3.2. Загальна характеристика та відомості про піщані землі

На даному періоді піски в більшій чи меншій мірі поширені по всій території України. Найбільше вони зустрічаються на Поліссі – в Чернігівській, Київській, Житомирській, Рівненській областях, та Волині.

В сучасній літературі найчастіше зустрічається таке визначення пісків, піски – це відкладення мінеральних часточок діаметром від 0,001 до 3 мм, пухкі, малозв’язані. Вони дуже легко переміщуються під дією вітру та води. Піски характеризуються різними слаборозвинутими ґрунтоутворювальними процесами, містять до 10% дрібнозему. Піски називають супіщаними, коли вміст дрібнозему збільшується до 20% [4].

Існує поділ пісків на сипучі (рухомі) та закріплені. Сипучі піски можуть закріплюватися штучним або природним (самозаростання) шляхом. Звісно після цього вони перетворюються у закріплені, тобто господарсько-освоєні. Присутність на пісках рослинного покриву фіксує їх та сприяє розвитку ґрунтоутворювальних процесів, які в свою чергу підвищують їх продуктивність та раціональне використання в народному господарстві.

Склад пісків(механічний, хімічним, мінералогічний), а відтак і всі їх властивості першочергово залежать від походження (генезису) пісків. Згідно з класифікацією генетичних типів пісків за А.Г. Гаєлем і С.С. Соболевим, виділяють п’ять основних типів пісків:

1) морські і озерні піски. Такі піски утворюються на похилих берегах і мілинах озер, морів і океанів. На пологих берегах цих водоймищ швидкість припливу хвилі більша за швидкість відпливу, це призводить до осідання зважених у воді частинок на березі. Чим менший нахил берега, тим менша швидкість відпливу і тим дрібніші піщинки відкладаються на березі. Якщо ухил берега всього 1-2°, тоді осаджуються частинки розмір яких становить 0,5 мм, при 5° - діаметр складає 1мм, 7-8° - 3 мм відповідно, при ухилу 10° - галька. Чим менший нахил тим інтенсивніше намиваються подрібнені частинки. Важливим фактором також є сила хвилі. Пісок, що відкладається на берегах утворює ввігнуті в бік моря вали, висота яких сягає до 2 м. На висоту і розміщення валів впливає також сила хвилювання моря. Чим вона сильніша, тим вищі за схилом і розміром утворюються вали.

2) річні сучасні піски. Такі піски набули у нас значного поширення. Райони їх дислокації розташовуються переважно в річкових долинах річки Дніпра, Прип’яті, Північного Донця, Західного і Південного Бугу, а також їх приток. Річ­кові піски утворюються як результат винесення піщаних відкладів з яружної мережі та руйну­вання берегів рік. Інтенсивність їх утворення залежить у першу чергу від ерозії ґрунтів та поверхне­вого стоку, а також від частоти і розмірів повеней.

3) давньоалювіальні піски, зазвичай, створюють другу і третю тераси великих рік. Тому таких пісків значно більше, ніж сучасних річкових пісків. їх утворення відносять до післяльодовикового періоду. За численні роки, що пройшли після танення льодовиків, вони заросли природною деревною, чагарниковою та трав’яною рослинністю. В нашій країні ці піски найчастіше знаходяться на другій і третій терасах великих річок – Дніпра, Західного Південного Бугу, Сіверського Донця та їх приток і берегами інших річок.

Будова давньоалювіальних пісків, які не підлягали вітровій ерозії – шарова. За такої будови шари піску межуються з прошарками суглинку та мулу. Для таких ґрунтів характерний переважно рівнинний або рівнинно-хвилястий рельєф. На цих пісках утворилися глибокогумусовані чорноземоподібні супіщані ґрунти, які в нашій країні широко використовуються в сільському господарстві.

4) флювіогляціальні піски утворилися в період танення давніх льодовиків. Ці льодовики колись займали до 30% території України. У зв'язку з постійним наступанням і відступанням льодовиків, відкладені піщані товщини мають шарову будову (глинясті прошарки, галька та валуни). Флювіогляціальні відкладення пізніше руйнувалися поверхневим і річковим стоками і перевідкладалися давніми річками.

5) еолові піски. Еолові піски утворюються здебільшого, як результат вивітрювання різних гірських порід під впливом вітру. В районах з різко континентальним кліматом або з видуванням давно відкладених піщаних ґрунтів чи піщаних відкладень різного походження цей процес відбувається з більшою інтенсивністю [20].

