4. Соціологічна концепція марксизму: основні положення і закони суспільного розвитку.

Елементи позитивістського й натуралістичного підходів до суспільства та людини властиві соціологічному вченню марксизму. Карл Маркс (1818-1883) та Фрідріх Енгельс (1820-1895) відштовхується від натуралістичних установок позитивізму, який вимагає розглядати соціальні явища як об’єктивні факти і будувати суспільствознавство за взірцем природознавства. Конкретизація етапів розгортання природно-історичного процесу здійснюється К.Марксом та Ф. Енгельсом через вчення про суспільно-економічні формації.Їх є п’ять: первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична й комуністична. У фундаменті кожної формації лежить певний спосіб виробництва матеріальних благ, який складається з продуктивних сил (прогресивна частина) і виробничих відносин (консервативна частина). Продуктивні сили перебувають у процесі постійних змін і вдосконалення, тоді як виробничі відносини стримують цей розвиток своїми малогнучкими застиглими формами. Цей конфлікт всередині способу виробництва врешті#решт призводить до вибуху і заміни старих виробничих відносин новими. Одна суспільно-економічна формація замінюється іншою в процесі соціальних революцій. Закони розвитку природно-історичного процесу:• закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил;• закон первинності базису і вторинності надбудови;• закон класової боротьби і соціальної революції;• закон природно-історичного розвитку людства через зміну суспільно-економічних формацій. Поряд з позитивними рисами марксизму: -Гуманістичний імпульс спрямований на захист пригноблених і експлуатованих; -Спроба використовувати раціональні методи при вивченні суспільства; -Постійна скерованість на захист робітників, широких мас населення; -Відречення від релігійних теорій; -Спроба по максиму застосовувати наукові методи. Отже, місце і роль соціології марксизму в історії соціологічної думки визначається тим, що функціонування суспільства, свідомість і поведінка людей, які в ньому живуть, аналізуються насамперед крізь призму матеріальних умов життя, через суперечності й конфлікти у способі виробництва. Деякі положення марксизму не втратили й досі своєї сили, але в цілому саме життя довело неспроможність загальної соціологічної побудови марксизму, показало, що капіталізм, та й людство загалом, розвиваються не за його сценарієм.

5. Критичний аналіз соціологічної концепції марксизму у працях К. Поппера, Р. Арона, П. Сорокіна та П. Монсона. Марксизм - одна з небагатьох теоретичних конструкцій, що ніколи не приховувала своїх ідеологічних засад, відверто проголошуючи їх. Ця форма соціологічної теорії невіддільна від політичного та морально-ціннісного застосування її. Саме ідеологічний резонанс сприяє періодичному поверненню інтересу до марксистського підходу. Маркс заклав основи матеріалістичного напряму в соціології. Він наполягав

на тому, що соціологічна теорія має

ґрунтуватися на життєвій реальності індивідів, які борються за своє існування. Щоб вижити, люди мають виробляти, а тому вступають у певні виробничі відносини. Вони творять свої ідеї" та погляди, виходячи з певної соціальної "структури, в якій вони живуть, а із зміною конкретних обставин змінюється і їхня свідомість (мораль, релігія, ідеологія тощо). Соціолог. концепція марксизму поряд із позитивними рисами, має і багату критику: Попер - обстоювання інтересів лише одного класу призвело до того, що теоретичні побудови Маркса не були по-справжньому об’єктивними.Метод К.Маркса спирався на ідею детермінізму - причинну зумовленість явищ суспільства за аналогією до причинно-наслідкових зв’язків у природі. Арон - починає з визнання Марксових понять «продуктивні сили», «виробничі відносини», «спосіб виробництва», «базис і надбудова» для соціологічного аналізу суспільства. Але Маркс вдається до неприпустимого паралелізму економічних явищ і класової боротьби та соціальних революцій. Арон вважає, що ці дві групи явищ роз’єднуються самою історією. Сорокін - вдається до критичного аналізу положень К.Маркса, як закон абсолютного зубожіння робітничого класу та зростання його чисельності внаслідок зубожіння середнього класу, твердження про концентрацію багатств у руках небагатьох капіталістів тощо. П.Сорокін доходить висновку, що економічні умови існування пролетаріату не погіршувались, а поліпшувалися. Гостро П.Сорокін критикує марксистський підхід до людини, яка в цьому вченні перетворюється на маріонетку в руках економічних сил Шведський соц.. Пер Монсон у своїй книжці «Сучасна західна соціологія» у розділі «Марксизм», по-перше, дає характер. соціол. вчення Маркса, а по-друге, простежує його еволюцію у ХХ ст.. Він також наголошує, що марксизм – це насамперед радикальна революційна ідеологія, що значно зменшує її науковий потенціал; марксизм також занадто пов’язаний з натуралізмом, коли історичний р-к сприймається буквально як природній і необхідний процес, непідвалдний людям.

