1. Перебудови, причини, джерела виникнення соціології.

Будь-яка інтелектуальна область формується під впливом соціального оточення. Це особливо вірно у відношенні соціології, яка не тільки походить із соціального оточення, але також обирає це оточення в якості основного об’єкта свого вивчення.

Аспекти, що мали найбільший вплив на становлення соціології як науки є (зарубіжна точка зору):

Політичні революції

Хвиля політичних революцій, яка розпочалася із Французької (1879) і розтягнулася на все XIX ст., стала основним фактором у розвитку соціологічного теоретизування. Вплив цих революцій на багато суспільств було величезним, за яким наступили позитивні зміни. Увагу теоретиків привертали не позитивні наслідки, а негативні аспекти змін. Деякі із них, притримувались крайніх поглядів, буквально вболівали за повернення до впорядкованих, мирних днів середньовіччя. Інші наголошували, що таке повернення не можливе. Вони намагались знайти нові основи стабільності в суспільстві. Цікавість до питання соціального порядку стала основним клопотом класичних теоретиків соціології – Конта і Дюркгайма.

Промисловий переворот і підйом капіталізму

Промисловий переворот XIX- на поч.XX ст.. представляв собою не поодинокі події, а цілий ряд взаємопов’язаних змін, кульмінацією яких стало перетворення Західного світу із сільськогосподарської в індустріальну систему;

→ на фабриках проводилась ціла серія технологічних вдосконалень;

→ виник клас економічної бюрократії для обслуговування потреб промисловості і виникаючої капіталістичної економічної системи → ідеал такої системи – вільний ринок, де можна обмінюватися великою кількістю промислової продукції;

→ реакція на промислову систему і капіталізм привели до виникнення робочого руху, а також до багатьох радикальних рухів, які були націлені на знищення капіталістичної системи.

→ ‼ Промисловий переворот, капіталізм і реакція проти них привели до колосальної перебудови в устрої західного суспільства, перевороту, який сильно вплинув на соціологів – К. Маркс, М.Вебер, Е.Дюркгайм і Г.Зіммель активно вивчали ці зміни, а також виникнення внаслідок цих змін проблеми в суспільстві.

Підйом соціалізму

Ряд змін, направлених на подолання витрат промислової системи і капіталізму, можна об’

Єднати під заголовком ,,підйом соціалізму”. Хоча деякі соціологи прославляли соціалізм як засіб вирішення індустріальної проблеми, більшість противились цього як людській так і науковій точці зору. Більшість ранніх соціологів (Вебер, Дюркгайм) були проти соціалізму (принаймні у тому вигляді в якому його представляв Маркс). Визнаючи наявність проблем всередині капіталістичної системи, вони надавали перевагу соціальним реформам, а не революції, за яку виступав Маркс. У більшості випадках соціологічна теорія сформувалася в якості реакції проти марксизму, і більш усуспільнено, проти соціалістичної теорії.

Фемінізм

Передвісників феміністичного руху можна вже найти в 1630-х рр.. Вищий зліт жіночої активності і появу відповідної літератури спостерігалися в ті моменти сучасної зх. історії, коли відбувалася боротьба за відділення церкви від держави.

Перші виплески феміністської активності поч.. в 1780-90-х рр.. поряд із дебатами, які супроводжували Американську і Французьку революції;

→ більш організований рух 1850-х рр.. який став епохою об’єднання противників рабства і людей, які підтримували рух за права для середнього класу: масова мобілізація за всезагальне право для жінки і за реформу громадянського і промислового законодавства на поч.. XX ст.., особливо в ,,Прогресивну еру” в США.

→ вплив на розвиток соціології , особливо на праці жінок і цій або суміжних областях: Х.Мартіно, Д.Адамс, Ф.Келлі, А.Куппер, М.Вебер → із часом їх теорії було відкинуто на периферію або ж вони стали частиною іншої теорії або ж зовсім проігноровані.

Фемінізм залишився на окраїні соціології в роботах радикальних теоретиків-мужчин і більш екстремальних теоретиків із числа жінок. Ті, хто займають центральне місце в теорії соціології – від Спенсера, Вебера і до Дюркгайма і далі, відносились до питання статі як до неіснуючою теми для тієї сфери знань, яку вони публічно визначали як соціологію. Тільки зараз гендерна політика почала визнаватися у соціології.

