи та техніка переливання крові.

Показання та протипоказання до переливання крові.

Кровозамінники та препарати крові.

Диференційоване застосування донорської крові, її компонентів, препаратів та кровозамінників.

Донорство.

Історична справка

З трьох проблем, на яких грунтується сучасний розвиток хірургії (асептика Е.Бергман, 1890 і антисептика – Лістер, 1867; хірургічне знеболювання – Уелс, 1844; У.Мортон, 1846; боротьба з кровотечею і поповнення крові) проблема переливання крові своє практичне рішення найшла найбільш пізно – в перші десятиріччя ХХ століття.

Розвиток вчення про переливання крові умовно можна розділити на три періоди:

1 період – емпіричний – від древнього часу до відкриття Гарвеєм закону кровообігу (1628 р.)

2 період – експериментальний – з 1628 р. до відкриття аглютинації та закону ізогемаглютинації (1901 р.)

3 період – науково-обгрунтований – з 1901 р. до наших днів.

1 ПЕРІОД

Спроби якимось чином замістити крововтрату проводилось в доісторичні часи, в глибокій давнині, оскільки причина смерті у поранених, що стікали кровю, завжди здавалась зовсім очевидною. Те, що з крововтратою людина помирає, дало можливість пов”язувати з кров”ю “життєву силу”, рахувати її “життєвим соком”, приписувати їй лікувальні властивості. Так, наприклад, Гіпократ вважав, що кров здорових людей при внутрішньому прийомі може позитивно вплинути на хворих і рекомендував душевно хворим пити кров здорових людей.

Ще раніше (близько 6000 років тому) в древньому Єгипті використовувались лікувальні ванни з крові тварин, а римський історик Пліній згадує про існування в той час традиції пити кров загинувшого на арені гладіатора з метою набуття їх мужності та сили.

В 1492 році була зроблена проба омолодити дряхлого папу Іннокентія VIII, напоївши його кров”ю трьох десятирічних хлопчиків. Хлопчики померли від крововтрати, папа – від дряхлості, а лікар, що був винен в смерті дітей, зник.

2 ПЕРІОД

Відкриття закону кровообігу Гарвеєм в 1628 р. дало початок анатомічно правильній методиці переливання крові. В ряді країн розпочали проводити досліди по вливанню в вену крові та інших рідин. Наскільки були примітивні в той час уявлення про внутрішньовенні вливання, можна судити навіть по тому, що в Англії перейшли до дослідів по переливанню крові лише після проб вливати в вену пиво, вино, молоко та ін. (досліди Віна та Клярко, 1663 р.).

В 1666 р. англійський лікар Річард Лоуер успішно перелив кров від собаки собаці в експерименті, з”єднавши їх шийні артерії за допомогою гумової трубки. А через рік, в 1667 році, у Франції королівський лікар Жак Дені разом з хірургом Емеріцом перелив кров від ягнати 16-річному хлопчику, який страждав гарячкою і знекровленому в результаті багаторазових кровопускань. Було перелито 250 мл крові, хворий поправився, хоча із сучасної точки зору це здається неймовірним, оскільки переливання такої кількості гетерогенної крові абсолютно смертельно. Вдруге, аналогічне і начеб-то успішне переливання крові Дені здійснив здоровій людині за нагороду. Всього Дені зробив 6 раз переливань крові від ягнати людині, двоє з яких померли: один від гангрени, а другий – від гемолітичного шоку.

В подальшому за невдалі переливання крові Дені підлягав судовому переслідуванню. Вчена Рада Паризького медичного факультету практично заборонила подальші проби переливання крові. В її постанові йшла мова про небезпечність того, що “теляча кров, перелита в вену людині, може придати їй всі риси, притаманні скотині: тупість і скотинні властивості”. В 1670 році вийшов указ, який заборонив перливання крові без дозволу Академії наук.

Однак, це не зупинило експерименти з метою розробки техніки і досягнення ефективності методики. Дослідники були більш схильні до переливання крові від тварин (ягнят), на користь чого приводились дотепні докази, як, наприклад, те, що “тварини не псують свого здоров”я ні лишками в їжі і питті, ні сильними страстями” і т.ін.

Технічно переливання крові проводилось безпосередньо із вени ягняти в вену людини за допомогою срібних трубочок, які поєднували обидві вени. Застосовувався також і непрямий метод переливання за допомогою шприця. Методика була дуже примітивна, кількість перелитої крові вимірювалась по зменшенню ваги ягняти.

В XVII столітті, коли переливання крові від тварин (овець) хворим, як правило, закінчувалось сумно, говорили про трьох баранів, необхідних для переливання крові: баран-донор, баран-хворий, баран-лікар.

