6. Будова і функції надниркових залоз

Надниркові залози розміщені над нирками, з якими вони зв'язані лише прошарком пухкої сполучної тканини. У новонародженої дитини вага обох залоз 6—8 г, у 1—2-річної — 5г, 3—5-річної — 5,5 г, 6— 10-річної -8,5 г, у 16—20-річної людини — 10 г, у дорослої людини - 14—15г.

Кожна надниркова залоза складається з двох шарів: зовнішнього — кіркового і внутрішнього — мозкового. Із кіркового шару надниркових залоз виділено понад 40 стероїдних гормонів. Це кортикостероїди. Виділяють три основних групи гормонів кіркового шару надниркових залоз: 1 — глюкортикоїди — гормони, які діють на обмін речовин, особливо на обмін вуглеводів, контролюють використання організмом жирів, білків, вуглеводів і мінералів, допомагають послабити запальні пронеси. До них належать гідрокортизон, кортизон і кортикостерон, 2 — мінералокортикоїди — гормони, які ре­гулюють переважно мінеральний і водний обмін. Гормон цієї групи альдостерон гальмує секрецію натрію в сечі, бере участь у підтриманні об'єму крові та артеріального тиску; 3 — андрогени і естрогени — аналоги чоловічих і жіночих статевих гормонів, які впливають на продукцію сперми в чоловіків і розподіл волосяного покриву та менструацію в жінок. Андрогени гальмують відкладення жиру в організмі і при цьому викликають посилене утворення білка у м'язах та інших органах. Естрогени впливають на обмін білків, кальцію, фосфору, на підкладання жиру, а також викликають затримку натрію і води в організмі, посилюють процеси розмноження клітин. Введенням великих доз естрогенів можна викли­кати розвиток пухлин гіпофіза.

Глюкокортикостероїди впливають на кровотворні органи, на обмін білків, жирів, вуглеводів, солей. Вони сприяють мобілізації енергетичних ресурсів організму і зміцнюють його захисні сили. Глюкокортикостероїди стимулюються утворення вуглеводів з білків, яке відбувається в печінці. Білки м'язової тканин й розщеп­люються на амінокислоти, останні втрачають свої амі­ногрупи, що містять азот, і перетворюються у вуглеводи. Завдяки цьому збільшуються запаси глікогену в печінці і підвищується рівень глюкози в крові. Крім того, глюкокортикостероїди не тільки сприяють розпаду білкових речовин, вони перерозподіляють їх між органами.

Коли утворення глюкокортикостероїдів недостатнє, відбувається зсування гормонального балансу в бік мінералокортикостероїдів (альдостерону, дезоксикортикостерону), яким властива протизапальна функція. Це сприяє розвитку ревматичного запалення в серці та суг­лобах, а також розвитку бронхіальної астми. Надлишок глюкокортикостероїдів пригнічує запальний процес, який за певних умов затримує поширення інфекції, сприяє генералізації інфекційного процесу. Підвищу­ються кров'яний тиск, вміст цукру в крові, може ви­никнути гіпертонічна хвороби або так званий стероїд­ний діабет. Під впливом глюкокортикостероїдів відбу­вається посилений розпад білка, що може призвести до руйнування, омертвіння тканини серцевого м'яза, ви­никнення виразок на слизовій оболонці шлунка та ки­шечнику.

Альдостерон регулює співвідношення іонів натрію і калію в організмі, а відтак, і водний обмін, який невідривне пов'язаний з обміном натрію. Відхилення при зниженні секреції альдостерону призводить до втрати організмом натрію та великої кількості води (зневоднення) з одночасним нагромадженням калію.

Надлишок мінералокортикоїдів сприяє затримці натрію і води, при цьому спостерігається втрата калію із сечею, потом, слиною.

Обмін води між клітинами зумовлюється і регулюєть­ся різницею осмотичного тиску в середовищах, що їх розділяє клітинна оболонка. Мінеральний склад внутрішньоклітинного і позаклітинного простору різний, але осмотичний тиск залишається однаковим. У позаклітинній рідині міститься багато калію. Функція альдостерону якраз і полягає у стимуляції переходу натрію з клітин у тканинну рідину, внаслідок чого її об'єм збільшується.

Альдостерон змінює функцію нирок таким чином, що кількість виділеної сечі зменшується. Одночасно збільшується об'єм крові в організмі за рахунок затриманої води. Унаслідок втрати іонів натрію осмотичний тиск тканинної рідини сильно падає. Праг­нучи зберегти осмотичну рівновагу з обох боків клітинної оболонки, вода з тканинної рідини проникає всередину клітини. Одночасно велика кількість рідини виводиться із сечею і настає значне зневоднення організму. Зменшується кількість циркулюючої крові, падає кров'яний тиск. А нагромадження іонів калію, яке супроводжує виведення натрію, досягає такої концентрації, що викликає порушення життєвих функцій.