Урбанізація

Масова міграція була викликана в значній мірі створенням робочих місць в промисловості в міських районах. Однак пристосування до життя у місті породило низку труднощів.

→ розростання міст потягло за собою низку проблем: перенаселеність, забруднення навколишнього середовища, шум. Сутність міського життя і її проблеми привернула увагу багатьох ранніх соціологів, особливо М. Вебера, Г. Зіммеля. Фактично, перша американська школа соціології – Чикагська школа – в значній мірі стала відомою завдяки інтересу до міського життя і використання Чикаго в якості лабораторії для вивчення урбанізації і ін. проблем.

Зміни в релігії

Соціальні зміни, які були породжені політичними революціями, промисловими переворотами і урбанізацією, мали дуже великий вплив на релігійність населення.

Багато ранніх соціологів мали релігійний досвід і були активно, в деяких випадках, і професіонально, втягнуті в релігію. Вони хотіли покращити життя людей: для Конта, соціологія перетворилась в релігію, Дюркгайм написав свою основних робіт по релігії, значна частина робіт Вебера присвячена релігіям світу, Маркс також цікавився проблемами релігії, але із критичної точки зору.

Ріст науки

Соціологи цікавились наукою і хотіли моделювати соціологію по взірцю фізики і біології. Потім виникли дебати між тими хто повністю приймав наукову модель, і тими, хто ні. Наприклад, Вебер вважав, що відмінні риси суспільного життя не дозволяють сліпо слідувати науковій моделі. Питання взаємовідносин між соціологією і строгою наукою обговорюється до сьогодні, хоча переважає точка зору, що соціологія є академічною наукою.

Аспекти, що мали найбільший вплив на становлення соціології як науки є (вітчизняна точка зору):

Соціальні умови: буржуазна революція кінцяXVIII-XIX ст., гострі соціальні конфлікти у суспільстві; поява нових прошарків і спільнот.

Теоретичні умови: соціальні вчення вчених-протосоціологів; фундаментальні відкриття в усіх галузях науки.

Економічні умови: бурхливий розвиток промисловості.

АБО:

Соціально-економічні (Соціальні+Економічні);

Ідейно-інтелектуальні (=теоретичні умови)

АБО:

за Зборовським:

внутрішні;

зовнішні.

2. Позитивізм. Головні положення соціологічного вчення О. Конта. З поч. виник. в ХІХ ст.. соціології як самостійної науки панують ідеї позитивізму,оскільки саме тоді позитивізм панує у сусп.. науках. Позитивізм утверджував: • переважання досвіду, емпірії в соц. пізнанні, необхідність апостеріорного (отриманого з досвіду) знання замість апріорного (істинність якого не може бути доведеною чи спростованою досвідом); • якісну однорідність природних і соціальних явищ; • з'ясування того, як саме, а не чому, відбуваються явища та процеси; • застосування до сусп.. теорії таких же точних і об'єктивних методів, як і до природничих наук; • можливість та бажаність точних природничо-наукових процедур фіксації даних спостереження через кількісну інтерпретацію сусп. явищ; • відсутність аксіологічної (ціннісної) інтерпретації суспільних явищ залежно від ідеології - методологічний об'єктивізм; • інструментальний характер отриманого знання, націленість на практику. Засн. методу позитивізму є фран. дослідник О. Конт. Він негативно відносився до руйнування у с-ві і тому протиставляє дух руйнування принесеного революцією духу позитивізму. Позитивне мислення стосовно сусп. втілювалася в новій науці – соціології. Така наука, синтезуючи усі попередні досягнення, здатна спиратися, за проектом Конта, на загальні закони розвитку людства, що можуть використовуватися для удосконалення суспільної організації. Обґрунтовуючи нову науку, Конт прагнув точно визначити її місце в людському пізнанні, основні закони. Він розробив класиф. наук. Починаючи від гранично абстрактних, загальних і поступово переходячи до конкретних дисциплін, контівська ієрархія наук набирає такого вигляду::математика, астрономія, фізика, хімія, біологія, соціологія, де кожна наступна наука досліджує більш складні явища. В основу побудови соціології як самостійної науки О. Конт поклав ідею «соціальної системи», тобто визнання факту існування сусп.. як свого роду організму, що складається з певних елементів, які виконують певні функції. виходячи з того. О. Конт розрізняє в соц.. «Соціальну статику» і «соц.. динаміку». Основною ціллю соц. статики – віднайдення зак.соц порядку у с-ві, а соц. динаміки-віднайдення певних зак.розвитку (прогресу). Соц.статика це свого роду анатомія соц. організму,коли соц.дин.-вивчає ф-ції цього організму.Об’єкт соц.. ст.-це с-во у стані спокою, а соц.дин.-с-во у стані руху. До соц. ст. К. відносить сім’ю,державу,церкву,які при зєднанні утворюють всезагальний консенсус. До соц. дин. К. відносить :теологічну,метафізичну і позитивістську стадії розвитку людського розуму.

