2. Інфляція в період іі св і після неї, валютне становище Англії.

Англія, як і інші країни до ІІ СВ зберігала вільну конвертованість £ у валюти інших країн. З початком війни були введені валютні обмеження. Вільний обмін £ на валюти інших країн було припинено. Через великий зовнішній борг і дефіцит платіжного балансу жорсткі валютні обмеження залишалися до кінця 50-х pp. Лише в 1958 р. запроваджується часткова конвертованість фунта стерлінгів. Щодо інших операцій, то валютні обмеження зберігалися до 1979 р.

У післявоєнний період £ був девальвований двічі: 1949р. на 30,5% (з 4,03 $ до 2,8 $ за 1£); 1967р. на 14,3% (знизився курс до 2,4$ за 1£).

З середини 1977р. позиції £ відносно зміцнилися, що було пов’язано із припливом капіталів в країну у зв’язку з початком видобутку нафти у Північному морі під час нафтової кризи.

Відносно значний рівень інфляції у Великобританії призвів до зниження курсу £ до $ США (з 2,02 у 1975р. до 1,79 у 2008).

Головним видом грошей у Великобританії є депозитні гроші. Готівкові гроші складають ≈ 32% всієї грошової маси в обігу. Казначейство випускає монети, а емітентами грошей у Великобританії є Банк Англії та КБ-и.

3. Міжнародна роль фунта стерлінгів (£) і зона £.

З кінця ХVІІІ ст. і до І СВ £ виконував роль резервної валюти (на його частку припадало 80% міжнародних платежів). Після криза 1929—1933 pp. значно послабилися позиції Англії на зовнішніх ринках, поступова втрата фунтом ведучих позицій і перетворення його в другорядну резервну валюту.

Після відмови від золотого стандарту, міжнародна валютна система поступилася валютним угрупованням – блокам та зонам. Валютні зони – валютні угруповання країн, які було створено під час та після ІІ СВ на основі довоєнних валютних блоків.

Ознаки валютної зони:

• підтримка учасниками зони твердого курсу валют по відношенню до основної валюти.

• збереження національних валютних резервів у банках країни-гегемона.

• пільговий режим розрахунків у середині зони.

Основні валютні блоки: Стерлінговий та Доларовий виникли після відміни золотого стандарту у Великобританії та США в період загострення “валютної війни між ними ”.

Стерлінгова зона очолювана Великобританією - це історично складене валютне угруповання країн, які проводять більш-менш узгоджену політику у сфері валютно-фінансових відносин з використанням £ у валютних операціях.

Історичним попередником стерлінгової зони був стерлінговий блок. До нього входили країни Британської імперії та ін.. Стерлінгова зона була найбільшим валютним угрупованням за територією та чисельністю населення країн, що входили до неї (понад 1/6 території землі; населення 1млрд. чол.). На долю країн стерлінгової зони припадала 1/6 світового товарообігу.

Для валютного механізму стерлінгової зони характерно:

1. прикріплення національних валют до країн учасниць до £ через підтримання курсу відносно £.

2. пільговий режим обміну між стерлінговими валютами в порівнянні з не стерлінговими.

3. наявність в середині зони єдиної системи валютного контролю.

4. участь країн зони у загально-зональному інвалютному фонді (доларовий пул) шляхом здачі у централізовані резерви у Лондоні за твердим курсом всієї або частини виторгу у $ та ін.. валютах.

5. збереження значної частини валютних резервів членів зони у £-х у вигляді стерлінгових депозитів в Англійських банках.

Юридично зона не мала централізованого керівного органу. З 60-х років стерлінгова зона вступила у період свого розпаду; практично припинила існування після відміни Великобританією у 1972р. пільгового режиму валютних розрахунків з країнами зони.