1.3. Організація управління технічним контролем якості продукції.

Якість – сукупність властивостей, ознак товарів, матеріалів, послуг, робіт, які характеризують їх відповідності своєму призначенню і пропонованим до них вимогам, а також здатність задовольняти потребам і запитам користувачів. Більшість якісних характеристик визначається об’єктивно на основі стандартів, договорів, контрактів.

Сучасний рівень розвитку народного господарства і науково-технічного прогресу, а також зростаючі потреби населення постійно вимагають підвищення якості продукції, що випускається. Якість продукції в міру розвитку НТП все більшою мірою залежить від рівня технології і визначається рядом таких факторів, як механізація і автоматизація технологічних процесів, їх безперервності, якості вихідних матеріалів, організація праці, вимоги техніки безпеки та охорони праці на виробництві. Необхідно врахувати також і економічні критерії управління якістю. Неприпустимо підвищення якості продукції за рахунок погіршення гігієнічних, екологічних,естетичних та інших умов виробництва.

Розрізняють показники:

1) Узагальнюючі – характеризують якість продукції, незалежно від її вигляду і призначення: випуск продукції 1-го сорту, частка прогресивних моделей в загальному об’ємі випуску;

2) Одиничні – відносяться тільки до однієї з її властивостей. Розрізняють 10 груп одиничних показників:

• Призначення;

• Екологічності;

• Транспортабельності;

• Безпеки;

• Надійності і довговічності;

• Технологічності;

• Стандартизації і уніфікації;

• Ергономічності;

• Естетичності;

• Патентно-правові;

• Економічні.

3) Комплексні – характеризують декілька властивостей виробів: хімсклад, геометричні розміри.

Рівнем якості продукції називається відносна характеристика якості продукції, заснована на порівнянні сукупності показників її якості з відповідними базовими показниками (наприклад з світовими).

Оцінка якості продукції проводиться методами прикладної кваліметрії

(К – наука про вимірювання і оцінку якості продукції).

• Кількісно якість продукції визначається:

• Технічним рівнем продукції;

• Рівнем якості виготовлення продукції;

• Рівнем якості продукції в експлуатації, споживанні.

Для оцінки використовують 2 групи методів:

1) За способом отримання інформації;

2) За джерелами отримання інформації.

1) Залежно від способу отримання інформації:

• Вимірювальний, грунтується на використанні технічних вимірювальних засобів;

• Реєстраційний – на підставі підрахунку кількості подій, предметів, витрат;

• Органолептичний ґрунтується на використанні органів чуття;

• Розрахунковий – ґрунтується на використанні теоретичних чи емпіричних залежностей.

2) Залежно від джерел інформації:

• Традиційний – знаходження показників якості здійснюється фахівцями КБ, ЦЗЛ;

• Експертний – знаходження і визначення показників якості здійснюється групою експертів-фахівців;

• Соціальний шляхом вивчення попиту споживачів по анкетуванню.

Нормативною базою управління якістю продукції є стандартизація.

Стандартизація – це діяльність, яка полягає у встановленні положень для загального і багатократного використання при рішенні проблеми і направлена на досягнення оптимального рівня впорядкованості.

Вся робота по стандартизації в Україні проводиться Держстандартом України (Держкомітет по стандартизації, метрології і сертифікації) і його органами.

На підприємствах роботи по стандартизації здійснює служби стандартизації підприємства.

Категорії нормативних документів по стандартизації:

• Державні стандарти України – ДСТУ;

• Галузеві стандарти – ГСТУ;

• Стандарти науково-технічних і інженерних товариств України – СТТУ;

• Технічні умови України – ТУУ;

• Стандарти підприємств – СТП.

Стандарт – це створений на основі конценсуса і затвердженого визнаним органом документ, який встановлює для загального і багаторазового використання правила, вказівки, характеристики рівної діяльності і націлений на досягнення оптимального ступеня впорядкування в певній сфері.