Позитивізм парадигмальна гносео-методологічна установка, згідно з якою позитивне знання може бути отримане як результат сугубо наукового (не філософського) пізнання. Програмно-сциентичний пафос позитивізму полягає у відмові від філософії (,,метафізики”) в якості пізнавальної діяльності, яка володіє в контексті розвитку конкретно наукового пізнання синтезуючим і прогнозуючим потенціалом.

В еволюції позитивізму можна виділити наступні етапи:

1-й – Конт, Міль, Спенсер, Літтре, Ренан

2-й – Авенаріу, Мах

3-й - ,,неопозитивізм” представляє аналітичну філософію; друга методологічна криза в соціології. Представники: Поппер, Куан, Айдукевич, Стоссон і Віденський гурток на основі якого сформувався логічний позитивізм (Шлик, Карнап, Нейиран)

4-й – очевидна тенденція до пом’якшення радикалізму, акцент на соціокультурний фактор.

Принципи, які лежать в основі позитивізму:

• Соціальні явища підпорядковуються законам, спільним для всієї дійсності; немає

жодних специфічних соціальних законів, що діють у природі;

• Соціологія повинна будуватися за взірцем позитивних природничих наук;

• Методи соціологічних досліджень мають бути аналогічним до природничо

наукових; усі соціальні явища повинні описуватися в кількісних вимірах;

• Найважливішим критерієм науковості – об’єктивність змісту знання; соціологічне знання повинне описувати соціальну дійсність незалежно від нашого ставлення до

неї;

• Людина переважно розглядається як природна істота із вродженими біопсихічними

особливостями.

О.Конт (1798-1857) - увійшов в історію суспільної думки як засновник позитивістської соціології, спрямованої на вивільнення науки від абстрактної філософії (метафізики) та теології. Вважав, що лише позитивні знання, які ґрунтуються на спостереженні об’єктивних реалій, і протистоять химерним, нереальним, абстрактним, релігійно-міфологічним уявленням, допоможуть долати кризове становище, в якому тривалий час перебували цивілізовані народи.

Він вперше:

• Обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і можливість пізнання законів його розвитку;

• Визначив соціологію як особливу науку про суспільство, яка спирається на емпіричні дослідження, що мало забезпечити її об’єктивність і неупередженість;

• Розглянув суспільство як систему із її статичними і динамічними закономірностями, привернув увагу до вивчення соціальних інститутів і структури цієї системи, механізмів її змін;

• Окреслив загальні контури соціальної структури та основних соціальних інститутів суспільства.

Соціальна статика – частина соціології К., яка вивчає структури, що забезпечують соціальний порядок і цілісність суспільства, рівновагу його елементів, умови існування та закони функціонування суспільної системи. Основними соціальними інститутами, які підтримують консенсус у суспільстві, К. вважав сім’ю, державу і релігію.

Соціальна динаміка – ін. частина соціології К., що описує розвиток, еволюцію будь-якого соціального явища (соціальна система, структури, відносини) під впливом сил, які діють на нього, внаслідок чого це явище відхиляється від попереднього стану. В сучасній соціології соціальна динаміка розглядається як універсальна властивість соціальних явищ, що зумовлює їх зміну в прогресивному чи регресивному напрямах.

Закон про три стадії розвитку суспільства – Конт вважав, що суспільство у процесі свого розвитку проходить три стадії:

1. теологічна (до XIV ст.) – головне місце належить релігії, яка пояснює та визначає розвиток суспільства;

2. метафізична ( до XIX ст..) – головне місце у суспільстві належить філософії;

3. позитивна стадія (XIX ст.) – найважливіша роль у розвитку суспільства належить науці, яка спирається на точні, позитивні знання.

Контівська ієрархія наук – визначення місця і послідовності наук за принципом складності об’єктів, які вони досліджують, відповідно до історії їх виникнення, розвитку і залежності одна від одної: математика → астрономія → фізика → хімія → біологія → соціологія.

