8. Властивості політичної влади: легітимність, легальність, ефективність.

Існує чимало визначень поняття „політична влада” .Багато теоретиків політичну владу визначають як боротьбу за владу, за володіння нею та її утримання.

Політична влада- це реальна здатність одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогою правових і політичних норм. За іншим визначенням п. в.- це здатність суб’єктів політики здійснювати вплив на прийняття рішень.

Властивості п. в. : легітимність, легальність, ефективність.

Легальність- (законність)притаманна такій владі,яка встановлена законом і діє відповідно до нього.

Легітимність- це добровільне визнання громадянами існуючої влади. За М. Вебером легітимна влада ґрунтується на довірі підданих або громадян до неї. Вебер виділяє такі типи легітимності:

традиційний- характеризується на визнанні тих політ. дій , що відповідають цінностям і нормам традиційної політичної культури.

харизматичний- визнання виняткових рис і здібностей пол. лідера;

раціонально-легальний-легітимність базується на переконанні підвладних у законності (легальності)й доцільності (раціональності) встановлених порядків та існуючої влади.

Ефективність виступає як ступінь здійснення владою тих функцій та очікувань,які покладає на неї більшість населення.Головним об'єктивним виявом ефективності державної влади є ступінь забезпечення нею прав і свободг ромадян.Чим ефективніша влада,тим більшу підтримку населення вона має.Влада як забезпечення прав людини тим ефективніша, чим вищий є її авторитет і чим більшими ресурсами вона володіє.

21. Конститу́ція Пили́па о́рлика

Конститу́ція Пили́па О́рлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська, який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Повна назва документу» Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького». Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу. Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

У тексті документа її автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною.

Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

Вказано що в Україні відновлюються права православної церкви, яка повертається під юрисдикцію константинопольського патріарха;відновлюються і проголошуються недоторканними давні кордон козацької держави; відновлюються давні права Запорозької Січі, їй повертаються землі та маєтності,відібрані царськими указами, а побудовані Росією на ЇЇ території фортец мають бути знесені; всі поточні державні справи вирішує гетьман спільно зрадою генеральної старшини;основоположні питання державного життя вирішує генеральнарада,яка складається з гетьмана, генеральної таршини,цивільних полковників та козаків(поодному від кожного полку) і збирається тричі на рік — на Різдво, Великдень і Покрову;державні службовці повинні обов'язково складати присягу на вірність Батьківщині та гетьману; та ін.