Перше успішне переливання крові від людини людині було здійснено, мабуть, ще в XVII столітті, коли французький посол в Лондоні лікар де Бордо виконав хворому трансфузію від злочинця, засудженого до страти. Хворий поправився.

Лише майже через півтора століття англійський професор фізіології та акушерства Блондель (1819 р.) успішно здійснив переливання 420 мл крові від людини людині з гарним результатом. Хвора померла пізніше від раку молочної залози. Він створив апарат для переливання крові.

На 1859 рік вже було здійснено 57 переливань крові, із них 16 - з смертельним результатом.

Незнання біологічних властивостей крові, відсутність препаратів і методів консервації крові гальмувало розвиток переливання крові.

На 1875 рік було здійснено 347 гематотрансфузій та 123 гетеротрансфузій.

У 1885 році в Шотландії застосовано зворотнє переливання крові – переливання крові, що вилилась, з приміненням 5 % розчином фосфорно-кислої соди в ролі консерванта.

3 ПЕРІОД

Цей період пов”язаний з розвитком вчення про імунітет, ізогемаглютинацію.

Ще наприкінці XVII століття німецькі лікарі Мерклин (1679) та Еттенмоллер (1862) незалежно один від одного запримітили, що при зміщенні крові двох різних людей нерідко наступає феномен, що тепер називається аглютинацією. З ним вони пов”язували можливі шкідливі наслідки переливання крові. В 90-і роки минулого століття аглютинація (склеювання) еритроцитів при взаємодії на неї чужерідної сироватки була описана вже на науковому рівні Мечніковим, Тарасевичем, Борде та ін.

В 1901 році К. Ландштейнором було зроблене основне відкриття, яке забезпечило подальший швидкий розвиток переливання крові. З допомогою детальних і багаторазових серологічних досліджень йому вдалося встановити, що невдачі та смертельні результати при переливанні крові залежать від наявності в сироватці аглютинінів які визивають склеювання і послідуючий гемоліз еритроцитів, які мають відповідні аглютиногени. Ландштейнер обгрунтував, що всіх людей по серологічним властивостям крові можно розділити на три групи - А, В і С, причому переливання крові від донора реципієнту однієї і тієї ж групи зовсім безпечні.

В 1907 році Ян Янський (Польща) і в 1910 році Мосс (США) відкрили більш рідку четверту групу крові.

В 1928 році гігієнічною комісією Ліги Націй була прийнята буквенна номенклатура груп крові згідно рекомендації Дангерна і Гіршвельда ще в 1910 році. Згідно цієї номенклатури групи крові мають слідуюче зазначення: О, А, В, АВ, в яких назви групи відповідають назвам факторів, що знаходяться в еритроцитах.

Буквенна номенклатура груп крові рахується міжнародною. Користування нею виключає можливість недорозумінь, що мають місце при оприділенні груп крові цифрами.

В нашій країні поряд з буквенним зазначенням груп в дужках ставиться й цифрове - по Янському: О(І), А(ІІ), В(ІІІ), АВ(VІ). Це вітчизняна номенклатура.

Таким чином, різні номенклатури груп крові можна представити в вигляді таблиці:

Автор	Рекомендована ним література
Ландштейнер	А	В	С	-
Янський	I	II	III	IV
Мос	IV	III	II	I
Міжнародна (Дагорн-Гіршфельд)	O	A	B	AB
Вітчизняна	O (I)	A (II)	B (III)	AB (IV)

Відкриття груп крові поклало початок новій ері в історії переливання крові. За допомогою реакції ізогемаглютинації стало можливим підбирати донорів сумісної крові і було винайдено причини тим невдачам, що часто спостерігалось при переливанні крові до ХХ століття.

У 1909 році американець Крайль вперше перелив кров від людини з урахуванням груп крові. При цьому переливання здійснювалось дуже складним шляхом: накладався прямий анастомоз між артерією донора і веною реципієнта.

Подальшому зпрощенню і, таким чином, більш швидкому і широкому розповсюдженню гемотрансфузій сприяло розділення акту забору і переливання крові, дякуючи розвитку методів стабілізації та консервації донорської крові. Це перевело переливання крові із операції, в якій обов”язково одночасно приймали участь донор і реціпієнт, в більш просту процедуру введення хворому раніше заготовленого лікувального препарату.

В 1914-1915 роках майже одночасно Юревич в Росії, Густен в Бельгії та Луісон в США запропонували для стабілізації крові донора лимоннокислий натрій, що застосовується як основний стабілізатор крові по сьогоднішній день. Його дія основана на зв”язуванні кальція крові (фактор ІУ), без якого не може здійснюватися ні одна із фаз звертання крові. Це дозволило більш широко приміняти переливання крові.