Тема № 1. Етичні проблеми управління та ділового спілкування

1. Етика – наука про мораль.

2. Сутність та зміст ділової етики та культури ділового спілкування.

3. Професійна культура та мораль

4. Ділове спілкування та його особливості

5. Моральна культура як етична основа спілкування. Рівні моральної культури спілкування

6. Етичні засади сучасного бізнесу

1. Етика - наука про мораль

Етика - наука про мораль: її природу, сутність, специфіку, роль і місце в розвитку людини, іншими словами, про правильне (і неправильне) у поведінці. Вона вивчає особливу сферу людської діяльності, її закономірності та прояви в історичній практиці людей, у моральних поглядах, у структурі моральної свідомості.

Треба розрізняти етику як на­уку, а мораль як реальне явище, яке вона вивчає. Мораль є формою суспільної свідомості, спрямованою на ствердження самоцінності людини, її прав на гідне і щасливе життя. Етика не створює моралі. Остання виникає й розвивається у співжитті людей як спосіб міжлюдських відно­син.

Етика визначається як наука, в якій осмислюються, узагальнюються, систематизуються історичні форми мо­ральності, формуються етичні доктрини, теорії, що пояс­нюють природу, функції моральності, закономірності її розвитку. Отже, етика звернена до складного світу людини, її родової суспільної сутності, котра реалізується в мораль­ній діяльності живих, конкретних, цілісних індивідів.

Етимологічно слово «етика» виникає зі слова «ethos», що спершу означало звичне місце існування (ethos людини, ethos звіра). Стосовно людини смисл сталого характеру її існу­вання — ethos'a людини — визначається через побут, звичаї, характер. У такому ж значенні пізніше у римлян зі слова mos (mores), яке означало нрав, звичай, характер, утворюється термін moralitas — мораль. Уживання цих термінів для відображення одного й того самого змісту в давні часи вказує, по-перше, на те, що нрави і звичаї, вироблені без­посередньо в практичному житті людей, виражали стійкий характер ethos'a людини, по-друге, що моральність як по­хідне від побуту словоутворення, означає те ж саме, що й мораль. Не менш істотним є й те, що в нравах та звичаях охоплюються дві сторони взаємин між членами спільності: психологічна, внутрішня, звернена до характеру, й зовніш­ня, пластично виражена у звичаях. У єдності цих двох сторін і закладені підвалини мо­ральності: її суспільна сутність, що охоплює своїм пере­творюючим змістом внутрішній світ людини, спільноти й становить стійкий характер ethos'a людини, зовнішнє плас­тичне вираження моральності у звичаях, котрі змінюються в різних умовах побуту. Виділяючи в побуті та звичаях те, що закріплюється як належне людині, тобто певну специфіку, яка тлумачить­ся древніми як вічні закони богів, ми інтерпретуємо її як виражену в моральній формі зв'язку людей суспільну сут­ність людини. Моральність як неписані закони виступала єдиним, регулятором життя спільності.

Термін «етика» в значенні вчення про моральність вводиться Арістотелем. Арістотель уводить етику в систему філософських наук як самостійну дисципліну, котра вивчає сферу міжлюдських відносин, діяльність індивіда як розумної й суспільної істоти, і міститься між психологією (наукою про душу) й політикою (наукою про державу).

Розглядаючи моральне не як приречене людині, а як таке, що виникає в діяльності й визначає її розвиток, Арістотель підкреслює: «...не можна бути практичним, не бу­дучи моральним». Арістотель виводить цей зв'язок із то­го, що «моральний характер мети допускає лише моральні засоби», й підводить до розуміння універсального значення моральності для людської діяльності. Керуючись тим, що моральність формується у відповідності з життям людей і що вплив на моральний розвиток здійснюється через ор­ганізацію діяльності людей, Арістотель висловлює важли­ву думку про те, що коли «натовп не звик підкорятися соромові, а тільки страхові, й стримується від лихого не через те, що це ганебно, а лише внаслідок покарань... Неможливо, або принаймні нелегко змінити під впливом на­уки те, що здавна вкоренилося в побуті».

Особливість моральних відносин полягає в тому, що в них суспільна сутність людини виражена в потребі співпричетності з іншим, суспільством, реалізується безпосередньо у ставленні до іншого як до людини, визначає мету моральних відносин і відповідні їй засоби досягнення. Тому з часів Арістотеля моральні відносини виокремлюються в їхній своєрідності як міжлюдські, визначаються як відносини безпосередньо між людьми на відміну від виробничих, правових тощо, в яких відношення людини до іншої, суспільства опосередковане виробництвом продук­ту, законом і т. п.

Слід розрізняти поняття "мораль" і "моральність", хоч певною мірою вони розглядаються як синоніми. Мораль передусім є певною формою свідомості, сукупністю усвідомлюваних людьми принципів, правил, норм поведінки, а моральність здебільшого розуміють як втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними. Природно, що таке втілення має дещо інший зміст, ніж сукупність абстрактних правил і приписів моралі.

Коли ми розглядаємо мораль, то маємо на увазі її, по-перше, як характеристику особистості, сукупність властивих їй моральних якостей (правдивість, чесність, доброчинність та ін.), по-друге, як характеристику взаємин між людьми, сукупність моральних норм (вимог, правил, заповідей). Ви­являються ці моральні якості та відповідність поведінки людини загальноприйнятим моральним нормам, насамперед у спілкуванні. Л. Фейєрбах писав, що людська сутність проявляється лише у спілкуванні, у єдності людини з людиною, в єдності, що спирається тільки на реальність відмінності між "Я" та "Ти".

