1. Хвороби адміністрації. 6 основних перешкод, які чинять регулярно і через боягузтво адміністратори, а саме:

1) не вироблено чіткі цілі діяльності;

2) прагнення переробити занадто багато справ одразу;

3) вирішення проблем шляхом «кидання» на них людей;

4) відсутність експериментаторського підходу;

5) немає здатності оцінювати, в результаті чого досвід не навчає;

6) небажання вчасно відмовитися від початих програм, коли стає ясно, що вони провалилися.

2. Залежність від ієрархічної теорії X чи управління «зверху — вниз». Одним з дорогих виявів його слугує напруженість відносин менеджерів з працівниками. Разом з тим залежність від методів управління «зверху - вниз» повільно слабшає завдяки різним формам успішного співробітництва профспілок з менеджерами, таким як система участі в прибутках, спільні підприємства, а також гармонічна взаємодія менеджерів і робітників.

3. Надспеціалізація в навчальних програмах для менеджерів. Усіх бюрократів якоюсь мірою характеризують надспеціалізацією, професійною обмеженістю і цеховою замкненістю, що наділяє вузьких професіоналів значною і незаперечною владою у сфері своєї компетенції. Оскільки правила прийому на роботу та обліку кадрів передбачають спеціальні навики щодо посад, професійна обмеженість, можливо, буде наростати, що ще більше ускладнить колективну роботу і подолання бар'єрів, які перешкоджають співробітництву. Неминучий результат: адміністрування — це знання, а знання - це влада.

4. Надмірний контроль або управління за цілями. Чисельні дослідження підтверджують повний провал цієї системи як у досягненні цілей, так і в удосконалюванні внутрішніх процесів діяльності. Однак, система продовжує домінувати в управлінській практиці приватної і державної промисловості. Управління, основане на твердому контролі, має бути переосмислено і замінено концепцією лідерства.

5. Неефективні методи підвищення продуктивності роботи адміністрації.

6. Щорічне бюджетне фінансування. Системи щорічного бюджетного фінансування, що використовуються більшістю державних структур, деморалізуюче впливають на окремі підрозділи, коли ті намагаються вдосконалити процес у цілому.

7. Наслідки нездатності організації до змін. Приватизація державних служб і нові підходи до їх фінансування являють собою найімовірніше наслідки ігнорування концепції якості в адмініструванні, ніж перешкоди для їх упровадження.

Україні на сьогодні недостатньо орієнтуватися на очевидні формальні властивості демократичних інститутів адміністративного управління, важливіше шукати варіанти пристосування цих інститутів і їх функцій до потреб українського народу. Українська школа адміністративного управління, що формується, має робити акцент не на імітацію і перенесення західного досвіду управління, а на адаптацію до нього і самостійне відкриття навіть відомих рішень з організації державного адміністрування.

Історичні традиції України припускають збереження в країні унітарного типу адміністративно-державного управління із сильними централістичними тенденціями, які варто розвивати і підтримувати, з одного боку, і подальшим розвитком самостійності окремих районів і регіонів, з другого. Особливістю сучасності є своєрідна домовленість двох типів адміністративно-державного управління - федеральної та унітарної.

В українській практиці адміністрування 1-е місце має зайняти експертиза і дискреційна діяльність (від лат. discretio - вирішення посадовою особою або державним органом будь-якого питання на свій розсуд), можливість приймати рішення і самостійно розробляти державні програми. Отже, частковий збіг адміністративних і політичних функцій є вимогою сучасного державного адміністрування, а не бажанням влади професійних державних службовців.

Цікава тенденція виявилася в останні десятиліття під час формування моделі адміністративного апарату у розвинених країнах. В США в адмін. апараті досить довго мали перевагу чиновники-фахівці, у той час як у Великобританії і Франції - адміністратори широкого профілю. Адміністратори широкого профілю, здатні трансформувати думки експертів у пропозиції і проекти, зрозумілі політичним керівникам, надають велику допомогу особам, що приймають рішення. Очевидно також, що вузькі фахівці не здатні аналізувати проблеми в широкому контексті загальнодержавних інтересів. Однак в умовах постійно зростаючої спеціалізації управління, розширення та ускладнення сфер державної активності адміністратори широкого профілю не справляються зі зростаючим обсягом завдань. Саме тому виникла компромісна тенденція - створення інтегральної ієрархії, за якої фахівці адміністратори широкого профілю працюють пліч-о-пліч під єдиним керівництвом вищого чиновника. Саме цю модель слід використовувати для формування апарату адміністраторів в Україні. Найбільш оптимальним аспектом для адміністратора варто вважати фахову освіту, доповнену загальним курсом з адміністрування.

Однак найголовнішою науковою проблемою є питання про адаптацію світового досвіду. У зв'язку з цим викликає інтерес аналіз чинників, названих експертами ООН як гальмо на шляху розвитку теорії адміністративного управління. На жаль, ці чинники характерні і для України:

1) адміністративно-державні установи займаються в основному професійною підготовкою, а не науковими дослідженнями;

2) наукові дослідження не збігаються із завданнями, що стоять перед урядом, і з поточними проблемами управління;

3) практичний процес прийняття рішень не відповідає науковому аналізу;

4) професійні державні службовці часто займають негативну позицію щодо впровадження наукових методів адміністративного управління;

5) спостерігається захоплення таємністю та обмеження вільного надання інформації для проведення досліджень;

6) наукові дослідження часто не пристосовані до місцевих умов.

5