Соціологія повинна будуватися за взірцем передових природничих наукових дисциплін, на фундаменті виявлених законів, зв’язків між явищами, що повторюються. Виходячи з досвіду природознавства, яке вивчало певні системи явищ, О.Конт за аналогією доходить висновку, що і ,,соціальна фізика” (або соціологія) має вивчати суспільство як систему.

Предметом соціології – суспільство в цілому як система, в її минулому і сучасності. Розробляє методи соціології і вважає, що основними для цієї науки є:

• спостереження і експеримент (оперті на соціологічну науку)

• метод порівняння ( соціальних процесів, різних суспільств, станів одного і того самого суспільства);

• історичний метод ( дослідження послідовних станів суспільства із врахуванням тісного зв’язку минулого, сучасного і майбутнього).

Людина у його вченні є насамперед природною істотою із такими вродженими характеристиками, як егоїзм, агресивність тощо. Вона підпорядкована природним закономірностям і не відіграє самостійної ролі в процесі природної еволюції.

Конт не зміг у поясненні суспільства остаточно відірватися від аналогій з природними науками , запозичуючи багато своїх положень і термінів з біології і фізики, надмірно прив’язуючи соціальні явища, процеси і закони до тих, що вивчаються природознавством.

3. Натуралістичні школи в соціології. Для представників натур.є характерним вироблення об’єктивної і чіткої системи знань про с-во,про соц.явища такі як у розвинутих науках фіз..,біолог. Використовували методи і засоби інших наукі часто приходили до прямої анології між тим що відбувалось у природі і с-ві. Складна діалектика соц. процесів у натуралізмі відкидалась,а береться до уваги редукціонізм, тобто пояснення складного за допомогою більш простіших явищ. Виділяють 3 форми редукціонізму: 1.динамічний-життя уподібнюється процесу; 2.історичний; 3.онтогеностичний. Внаслідок впливу природничих наук у соц. утворилося 2 напрямки натуралізму: 1.соціальний-механіцизм значна роль фіз. і мех..); 2.соціальний-біологізм (значна роль біолог.) Соц.-мех. виступає як крайня форма соц. позитивізму. Полягає у характеристиці соц. зак.,які відкривають і вивчають соц.,як різновидів зак. мех. і фіз. С-во розглядається як механічний агрегат, а соц. процеси і структури порівнюються з процесами і структурами неорганічного світу. вплив мех. і фіз. редукціонізму проявився у др. пол. XIXст. у активному використанні фіз.. методів фразеології. Позитивним було те,що соц. очистилась від релігії, утопічності. негативом: обмеження пізнавальних можливостей дослідження. Соц.-біологізм. Важливу роль відіграює: природній відбір, б-ба за існування, виживання найсильніших. відбувається формування т. біолог.-евол., що активізує стару ідею про значну роль конфліктів у с-ві і про взаємовідносини між цими-ми,тобто нове життя старих ідей. Найбільш загальна ознака соц.-дарвінізму-розгляд. соц. життя, як безперервної б-би,конфліктів, сутичок між індивідами, групами, с-ми,а також між соц. рухами, інститутами, звичаями соціальними і культурними типами. Одним з представників натуралістичної школи в соц.. є англ.. Герберт Спенсер. На думку С. с-во має багато подібностей з живим організмом, аніж з неживим. С. наводить 5 факторів про те чому с-во є подібне до живого організму. Ще наводить декілька пунктів, щодо відмінності між с-вом і неживим організмому тому що: 1.Біолог.організм живе заради цілого.а с-во-навпаки; 2.біолог.організму властиве почуття і мислення збережене у певних визначних частинах, а у с-ві почуття і мислення розмиті по всьому агрегаті. Уподібнення с-ва і організму призвів С. до своєрідного трактування ф-цій елементів,які складають с-во: землеробство і промисловість,ф-ція харчування. Щодо т.соц.інститутів,то варто сказати,що на фазі над органічної еволюції виникають і розвиваються спеціалізовані соціальні органи,які він назвав соц.інститутами.Сукупність взаємодіючих інститутів утворює цілісну соц. організацію - с-во. За словами С. соц. інститут формується як система забезпечення всіх суспільних форм соціальної діяльності. С.виділяє 6 типів соц.інститутів:домашні (сім’я,шлюб); обрядові чи церемоніальні,політичні,церковні,професійні та промислові. Ці типи класифікуються за своїми ф-мив суспільному організмі,де кожен з них включається в певну систему органів. Виділяють 3 таких системи інститутів1.інститути продовження роду (дом.); 2.система виробничих і розподільчих інститутів (пром., профес.); 3.система регулюючих органів (обряд.,політ.,церков.) Розвиток соц. інститутів являє собою природній процес. Одним з перших соц. інститутів с-ва, які здійснюють соц. контроль,є обрядові. поряд з обр. ін. важливе місце в регулюванні, соц. контролі та примушенні належить політ. ін. які уособлює д-ва,політ. організації, установи та партії. Політ управління являє собою одну з форм соц. контролю,який доповнюють реліг. інстинтути, покликані закріплювати соц. ідеї та почуття і цим самим зміцнювати с-во.