2. Сутність та зміст ділової етики та культури ділового спілкування

Економічна діяльність, бізнес, менеджмент можуть успішно здійснюватися тільки за наявності загальноприйнятих етичних норм. Повинні існувати певні правила, норми, які вказують яка поведінка є допустимою, а яка ні. Адже, якщо діловий партнер не “тримає слово”, зриваються переговори, поставляються неякісні товари, відбувається обман, нечесна конкуренція, неповага, грубість до партнерів, клієнтів, покупця – це все буде гальмувати економічні успіхи, бізнес.

Деякі з етичних правил, норм записані в вигляді законів і нормативів, деякі є елементом традиції, культури, моралі. Вже у Біблії сказано: “Не вимагай хабарів”, “Поводьтеся з іншими людьми так, як ви бажаєте, щоб поводилися з вами”.

Сукупність цих формальних і неформальних норм складає предмет ділової етики. Ділова етика – система знань про моральні аспекти ділових стосунків між людьми, а також людиною і суспільством. Ділова етика визначає систему моральних цінностей, критеріїв та параметрів у відносинах між виробниками і споживачами, між організаціями (підприємствами), між організаціями та державою, в самих організаціях та ін. Ділова етика визначає систему моральних цінностей, критеріїв та параметрів відносин між керівником і співробітниками, відносин в організації загалом.

Використання принципів на норм ділової етики впливає на :

• регулювання відносин між економічними суб’єктами ринку;

• виконання норм та правил державного регулювання;

• регулювання відносин бізнесу із споживачами;

• відносини бізнесу із суспільством;

• культуру ділового партнерства.

Ефективність бізнесу, ефективність діяльності організації в значній мірі залежать від моральних якостей керівника, які виявляються у його діловій поведінці, взаємодії та спілкуванні (відповідальність за доручену справу, корпоративна солідарність, самовдосконалення, повага до людей та ін.).

Так, японська фірма “Мацусіта електрик” у своєму етичному кодексі визначила, що менеджери, керівники повинні дотримуватися таких цінностей, як об’єктивність, справедливість, здатність згуртувати інших, скромність, вміння висловлювати позитивні оцінку діяльності іншої людини.

Американська асоціація вищих керівників 250 корпорацій опублікувала звіт про етичну політику і практику своїх членів. У звіті зроблено висновок про те, що менеджери, особливо вищої ланки, повинні підтримувати норми етичної поведінки, виступати ініціаторами формування етичних цінностей у компаній.

Значимість ділової етики також полягає у тому, що вона виконує функції не тільки моральної оцінки, але, що важливо, є засобом прийняття рішень, що дає можливість правильно вирішувати бізнесові та управлінські питання, розв’язувати суперечливі та конфліктні проблеми морального характеру.

Культура, до якої людина приєднується з дитинства, бага­тогранна. Це художня культура, культура життєвого само­визначення, економічна культура, політична та правова, інте­лектуальна та моральна, екологічна та фізична, культура спілкування та культура сімейних взаємин, професійна куль­тура. Саме культура спілкування тісно переплітається з усіма іншими названими компонентами.

Цариною людської моральності один із сучасних українських етиків В. Малахов називає спілкування. Він наголо­шує, що людська моральність виявляється не у свідомості й навіть не у діяльності людини, а саме в її спілкуванні з іншими. Оскільки у повноцінному спілкуванні людина постає саме як суб'єкт, то завжди актуальною є проблема морального самовизначення партнерів один відносно одного. Залежно від цього вибору й самовизначення спілкування може виявитися для людини найвищою, найжаданішою розкішшю (А. де Сент-Екзюпері) і справжнім пеклом (Ж.П. Сартр).

Спілкування є однією з центральних проблем, крізь призму якої вивчаються питання сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин.

Спілкування завжди пов’язане з певним предметом спілкування, який визначає сутність, специфіку спілкування. Існує спілкування інтимне, професійне, світське, ділове та ін.

Культура професійного спілкування – це сума набутих людиною знань, вмінь та навичок спілкування, які створені, прийняті та реалізуються в конкретній професійній діяльності.

Цікаво, що в основному із розуміння ролі й знання механізмів спілкування виник менеджмент як функція керів­ництва людьми і галузь людського знання, що допомагає здійснити цю функцію. Менеджер, керівник витрачає на спілкування до 80 % робочого часу, аби реалізувати свою роль у міжособистісних взаєминах, інформаційному обміні та процесі прийняття рішень і виконання управлінських функцій планування, організації та контролю. Тому спілку­вання для них процес, який пов'язує всі основні види управ­ління. 75 % американських, 63 % англійських та 85 % японських підприємців вважають, що неефективне спілкування є основною перешкодою на шляху позитивного результату в їхній діяльності, тобто нерезультативне спілкування — одна з основних причин виникнення проблем у їхній роботі. Відомо, що американський мільйонер Дж. Д. Рокфеллер стверджував: спілкування з людьми — це товар, за який він гото­вий заплатити більше, ніж за щось інше.