За ступенем заростання трав'яною рослинністю розрізняють наступні види пісків:

1) незарослі піски, де куртини трав займають за площею не більше 25%; таких пісків на території України майже немає, але інколи вони зустрічаються лише поблизу ферм і кошар, що розміщуються на піщаних ґрунтах;

2) слабозарослі піски з багатьма вогнищами дефляції і зрідженим травостоєм, що вкриває 25-50% площі; такі піски дислокуються здебільшого в місцях з кучугурним типом рельєфу, особливо з високо- і середньобугристим;

3) середньозарослі з відносно рівномірним травостоєм, який займає від 50% до 80% площі;

4) добре зарослі, взагалі без вогнищ дефляції та з густим травостоєм. Останні два типи рослинності характерні для горбистих та рівнинних пісків.

На даний час ставляться задачі комплексного господарського освоєння пісків. Виходячи з різної родючості пісків, а також їх здатності до дефляції та можливості застосування механізації для їх обробітку можна грубо виокремити чотири типи територій пісків:

1. Рівнинні та рівнинно-хвилясті піски і супіски з розвиненими зональними ґрунтами, які входять в склад орних земель, але потребують специфічних способів механізованого обробітку, більш насиченої мережі полезахисних насаджень та сівозмін. Окрім польових культур, на таких територіях доцільно вирощувати виноградники та плодові сади.

2. Добре зарослі піщані землі із різними формами придатного для обробітку площі механізованим способом та менш родючими різного ступеня дефляції ґрунтами. На таких землях доцільні організація окультурених пасовищ з густою мережею захисних насаджень або суцільне чи часткове залісення.

3. Слабозарослі і зарослі земельні площі з різними формами рельєфу і бідними ґрунтами, де можливо застосовувати лише залісення

4. Незарослі розвіювані піски, які потребують спочатку закріплення, а потім залісення.

Отже, комплексне освоєння пісків зводиться до вирощування на них лісових насаджень різного призначення, організації сінокосів і пасовищ, виноградарства, садівництва, ягідництва тощо [13].

Дуже важливою властивістю пісків є їх сипучість. Сипучістю піску обумовлена не тільки його рухливість, а й інші його важливі властивості, перш за все водні, які в посушливих районах мають найважливіше значення. Пісок дуже водопроникний, тобто вода в ньому з великою швидкістю про­никає в глибину. Тому води від опадів швидко проникають в ґрунт, що запобігає стікання їх навіть на схилах. При дуже швидкому просочуванню в глибину ґрунту (глибина просочування за 10 хвилин досягає 50 см), вода майже не випаровується з поверхні ґрунту, а засвоюється в ньому, даючи змогу живитися рослинам, як це спостерігається на глинистому й суглинистому ґрунті.

Разом з тим, легко проникаючи в глибину, під впливом сили ваги, вода в пісках може, не зупиняючись, проникати в досить глибокі шари підґрунтя, інколи недоступні навіть для глибоко-укоріненої деревної рослинності.

Однією з властивостей піску є вологоємність, тобто здатність утримувати воду між ґрунтовими (у даному разі піщаними) часточками — у великих порах та у волосних ходах. Вологоємкість залежить від вели­чини ґрунтових часточок. Чим менші часточки в ґрунті, тим більше вологи він може в собі затримати. Най­більшою вологоємкістю з різних видів піщаних ґрунтів являється супісок (ґрунт, що має 1—2% гумусу і 10—20% глинистих часточок, тобто часточок менше 0,01 мм).

Отже, сипучий пісок, маючи велику водопро­никність і малу вологоємкість, відзначається важливою для посушливих умов властивістю нагромаджувати в собі воду.

Значним доповненням до зволоження піску атмосферними опадами є здатність піску конденсувати (згущувати) водяні пари повітря. Водяна пара з повітря, попадаючи в шари піску із зниженою температурою, перетворюється у воду і збільшує запас вологи в ґрунті в досить значних обсягах (інколи на 80—90 мм∙рік^-1). На відкритих територіях конденсація водяної пари відбувається перш за все у верхніх шарах піску, які найбільше охолоджуються вночі. На пісках, покритих рослинністю (лісом), пара осаджується в глибших шарах піску. Конденсація дуже важлива рослинності, адже пісок віддає свою вологу рослинам набагато легше, ніж інші ґрунти. Це пояснюється тим, що пісок має дуже малий, так званий, мертвий запас води, яка затримується у вигляді плівки на поверхні часточок ґрунту завдяки силі молекулярного притягання. Чим часточки ґрунту дрібніші, тим більший мертвий запас води в ньому.

Отже, піски мають такі важливі водні властивості, які за посухи відіграють важливу роль для життя рослинності для рослин­ності. Найкращі для рослинності водні властивості має сипучий пісок [6].