Найважливішою ланкою в системі управління якістю продукції на промисловому підприємстві є технічний контроль, під яким розуміється перевірка дотримання вимог, що висуваються до якості продукції, та умов, що її забезпечить, на всіх стадіях виробничого процесу.

Основним завдання технічного контролю є забезпечення випуску високоякісної і комплексної продукції, що відповідає стандартам і технічним умовам.

Обєкти технічного контролю: сировина, матеріали, паливо, комплектуючі вироби; стан виробничого устаткування, технологічного оснащення, ведення технологічних режимів на робочих місцях: деталі, вузли, готова продукція.

Організація технологічного контролю на робочих місцях повинна відповідати наступним вимогам:

• Профілактичність – попередження виникнення браку;

• Достатній ступінь точності і об’єктивність при визначення якості продукції і виявленні браку;

• Економічність – мінімальні витрати праці і засобів на проведення технічного контролю;

• Широке залучення до виконання контрольних функцій всіх працівників, що виготовляють продукцію.

• Технічний контролю на підприємстві проводиться, централізовано через єдиний заводський орган – відділ технічного контролю (ВТК).

ВТК складається з підрозділів:

• Якості матеріалів, що поступають, напівфабрикатів, комплектуючих виробів;

• Контролю якості в основних і допоміжних цехах;

• Контролю за якістю знарядь виробництва і технології;

• Випробування готової продукції;

• Обліку і аналізу браку, рекламацій;

• Якості продукції в експлуатації.

Для ефективного вирішення завдань, що стоять перед технічним контролем, при його організації велике значення має вибір виду, засобів і методів контролю.

За призначенням технічний контроль під розподіляється на:

• Попередній (вхідний) – полягає в перевірці якості сировини, матеріалів, напівфабрикатів до початку їх обробки, а також комплектуючих виробів до збірки з метою запобігання надходження у виробництво бракових предметів праці;

• Проміжний (поточний) – здійснюється в процесі виготовлення деталей, вузлів, продукції по окремих операціях. Він може бути післяопераційним (після кожної операції) і груповим (після групи операцій);

• Остаточний (приймальний) – передбачає перевірку придатності деталей, вузлів, виробів після їх повної обробки.

• Інспекційний – полягає в перевірці продукції. Що вже пройшла контольні операції.

По місцю виконання розрізняють контроль:

• Стаціонарний – здійснюється на спеціально обладнаному у пункті, куди доставляються проби, деталі, вузли, тобто об’єкти контролю;

• Рухомий – виконується безпосередньо на місці виробництва операцій.

По стадії обхвату контроль може бути:

• Суцільним – перевірці піддаються всі об’єкти одного найменування;

• Вибірковим – коли здійснюється перевірка частини партій з використанням статистичних методів.

При виборі засобів контролю необхідно забезпечити необхідну надійність і об’єктивність результатів. Важливе значення мають витрати на контроль.

В процесі контролю використовуються різні контрольні вимірювальні прилади, інструменти, всі діляться на 2 групи:

• Що дозволяють визначити абсолютне значення контрольних величин;

• За допомогою яких об’єкти сортують по групах якості – «так - ні».

По характеру дії на чкісний результат технологічних операцій розрізняють засоби:

• Пасивного контролю – оцінюють якість продукції після виконання операцій, реєструючи показники, але не попереджаючи виникнення браку;

• Активного контролю – засоби пов’язані з виконавськими органами технологічного процесу, устаткування. Досягти критеріїв, критичних показників вони сигналізують, регулюють, зупиняють устаткування.

Вся продукція, виготовлена з відступами від стандартів і технічних умов є браком. Брак розділяється на поправний, коли виправлення технічно можливе і економічно доцільно і остаточний, підлягаючий утилізації.

ВТК і виробничий персонал ведуть облік і аналіз браку,рекламацій, що надходять від споживача.