8. Німецька класична соціологія: «розуміюча соціологія» м. Вебера.

Розвиток соціології у Німеччині на кін. 19 поч. 20 ст. є пов'язнані з кількома передумовами: зміни які пов’язані з посиленням капіталізму у Німеччині; розвиток Німеччини як провінції Європейської держави; виникла специфічна німецька культура духу, яка суміжна естетизмі і інтелектуалізму і антицивілізатоського духу. Стійко виділяючи історію у Німеччині треба сприймати як антитезу в природі "запізніла нація" дуже потребує історії щоб обмежитися від впливу ворога в саме від антиісторичного духу французького просвітництва і загально еволюційної теорії. У Німеччині не прихильна ідея еволюції суспільства але ідеал нової науки про суспільство. І як наслідок у Нім. отримують особливий розвиток антипозитивізьких поглядів на науку спрямовану проти вимоги природничих наук на універсальні . А також проти методів пояснення природничих наук у науках про дух. Соціологічна система М. Вебера - видатного німецького соціолога кінця XIX - початку XX ст. - належить до перших систем так званої гуманістичної соціології. Сам він називав її ≪розуміючою≫. Головна особливість останньої полягала в її антипозитивістській спрямованості. Свою соціологію М. Вебер, а за ним його послідовники і дослідники, визначають, як розуміючу. Ідея – пояснення явища природи, люди приходять до суджень, підтвердженням людського досвіду, що мають відчуття що вони ї розуміють. Людська поведінка. Тут розуміння виявляється безпосереднім: професор розуміє поведінку студентів, слухачів його лекції; Людську поведінку, на відміну від «поведінки» природи, представляє собою зовнішні прояви осмислення, пов'язану з тим фактом, що люди наділені розумом. Поведінка індивіда соціолог розуміє, а «поведінка» клітини - певній мірі, за Вебер, соціолог не розуміє. Вебер говорить, що специфічне для розуміючої соціології є не внутрішній стан і зовнішнє відношення людини як таке, а саме по собі його дія. Дія це не завжди зрозуміло, відношення тих чи інших об’єктів. Він характеризує поведінку людини. Цілераціональна дія – це то що ми намагаємося зрозуміти саму дію, яка яка відбувається а не самого індивіда який виконує цю дію тобто коли людина у лісі рубає дерево – вона робить це з якої причини?, для заробітку, або для того щоб заготувати деревину на зиму, або комусь допомогти. Для Вебера зміст дії та самої дії співпадає, зрозуміти зміст дії – це означає зрозуміти і самого індивіда в дії, а зрозуміти його це значить зрозуміти зміст його поступку. В розуміючій соціології Вебера важливе місце посідає проблема цінностей і оцінки. Оцінка – має суб’єктивну природу, тоді коли цінність перетворює нашу індивідуальну думку в об’єктивність і загально значиме судження. Наука за Вебером має бути більша від оцінок і суджень.

9. Німецька формальна соціологія: положення соціологічних концепцій ф. Тьонніса і г. Зіммеля.

Німецький філософ і соціолог Г. Зіммель (1858-1918) відомий як один з провідних представників модної на межі ХІХ-ХХ ст. філософії життя і як автор вельми оригінальної концепції формальної соціології. Його досл. торкались найрізноманітніших проблем соціології, філософії, культури, мис­тецтво, релігії тощо. Зіммель вважає, що суспільст­во складають соціальні відносини і міжособистісні взаємодії людей Основними поняттями формальної соціології Зіммеля є поняття форми та поняття змісту. Співвідношення форми і змісту у контексті соціологічного аналізу, на думку Зіммеля треба розуміти як протиставлення матеріалу соціальної взаємодії, тобто культурно-історичних витворів людської думки, цілей, прагнень, ідеалів індивідів і таких форм-структур даної взаємодії, які найчастіше повторюються і є характерними для всіх культурно-історичних епох. В межах формальної соціології була запропонована така класифікація соціальних форм (чи форм соціації): соціальні процеси, соціальні типи, моделі розвитку. До соціальних процесів,відносить розподіл праці, утворення політичних партій, суперництво, підкорення. Друга, категорія соціаль­них форм — соціальний тип, тобто людина, яка набуває певних характерних соціальних якостей: аристократ, аван­тюрист, геній, керівник, підлеглий, відступник, прибічник се­редньої лінії тощо. Третя категорія — модель розвитку. Тут Зіммель має на ува­зі універсальний процес взаємозв'язку розширення соціаль­них груп з посиленням вияву індивідуальності. Чим більшою є група, тим менше її члени подібні один на одного. Але всі ці взаємопов'язані процеси мають свої негативні наслідки. Людина відривається від традиційних со­ціальних груп і спільнот типу сім'ї, де її існування було за­тишним і приємним, і входить до великих груп і спільнот, де вона почувається чужою, де відносини будуються на розра­хунку і раціональності, втрачає глибину й повноту душевних емоційних переживань, характерних для минулого. Таким чином, хоч Зіммель і не створив цілісної соціологічної концепції, його внесок у розвиток соціології є досить вагомим. Поставивши в одній із своїх праць питання: «Як можли­ве суспільство?», Зіммель дає відповідь: суспільство можливе як сукупність взаємодій форм і змісту, тобто історично зу­мовлених цілей, мотивів і спонук людських взаємин. Воно є внутрішньо єдиним і цілісним утворенням, хоч недосконалим і багатим на вади. Тому Зіммеля можна вважати поперед­ником символічного інтеракціонізму, сучасної соціологічної течії, яка акцентує увагу на аналізі соціальних взаємодій.

Велику роль у розвитку західної соціології класичного періоду віді­грає німецький соціолог Фердинанд Тьонніс (1855—1936). Предмет його уваги — дослідження природи соціальних спільнот, суті процесів, які сприяіоть організації та функціонуванню людських співтовариств. Цим проблемам присвячена його праця «Спільнота й суспільство». У самій назві цієї праці охоплено центральні категорії соціологічної науки. Соціологія, згідно з Ф.Тьоннісом, вивчає соціальне життя. Воно є розмаїтим і складається з певних соціальних зв'язків. На думку Ф.Тьонніса, взаємозв'язки людей набагато різноманітніші; до того ж у суспільстві переважають соціальні зв'язки, засновані на прагненні до спільного життя. Тому недержава утримує єдність суспільства, а спільнаволя людей жити разом.. Тому Ф.Тьонніс вирізняє два типи волі:воля природна, інстинктивна, яка проявляється в емоціях, схильностях, уподобаннях, несвідомих мотивах;воля розумова,раціональна, яка знаходить вияв в усвідомленому, у таких раціональних компонентах, як раціональна мета, розрахунок, раціональний обмін тощо. Історичний процес власне й складається з двох протилежних віх спільного життя людей:.спільнот, заснованих на соціальних зв'язках реального органічного життя і природній волі, та суспільства, яке є механічним утворенням, що постало на волі розумовій, раціональній. І застосовуючи терміни Ф.Тьонніса, перше утворення можна називати ґемайншафт, а друге ґезельшафт. Також, Тьонніс у своєму вченні здійснив аналіз соціальних явищ як відображення міжособистісних зв’язків; наголосив на розривності зв’язків особистості із соціальним середовищем.