Гіперфункція кори надниркових залоз супрово­джується передчасним, утворенням статевих гормонів, що викликає ранню статеву зрілість.

Кортикостероїди регулюють білковий, вуглеводний і водно-сольовий обмін, беруть участь у рості організму, в обміні речовин під час м'язової діяльності, у регуляції вмісту лейкоцитів у крові.

Мозкова частина надниркових залоз виробляє гормони, дія яких має багато спільного з дією симпа­тичної нервової системи. Клітини, які утворюють мозкову речовину надниркових залоз, мають здатність до забарв­лення в жовтий колір хромовими солями. Такі хромофінні клітини виділяють адреналін і його похідні (норадреналін). Адреналін прискорює кругообіг крові, посилює серцеві скорочення, поліпшує легеневе дихання, розширює бронхи, збільшує розпад глікогену в крові, посилює скорочення м'язів, знижує їх втому тощо. Адреналін при­гнічує перистальтику кишечнику, а діючи на попереч­носмугасті м'язи, підвищує їх працездатність. На вуглеводний обмін адреналін справляє дію, протилежну інсуліну — гормону підшлункової залози. Норадреналін пришвидшує серцебиття і підвищує кров'яний тиск.

При гіпофункції надниркових залоз у дитини виникають загальна слабкість, пригнічений стан, нерухомість, блювання, холонуть кінцівки. У дорослої людини гіпофункція спричиняє захворювання - аддісонову (бронзову) хворобу. При цьому захворюванні різко знижується кров'яний тиск, дуже ослаблюються м'язи, шкіра набуває бронзового забарвлення, хворий худне, втрачає апетит. Основною причиною цих розладів

є розлади вуглеводного та сольового обміну, а також по­рушення співвідношення між кількістю калію і натрію в організмі.

Будова і функції епіфіза

Епіфіз, або верхній мозковий придаток, — це невеличка непарна залоза вагою 0,2 г. Розташована вона в головному мозку: своїм переднім кінцем прилягає до третього шлуночка, а задній вільний її кінець лежить між верхніми горбиками чотиригорбикового тіла.

Вважають, що епіфіз виділяє в кров гормон, який гальмує секрецію статевих залоз. При захворюванні епіфіза в дитячому віці, яке спричиняє припинення секреції гормону, настає рання зрілість. У 8— 10-річних хлопчиків з'являються статеві ознаки дорослих чоловіків. Виділяє гормон мелатонін, який зумовлює пігментацію шкіри, епіфіз вважають біологічним годинником людини.

Будова та функції вилочкової залози.

Вилочкова залоза, або тимус, — парний орган, розта­шований позаду груднини. Гормон у чистому вигляді не виділений. Найбільшого розвитку залоза досягає в 11— 13 років, коли маса її дорівнює 35—40 г, після чого настає зворотний розвиток. У дорослих людей зберігаються серед жирової тканини лише окремі ділянки залози з ендокринною функцією.

Вважають, що гормон вилочкової залози бере участь у дозріванні лімфоцитів. Стовбурові клітини, які утворюються кістковим мозком, мігрують у тимус, де перетворюються в Т-залежні лімфоцити. Т-клітини-кілери реагують на залишки знищених антигенів та на інші , "інфіковані клітини своїми сильнодіючими білками лімфокінами. Т-клітини знижують ракові клітини та пухлини, що характеризуються повільним ростом. Т-клітини-хелпери (помічники) активують В та Т-кліти­ни, тоді як Т-клітини-супресори пригнічують відповідь інших клітин на вражаючий антиген. Видалення залози в перші дні після народження спричиняє різке ослаблення імунних властивостей організму, антитіла не утворюються. У дітей із вродженою недорозвиненістю вилочкової залози розвивається різка недостатність лімфоцитів, у крові немає гамма-глобуліну, з яким пов'язано утворення антитіл. Такі діти гинуть у віці 2—5 місяців.

Вважають, що між вилочковою залозою і статевими залозами існує певний взаємозв'язок: вилочкова залоза гальмує активність статевих залоз, а статеві гормони спричиняють поступове зменшення маси вилочкової за­лози, різке зниження її функції.

Будова і функції підшлункової залози.

