- •Тема. Предмет і методи вікової фізіології
- •Предмет і завдання вікової фізіології з основами шкільної гігієни, її зв’язок з іншими дисциплінами.
- •Л юдина медицина гігієна психологія екологія людини ф ізіологія
- •2. Коротка історія розвитку наук анатомії, фізіології та гігієни, їх зв'язок з іншими біологічними дисциплінами
- •Методи фізіологічних досліджень.
- •4. Основні фізіологічні поняття.
- •Біологічна характеристика живих організмів. Організм як саморегулююча система. Взаємозв’язок органів і систем.
- •3. Організм — саморегулююча система
- •6. Значення знань про особливості розвитку дитячого організму для майбутніх педагогів і психологів.
- •2. Поняття про поділ клітин.
- •3. Хромосомні хвороби людини.
- •4. Біологічні особливості репродукції людини.
- •5. Критичні періоди розвитку.
- •6. Біологічні, психологічні і соціально-педагогічні критерії періодизації онтогенезу.
- •7. Вікова періодизація. Коротка характеристика періодів онтогенезу.
- •8. Коротка характеристика періодів онтогенезу.
- •1. Значення опорно-рухової системи. Частини скелета. Будова кісток.
- •Ріст і розвиток кісток в ембріональний та постембріональний період.
- •3. Будова, форма, функції і робота м'язів.
- •4. Розвиток рухів у дітей
- •1. Поняття про внутрішнє середовище організму та гомеостаз. Функції, склад і кількість крові. Вікові особливості зміни кількості крові у дитини.
- •Захисні фактори організму. Поняття про фагоцитоз, імунітет, згортання крові.
- •3. Групи крові
- •Вікові зміни в роботі серцево-судинної системи. Особливості кровообігу у плода.
- •1. Значення, загальний план будови дихальної системи.
- •3. Дихальні рухи.
- •3. Гігієна дихальної системи дитини.
- •Значення травлення. Загальний план будови травної системи людини.
- •6. Вітаміни та їх значення
- •7. Звільнення і перетворення енергії в організмі
- •8. Харчування
- •Тема VII. Залози внутрішньої секреції
- •2. Гормони
- •6. Будова і функції надниркових залоз
- •Тема VIII. Анатомія і фізіологія шкіри
- •1. Будова шкіри
- •3. Функції шкіри
- •4. Теплорегуляція
- •Тема IX. Анатомія, фізіологія органів виділення
- •2. Будова нирок
- •4. Регуляція роботи нирок
- •6. Механізм сечовиділення
- •1. Значення, загальний план будови, властивості нервової системи.
- •4. Ріст і розвиток спинного та головного мозку в постембріональний період.
- •7. Динамічний стереотип
- •8. Учення і.П.Павлова про дві сигнальні системи дійсності
- •9. Типи вищої нервової діяльності
- •11. Сон. Фізіологічне значення сну
- •1. Сенсорні системи та їх роль в житті людини
- •2. Орган зору
- •4. М'язово-суглобове чуття (руховий, або пропріоцептивний, аналізатор)
- •6. Орган смаку
- •7. Орган нюху
Біологічна характеристика живих організмів. Організм як саморегулююча система. Взаємозв’язок органів і систем.
Кожна з фізіологічних систем виконує свої специфічні життєві функції, проте всі вони мають загальні для всіх життєві властивості:
обмін речовин;
збудливість (подразливість);
саморегуляція;
ріст та розмноження.
3. Організм — саморегулююча система
Організм людини складають безліч живих клітин, з яких побудовані тканини й органи. Діяльність кожного органа й організму в цілому залежить від діяльності органів дихання, травлення, кровообігу, виділення, які забезпечують нормальний перебіг процесів обміну речовин. Взаємний зв'язок між органами і системами органів здійснюється в організмі через нервову систему і гуморально. Будь-якому організму потрібні певні умови існування, до яких у нього виробляється пристосування в процесі розвитку. Середовищем існування для клітин організму є внутрішнє середовище (кров, лімфа, тканинна рідина). Склад і властивості внутрішнього середовища підтримуються на відносно сталому рівні, що забезпечує умови для життєдіяльності всього організму. Сталість хімічного складу і фізико-хімічних властивостей внутрішнього середовища називають гомеостазом. Найважливіша роль у підтриманні гомеостазу належить нервовій системі, яка регулює діяльність органів і систем організму. Завдяки цьому в організмі відбувається саморегуляція фізіологічних функцій, що підтримує необхідні для організму умови існування. Системні механізми гомеостазу забезпечуються також взаємодією найважливіших регуляторних систем: ендокринної та імунної.
Ендокринна система відіграє важливу роль в організмі. Гормони, які виділяються залозами внутрішньої секреції впливають на різні аспекти процесів обміну, що забезпечують гоместаз.
Вищий центр регуляції ендокринних залоз – гіпоталамічна ділянка проміжного мозку. Саме тут відбувається інтеграція нервових і ендокринних елементів у загальну нейроендокринну систему. Гіпоталамус – вищий центр вегетативної нервової системи, який контролює вегетативні функції за типом нервової регуляції: тут знаходиться цент підтримання температури тіла, голоду, спраги, водно-сольового обміну і статевої активності. Особливо велику активність виявляє гіпоталамус під час стресової реакції, коли мобілізуються всі сили для відбиття нападу, втечі або іншого виходу з важкої ситуації.
Особливість нервової регуляції полягає у швидкості виникнення відповіді, причому ефект її виявляється безпосередньо в тому місці, куди надходить сигнал, тобто куди підходять нерви, які несуть цей сигнал.
В організмі людини імунна система анатомічно не становить єдиного цілого, вона розташована окремими скупченнями: тимус (вилочкова залоза), лімфатичні вузли, селезінка, кістковий мозок. Зв’язок між ними підтримується через систему кровообігу. У кістковому мозку містяться стовбурові клітини, здатні до міграції. За висловом імунолога Р.Б.Петрова (1978), вони є своєрідним “насінним матеріалом” для лімфоїдних тканин, тому кістковий мозок можна вважати одн7им із центральних органів імунної системи.
Саморегуляція — універсальна властивість організму, яка починає діяти тоді, коли виникають відхилення від певного постійного рівня будь-якого життєво важливого фактора зовнішнього чи внутрішнього середовища.
Одна з основних характеристик усього живого - здатність зберігати відносну динамічну сталість внутрішнього середовища. Цю властивість називають гомеостазом