Соціальний дарвінізм

Г. Спенсер → Л. Гумплович (1838-1909) – засновник соціального дарвінізму.

Суспільство як сукупність груп людей, що ведуть між собою боротьбу за існування,

вплив і панування;

Людям від народження притаманна взаємна ненависть, що визначає відносини між

соціальними групами й спільнотами, які постійно перебувають у стані жорстокої боротьби

Неминучість соціальної нерівності людей → будь яка людина або група прагне до

підкорення слабших, і в цьому проявляється природний суспільний закон боротьби за існування;

Вводить поняття ,,соціальний конфлікт” – органічна форма взаємин між людьми і

соціальними спільнотами всередині кожного суспільства і в стосунках між різними суспільствами; основний шлях розв’язання конфліктів – насильство і примус.

→ А. Смолл (1854-1956)

Приділяє увагу проблемі переходу від конфлікту до соціальної злагоди і

погодження;

Соціологія повинна виступати в ролі ефективного компонента ,,соціальної

технології” та ,,соціальної інженерії”, метою яких є сприяння гармонізації соціальних структур і відносин → соціологи, досліджуючи суспільство, повинні попереджати про назрівання соціальних конфліктів, описувати та аналізувати причини їхнього виникнення та брати участь у виробленні заходів, які допомагають, з одного боку, не допустити розгортання вже існуючих конфліктів, а з іншого – вдосконалити саме суспільне життя у тих його ланках, де раніше виникали конфлікти.

Основні ідеї соціального дарвінізму є звернення законів розвитку суспільства до таких біологічних закономірностей:

Природній добір;

Боротьба за існування;

Виживання найпристосованіших;

Вроджена агресивність людини.

Расово-антропологічна школа

Гобіно (1816-1882)

Основними причинами розвитку суспільства – расові особливості;

Чистота раси – основна спонукальна сила розвитку цивілізації;

Песимістично дивиться в майбутнє, прорукуючи занепад західноєвропейської

цивілізації створеною білою расою на чолі із арійцями.

Основні положення расово-антропологічної школи:

Соціальне життя і культура є лише наслідком дії расово-антропологічних чинників;

Раси – головні суб’єкти історичного процесу;

Раси поділяються на ,,нижчі” і ,,вищі”;

Змішування рас призведе до фізичної і культурної деградації суспільства;

Соціальна поведінка людини детермінована (зуовлена) біологічною спадковістю.

В політичному плані він дає поштовх до расизму, фашизму, геноциду і етноциду.

Географічний напрям

Бокль (1821-1862)

Суспільний розвиток залежить від зовнішніх географічних факторів – клімату, їжі, ґрунту і ландшафту → вони визначають генесиз перших історичних форм суспільності і навіть тип політичного устрою – деспотії чи демократії;

Основні положення географічного напрямку:

Абсолютизація ролі природних факторів (клімат, ландшафт, великі річки,

близькість до морів чи океанів, специфіка географічного розташування);

Недооцінка специфіки суспільства та масштабів діяльності людини із перетворення природного середовища в культурне, потенціалу змін закладеного у внутрішній взаємодії соціальних і духовних чинників;

Однозначна залежність психологічних і культурних процесів від фізичних факторів зовнішнього середовища.

→ альтернативна соціологія порушує питання визнання високої цінності природи та її гармонії із людиною, надає перевагу захисту довкілля, а не економічному зростанню, бере участь у продуманому плануванні й діях із метою уникнення ризику екологічної катастрофи і знищення людства.