Підшлункова залоза міститься позаду шлунка поруч із дванадцятипалою кишкою і складається з двох видів тканин. Ендокринну функцію здійснюють клітини інсулярної тканини, розташованої у вигляді окремих острівців, які називаються острівцями Лангерганса. Острівці виділяють у кров гормон — інсулін, який бере участь в обміні вуглеводів: він посилює окислення вуглеводів у клітинах і підтримує здатність печінки відкладати глікоген та глюкагон, який розщеплює глікоген до глюкози.

При захворюваннях підшлункової залози, які призводять до зниження вироблення інсуліну, більша частина вуглеводів, що надходять в організм, не затри­муються в ньому, а виводяться із сечею. Це призводить до цукрового виснаження (цукровий діабет).

Інсулін за своєю хімічною природою — білкова речовина. Під його впливом відбувається синтез гліко­гену з молекул цукру і відкладання запасів глікогену в клітинах печінки. Разом з тим інсулін сприяє окисленню цукру в тканинах, забезпечуючи найповніше його використання. Утворення інсуліну регулюється нерво­вою системою (через блукаючий нерв) і надходження цук­ру в кров. Коли вміст цукру в крові збільшується, інсу­ліну виробляється більше, і навпаки.

Будова і функції статевих залоз

Чоловічі статеві гормони — андрогени — виробляють­ся особливими клітинами сім'яників. Чоловічим статевим гормоном є тестостерон і його похідний — андростерон. Вони зумовлюють розвиток статевого апарату і ріст статевих органів, розвиток вторинних статевих ознак: роз­виток голосу, гортані, скелета, мускулатури, ріст волосся на обличчі й тілі. Разом із фолікулостимулюючим гормо­ном гіпофіза тестостерон активізує сперматогенез.

При гіперфункції у ранньому віці спостерігається передчасне статеве дозрівання, швидкий ріст тіла і розвиток вторинних статевих ознак.

Жіночими статевими гормонами вважають — естрадіол і прогестерон — гормон вагітності. Гіперфункція яєчників спричиняє раннє статеве дозрівання з вираженими вторинними статевими ознаками і менструацією.

Інші гормони

Гормони гіпоталамуса (задньої частини проміжного мозку) спричиняють скорочення гладких м'язів, контролюють водний баланс, відповідають за утворення грудного молока.

Серце продукує гормон атріопептид, що знижує об'єм і тиск крові і, таким чином, допомагає регулювати водний баланс.

Гормон нирок еритропоетин стимулює продукцію червоних кров'яних тілець, а ренін — кров'яний тиск.

Регуляція діяльності ендокринних залоз

Діяльність залоз внутрішньої секреції регулюється нервовою системою. У центральній нервовій системі є центри, які регулюють роботу ендокринних залоз. Велика роль у регуляції діяльності ендокринних залоз належить корі великих півкуль головного мозку. Значна частина розладів у діяльності ендокринних залоз і пов'язаних з ними захворювань є результатом певних порушень у центральній нервовій системі.

Регулюючи діяльність ендокринних залоз, нервова система об'єднує їх у єдину систему як безпосереднім впливом на їх секрецію, так і посиленням діяльності тієї чи іншої залози, гормони якої впливають на діяльність інших залоз. Гормони, виділені ендокринними залозами, у свою чергу, впливають на діяльність кори півкуль головного мозку. Отже, гормони залоз внутрішньої сек­реції впливають на нервову систему, а остання регулює діяльність цих залоз.

Механізм зворотного зв'язку, який охоплює гіпота­ламус, гіпофіз і залози — мішені, контролює продукцію всіх гормонів. Система зворотного зв'язку може сприяти вивільненню гормону (позитивний зворотний зв'язок) або, навпаки, гальмувати його (негативний зворотний зв'язок). Цей механізм допомагає підтримувати гомеос­таз організму.

Відповідно до рівня гормону щитоподібної залози гіпоталамус продукує тиротропні гормони. Це стимулює передню частину гіпофіза до виділення тиростимулюючого гормону. Тоді щитоподібна залоза починає продукцію своїх гормонів. Якщо рівень гормону щитоподібної за­лози високий, негативний зворотний зв'язок подає сигнал у гіпоталамус і виділяється менше ТРГ. Як наслідок — знижується рівень ТСГ. Щитоподібна залоза виділяє менше гормону.

Якщо рівень гормону щитоподібної залози занизь­кий, зворотний зв'язок послаблюється. Гіпоталамус виробляє більше ТРГ, зростає вміст ТСГ, а отже, і рівень гор­мону щитоподібної залози.