65.Демократія як форма і спосіб суспільно-політичного життя. Цінності демократії.

Поняття „ демократія” використовується не тільки для характеристики історичних типів державно - політичного устрою, а й для характеристики політичного процесу з відповідними методами і процедурами, що забезпечують участь народу в управлінні державною, всіма суспільними справами. Вживається це поняття і стосовно організації та діяльності окремих політичних і соціальних структур у тих чи інших сферах суспільного життя. Ознакою демократії є визнання за всіма громадянами права на участь у формуванні органів державної влади, контроль за діяльністю цих органів, вплив на прийняття спільних для всіх рішень на засадах загального, рівного виборчого права та здійснення цього права у процесі виборів, референдумів тощо.

Пряма (безпосередня) демократія – це порядок, за якого рішення ухвалюються на основі безпосереднього і конкретного виявлення волі та думки всіх громадян.

Представницька демократія – порядок розгляду і вирішення державних і громадських питань повноваженими представниками населення ( виборними або призначеннями).

Однією з ключових характеристик демократії є політична рівність усіх без винятку громадян перед законом з його принципом „ одна людина – один голос”.

Головним критерієм демократичності суспільства є наявність фундаментальних прав і свобод людини.

Принципи демократії:

Принцип більшості;

Принцип плюралізму;

Вибірність основних органів влади.

Основні властивості позитивних сторін демократії:

1. Забезпечення рівного права всіх громадян на участь в управлінні справами суспільства і держава;

2. Систематичну виборність основних органів влади;

3. Наявність механізмів, які забезпечують відносну перевагу більшості та повагу прав меншості;

4. Абсолютний пріоритет правових методів відправлення і зміни влади (конституціоналізм);

5. Професійний характер правління еліти;

6. Контроль громадської за прийняттям найважливіших політичних рішень;

7. Ідейний плюралізм і конкуренція позицій.

Негативні прояви демократії обумовлені внутрішніми протиріччями, а саме:

1. „ Невиконання обіцянок” демократії;

2. Перевага приватних, корпоративних інтересів над суспільними чи навпаки – забуття будь-яких приватних інтересів;

3. Незбігання політичних можливостей тих, хто має формальні права, і реальних ресурсів;

4. Функціональні протиріччя;

5. Протиріччя духовної сфери.

Передумови демократизації суспільства:

Високий рівень економічного розвитку країни;

Урбанізація;

Розвиток масових комунікацій;

Допомога і підтримка демократичних держав.

78.Лібералізм та його види (аристократичний і демократичний)

Лібералі́зм — філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу. Зародився як ідеологія буржуазії у 17 ст. і остаточно оформився як ідейна доктрина до середини 19 сторіччя.[1]

Лібералізм проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердження парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод; обстоює абсолютну цінність людської особистості («особа важливіша за державу») та рівність всіх людей щодо прав особистості. Метою лібералізму є максимальне послаблення («пом'якшення») різних форм державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи тощо), обстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних перетворень.

Ідеологічно лібералізм протистоїть, з одного боку, консерватизму та етатизмові (в питаннях про роль держави та щодо допустимої швидкості змін у політиці), а з іншого боку соціалізму, комунізму, колективізмові тощо (в питаннях приватної власності перш за все, а також питаннях соціальної підтримки з боку держави).

До відомих представників лібералізму належать: І. Бентам, Б. Констан, Д. С. Мілл, І. Берлін, К. Поппер, С. де Мадарьяґа, Р. Дарендорф, Р. Арон, Ф. фон Гайєк.

До теоретиків аристократичного лібералізму зараховують Дж. Локка, Дж. Віко, ПІ. Монтеск’є, Д. Дідро, П. Гольбаха, І. Канта, Б. Констана, А. Токвілля.

Майже всі вони спиралися на концепції природного права та суспільного договору, не виходили за межі конституційного монархізму, парламентаризму, пошанування права й законності, права на приватну власність, її недоторканності, наполягали на політичних свободах і вільній конкуренції.

Спочатку ідеї лібералізму та демократії не тільки істотно відрізнялися, а й перебували в протиріччі одна з одною. Для лібералів основою суспільства була людина, яка володіє власністю, прагне її захищати, і яка не стоїть перед вибором між виживанням і збереженням своїх громадянських прав. Малось на увазі, що тільки власники формують громадянське суспільство, беруть участь у суспільному договорі і дають уряду згоду на правління. Навпаки, демократія означає процес формування влади на основі більшості всього народу, в тому числі і незаможних. З точки зору лібералів, диктатура незаможних представляла загрозу для приватної власності і гарантії свободи людини. З точки зору демократів, позбавлення незаможних виборчого права і можливості представляти свої інтереси в законотворчому процесі було формою поневолення.