Тема 6. Грошова і кредитна система італії.

1. Еволюція грошового обігу Італії.

2. Структура банківської системи.

3. Центральний банк Італії.

4. Різновиди КБ.

5. Спеціалізовані фінансово-кредитні установи.

1. Еволюція грошового обігу Італії.

Грошова система Італії за своє існування зазнала багато змін. Для неї були характерні і періоди монометалізму і період біметалізму, в який вона разом із Францією, Бельгією і Швейцарією намагалася зберегти за допомогою міжнародної угоди – Латинського монетного союзу у 1865р. Відповідно до цієї угоди було передбачено вільне карбування монет з обох металів із встановленням співвідношення між золотом і сріблом 1:15,5.

Однак біметалізм уже не відповідав вимогам грошового обігу і був замінений з 1895р. на золото-монетний стандарт. В оборот були введені золоті монети: 10, 20, 50 і 100 лір; золотий паритет встановлений у 0,29 г золота – за 1 ліру.

В роки І СВ і у період до 1923р. Італія відмовилася від вільного розміну банкнот на золото. Золотий стандарт був відновлений у вигляді золото зливкового стандарту у 1928р.

У 1933р. Італія приєдналася до золотого блоку на підтримку діючого золотого стандарту при незмінних паритетах іноземних валют (Бельгія, Швейцарія, Голландія).

Після ІІ СВ Італія перестала фіксувати золотий вміст ліри, оскільки висока інфляція вимагала зниження її курсу стосовно $США. Грошовою одиницею Італії була ліра, що поділяється на 100 чентезімо.

1979р. Італія ввійшла в єдину валютну систему Європейської економічної співдружності ЄЕС.

1992-1993рр. – декілька девальвацій ліри. Наприкінці 1992 року Італії навіть довелося вийти з ЄВС і вернулася в 1996р.

1 січня 1999 року – введено безготівкове євро, 2002р. – у готівковій формі.

Для введення в оборот євро країна мала відповідати таким критеріям:

• дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП;

• державний борг ≤60% ВВП;

• інфляція може перевищувати середній рівень трьох країн не більше як на 1,5%.

Італія дотримується концепції приблизного виконання вимог. Для проведення безготівкових розрахунків в євро Італія входить в єдину систему розрахунків «таргет».

Платежі на території Італії здійснюються в безготівковій і готівковій формах. Як безготівкові розрахунки широке поширення мають «жиро» розрахунки; що спочатку здійснювалися через жиро банки, а потім через КБ і ощадні каси. Сутність цих розрахунків полягає в перерахуванні коштів за допомогою спеціальних «жиро наказів». В цілому в Італії основна частина покупок припадає на готівкову форму.

Жиро в перекладі – круг, оборот;

1 січня 2002 року входить в обіг євро і використовується нарівні з лірою до 1 березня 2003 року, коли ліра повністю вилучилася з обігу.

Курс обміну дорівнював 1936,27 лір до 1 євро. Протягом 10 років Банк Італії надає можливість обміняти ліри на євро.

2. Структура банківської системи Італії.

Банківська справа в Італії зародилася ще в Стародавньому Римі. Вона утвердилася наприкінці Середніх віків в період Відродження. Подальший розвиток банків призвів до участі держави у їх діяльності.

У 1473р. – з’явилися перші ломбарди;

1893р. – Італійський національний банк. Основні риси сучасної банківської системи Італії сформувалися в 20-30-х роках 19ст. Криза 30-х років торкнулася банківської системи, що змусило державу зробити націоналізацію значної частини банків і сформувати як вищі органи кредитної системи два інститути: Міжміністерський комітет з кредитів і заощаджень та Банк Італії.

Особливостями банківської системи Італії є:

• значна частка участі державного сектора;

• велика конкуренція у банківській сфері з боку ощадних кас;

• банки і кредитні установи поділяються на інститути короткострокового, середньо- і довгострокового кредитування. Інститути короткострокового кредитування включають 6 основних груп:

  1. перша група: державні кредитні установи, що кредитують великі фірми;

  2. банки національних інтересів (здійснюють широке коло банківських операцій);

  3. недержавні комерційні банки, що мають велику кількість відділень і обслуговують середніх та дрібних приватних клієнтів та підприємств;

  4. ощадні каси, діяльність яких зв’язана з приватною клієнтурою, обмежена рамками певної території;

  5. ремісничі і с/г інститути, народні або кооперативні банки, призначені для фінансування дрібних і середніх підприємств промислового і с/г виробництва;

  6. спеціальні кредитні установи, що надають інвестиційні позики підприємствам.

Для інститутів середнього і довгострокового кредитування характерна вузька спеціалізація.