1.Сутність і види виборчих систем. Виборча система в Україні.

Виборча система — це порядок формування виборних органів держави та органів місцевого управління (самоврядування) на основі конституції та законів. Розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана.

Мажоритарна система. В основі мажоритарної системи лежить принцип більшості (обраним вважається той кандидат, який отримав голосів виборців більше, ніж будь-який з його суперників.). Виборчі округи тут є одномандатними, тобто від кожного округу обирається один депутат.

Пропорційна система передбачає голосування за списками партій, що означає виділення багатомандатного округу (округом є вся територія країни) або кілька округів. Це найбільш поширена система (країни Латинської Америки, Бельгія, Швеція тощо). Зміст цієї системи полягає в тому, щоб кожна партія отримувала у парламенті кількість мандатів, пропорційну кількості поданих за неї голосів. У цій системі є один недолік. Вона гарантує представництво навіть дрібних партій. Тому може статися , що жодна партія не матиме у парламенті абсолютної більшості або не зможе її створити, не вступивши в коаліцію з іншими партіями. В багатьох країнах вводять "виборчий поріг" (бар´єр) –в різних країнах це 2-5%.

Змішана система — система визначення результатів виборів, яка передбачає поєднання у собі елементів мажоритарної та пропорційної систем. Використовується у понад 20 країнах світу.Одним із найпоширеніших варіантів змішаної системи є рівне комбінування, що передбачає обрання половини депутатів мажоритарним шляхом, а іншої — пропорційним.

В Україні застосовуються різні виборчі системи: на виборах Президента України та місцевих виборах – мажоритарна, на виборах народних депутатів України – змішана. При цьому змішана система виборів народних депутатів України характеризується такими рисами: по-перше, і за мажоритарною (відносної більшості), і за пропорційною системами обирається однакова кількість народних депутатів України – 225;по-друге, багатомандатний округ визначено як загальнодержавний.

14. Політична модернізація, її типи і характерні риси.

Політична модернізація – цекомплекс науково-методологічних засобів, спрямованих на пояснення джерел, характеру і напряму політичних змін, що передбачають раціоналізацію влади.

Типологія: спонтанна модернізація – еволюційний шлях політичного розвитку); вторинна (неорганічна) модернізація – переймається досвід розвиненої країни.

Характерною особливістю політичної модернізації є диференціація політичної структури (інституціоналізація), яка передбачає формування розгалуженої мережі соціально-економічних, політичних та інших інститутів суспільства, спрямованих на забезпечення стабільності й соціального порядку. Розвивається вона через удосконалення (осучаснення) традиційних інститутів, які в процесі модернізації суттєво змінюють свої функції та характер діяльності, а також через формування нових.Інші характерні риси:раціоналізація та забезпечення ефективності влади як вирішальних чинників довіри до неї й підтримки її громадянами, оскільки з цими поняттями пов’язані її результативність, ступінь реалізації нею тих функцій і сподівань, що їх покладає на владу більшість населення. До того ж будь-яка влада поступово втрачає силу, якщо вона не раціоналізується й не стає ефективною в повсякденному функціонуванні.

Політична модернізація не обмежується політичною сферою, а охоплює економічну, соціальну, правову, культурну та інші сфери суспільного життя.