6. Загальна характеристика соціологічного психологізму. Найвпливовішим напрямом розвитку західної соціології доби її становлення був позитивістський натуралізм з його численними школами і напрямами. Але зростаючі кризові явища у позитивістській соціології змушували шукати інші підходи в розумінні соціального. Одним із них стає соціологічний психологізм. Його представники наголошують на обмеженості й однобічності позитивістських концепцій, їхньому відриві від пов’язаної з людиною проблематики, недооцінці в них специфіки суспільства й суспільного пізнання. Особливо яскраво анти позитивістська спрямованість соціологічного психологізму проявляється щодо соціології О.Конта, і Г.Спенсера. Соціологічний психологізм можна також розглядати як спробу вироблення альтернативи щодо марксистської соціології через підкреслене акцентування на проблемах людини і світу людей.На думку представників соціологічного психологізму, надмірна натуралізація соціальних явищ соціологами-позитивістами не дозволяє враховувати найважливіший чинник суспільного буття — роль людської психіки і свідомості. Прибічники психологічних концепцій у соціології ставлять собі за мету визначення сутнісних характеристик суспільства й людини і тенденції їх розвитку за допомогою психологічних явищ. Усі вони засновують свої погляди на позиціях психологічного редукціонізму. Концепції соціологічного психологізму в кінці XIX — на початку XX ст. виникають практично одночасно у кількох країнах Західної Європи та США. Серед них можна виокремити три основні групи теорій: соцієтальні течії, які об’єднує спроба тлумачення суспільного життя як результату розвитку свідомого начала та розгляд психіки індивіда як продукту суспільства (психологічний еволюціонізм – Л.Ворд, Ф.Гіддінс); групові течії, представники яких вважають, що соціальні процеси і явища пояснюються через дію психології соціальних груп (психологія натовпу Г.Лебона); індивідуалістичні течії, в основі яких лежить переконання, що сфера соціального зумовлена дією індивідуальних психічних чинників і тому повинна досліджуватися через аналіз психіки індивіда (інстинктивізм В. Мак-Дугала).Таким чином, названі концепції і напрями у рамках соціологічного психологізму дуже відрізняються, однак їм притаманна спільна риса — психологічний редукціонізм, тобто зведення соціального до психологічного, намір шукати ключ до пояснення всіх соціальних явищ і процесів у психології індивіда, групи чи суспільства як колективного цілого. Заслугою цього напряму є те, що його представники привернули увагу до проблем суспільної свідомості в її співвідношенні з індивідуальною, збагатили соціологію знанням людської натури та її внутрішнього світу. Пізніше проблематика, до якої звернулися прибічники соціологічного психологізму, набула свого подальшого розвитку й продовження у символічному інтеракціонізмі, психоаналізі та сучасній соціальній психології.

7. Французька соціологія. Е. Дюркгайм та його школа. В історії соціологічної думки французький соціолог та філософ Е. Дюркгейм відомий як видатний представник так званого соціологізму -специфічної соціологічної концепції. Характерною особливістю цієї концепції є орієнтація її на визнання соціальної реальності як дійсності особливого роду (sui generis] та відкидання психологічного редукціонізму,"тобто пояснення соціальних явищ на засадах психологізму. У соціології Дюркгайма простежуються дві головні тенденції: Перша —позитивістський натуралізм — випливає з розуміння суспільства та його закономірностей за аналогією до природи. Він поділяє натуралістичні установки позитивізму, намагаючись будувати соціологію за зразком природничих наук. Перша тенденція покликана забезпечити об’єктивний підхід до вивчення соціальної дійсності і знаходить вияв у принципі: «Соціальні факти слід розглядати як речі». На думку Е.Дюркгайма, це означає визнавати незалежне від суб’єкта існування соціальних явищ і досліджувати їх так, як досліджує свій предмет та чи та природнича наука об’єктивно й неупереджено. У практиці соціологічного дослідження Е.Дюркгайм застосовує два різновиди аналізу: причинний і функціональний, бо соціальні факти залежать від соціального середовища, тому соціологія повинна досліджувати причини появи цих фактів, відштовхуючись від наявного стану суспільства, та об’єктивні зв’язки соціальних фактів і явищ, або функції. Суспільство тлумачить як соціальну цілісність, подібну до живого організму з його досконалою системою органів і функцій. Воно має свою структуру, всі складові елементи якої виконують певні функції...Дюркгайм виводить поняття суспільств нормального типу, норми і патології. Друга — соціальний реалізм — вимагає розуміння суспільства як реальності особливого типу, яка відрізняється від усіх інших її видів та домінує над індивідами. Соціологія повинна вивчати соціальну реальність, яка має особливі, притаманні лише їй властивості. Елементи соціальної реальності — соціальні факти, сукупність яких утворює суспільство і які становлять предмет соціології.. Розвиває положення про вирішальну роль колективних феноменів щодо індивідуальної свідомості. Колективна свідомість має свій спосіб розвитку і свої умови існування, які не зводяться до матеріальної основи. Колективні уявлення є об’єктивними стосовно індивіда; вони співвідносяться як ціле й частина. Сукупність поданих положень учення утворює «соціологізм» — принцип специфічності й автономності соціальної реальності, її домінування над індивідами. Соціальна солідарності, яка лягає в основу аналізу зв’язків, що об’єднують людей у суспільство. Є органічна і механічна солідарність. У примітивних і нерозвинених стародавніх суспільствах діє механічна солідарність. Для органічної солідарності характерним є зростання розподілу праці, послаблення колективної свідомості. Аномія – виводить з поняття контролю, це стан коли суспільний контроль чи дуже сильний чи заслабкий. Концепція релігії - вона виконує функції суспільного об’єднувача: дисциплінарну (забезпечення порядку), цементуючу (забезпечення єдності суспільства), відтворюючу (забезпечення процесу передання культурної спадщини новим поколінням). Концепція самогубств. Автор переконаний, що саме аномія суспільства є головним, могутнім генератором самогубств: число самогубств є обернено пропорційним до ступеня інтеграції тих соціальних груп і спільнот, до яких цей індивід належить.