Структурні компоненти дитячої субкультури

Особливе значення це має на ранніх етапах соціалізації – сприймання казки, у яку вірить дитина, емоційне відчуття поетичного тексту, словесної гри не залишає дитину байдужою, впливає на її духовний, моральний розвиток. Народна мудрість – джерело соціального досвіду, національної традиції, загальнолюдських цінностей для виховання маленької дитини.

Однією з важливих складових дитячої субкультури є наявність власної мови спілкування між дітьми, яка відрізняється особливим синтаксичним та лексичним устроєм, образністю. Діти жваво експериментують з мовним матеріалом, поетично, образно розкривають первинний зміст слова, пристосовуючи його до власного життя [4].

Дитяча гра. Найважливіший компонент дитинства, під час якої дитина набуває досвіду взаємодії, освоює різні соціальні ролі, відбувається її особистісне становлення. Науковці виділяють традиційні народні ігри. Найповніший збірник народних дитячих ігор видав Є. Покровський, який не тільки класифікував ігри, але й розглянув їх у виховному аспекті. Широко дослідженими є рухливі ігри (І. Шорохов). Наступний різновид – дидактична гра, яку визначають, як цікаву для суб’єкта навчальну діяльність в умовних ситуаціях. Провідною ланкою для використання дидактичних ігор є навчально-виховна діяльність.

Ще один компонент дитячої субкультури – табуювання власних імен у дитячих співтовариствах і наділення однолітків прізвиськами й кличками. Ця сторона прояву автономізації дитячої групи особливо характерна для підліткового та юнацького середовища, на жаль, дотепер не стала предметом уваги дослідників. Тим часом, саме прізвиська є своєрідним проявом самого змісту дитячої субкультури й багатим матеріалом для з’ясування механізмів функціонування дитячих співтовариств в онто- й філогенезі [1; 57]. Проте ми не будемо розглядати його детально, оскільки для старшого дошкільного віку табуювання не є вагомою характерологічною ознакою, воно з’являється у взаєминах однолітків пізніше, у підлітковому віці.

Кожна дитина природно релігійна, якщо брати до уваги її віру в надприродне, потребу в знаходженні вищого осередку цілісного світу, його Творця й Вседержителя. Навіть якщо дитина відлучена від релігійної традиції, як більшість дітей України радянського та пострадянського періодів, її потреба в емоційному зв’язку з Усевишнім досить міцна [68]. Однак педагоги відзначають, що більшість дітей приховують свої релігійні почуття від однолітків [1].

Сміховий світ дитячої субкультури. До нього можуть бути віднесені всілякі розіграші однолітків і дорослих (типу сучасного бешкетництва з дверними й телефонними дзвінками в містах), пародії (типу «У Лукомор’ї дуб спиляли...»), а також дитяча непристойна поезія, ті самі садистські віршики й інші форми, у яких комічне, веселе, до чого завжди прагне дитина, набуває психологічного сенсу порушення заборон дорослих. Любов дитини до дражнилок, перевертнів, тимчасового порушення статусів, до сміхових ситуацій водночас руйнує й стверджує порядок і непорушність світу, що перевіряється нею на міцність. Сміхова активність дитини – це кожного разу підтвердження власного існування через ніби вивертання себе й навколишніх перевертнів [73].

Пустуни й бешкетники в дитячій субкультурі цілком вписуються в уявлення про сміховий світ як світ порушень правил і норм поведінки, скинення авторитетів і перекидання звичних понять. Ці діти з вираженим почуттям гумору уміють бачити смішне в найсерйознішому, уявити ситуацію під найнесподіванішим кутом і тим самим викликати до неї підвищений інтерес оточуючих. «Працюючи на публіку», пустуни включають в орбіту своїх експериментів млявих, безладних або боязких дітей, потішаючись над ними, змушують їх рухатися, оборонятися.

Відомий педагог Ш. Амонашвілі надавав пустунам великого значення в педагогічному процесі, підкреслюючи їхню дотепність, кмітливість, життєрадісність, уміння застосовувати свої здібності в будь-яких несподіваних умовах і викликати в дорослих почуття необхідності переоцінки ситуації та відносин. У його книгах є чимало сторінок, що становлять собою своєрідну «оду» пустунам: «Не можна було б будувати справжню педагогіку, якщо б не було дитячих витівок, не було бешкетників. Вони дають їжу для того, щоб педагогічна думка рухалася далі й щоб вихователі були постійно стурбовані необхідністю думати творчо, виявляти новаторство, педагогічне дерзання» [5]. Таким чином, сміховий світ, вмонтований у дитячу субкультуру поряд із світом страшного, зі світом божественного, містичного, відіграє величезну роль у соціокультурній регуляції життя дитячого угрупування.

Процес входження дитини у світ культури неможливий у відриві від суспільства. Водночас дослідження науковців переконливо доводять, що для успішного засвоєння культурної спадщини попередніх поколінь свого народу дитина спочатку має чітко зорієнтуватися в просторі дитячої культури як частини загальної культури, тієї її частини, яка створюється дорослими для дітей та самими дітьми як певний результат творчого характеру їх активної соціалізації. Тобто слід визнати як факт те положення, що дитяча субкультура є необхідним і надзвичайно важливим фактором соціалізації на початкових етапах становлення особистості дитини.

Разом з визначенням структурних елементів дитячої субкультури науковці особливого значення надають розкриттю її основних функцій, серед яких:

• соціалізація, оскільки вона надає особливий психологічний простір, у якому дитина здобуває соціальний досвід у групі рівних;

• психотерапевтична – саме в дитячому середовищі відбувається підпорядкування дитини груповим нормам та оволодіння нею контролем над власною поведінкою, тобто формування її як особистості;

• культуроохоронна, адже в надрах дитячої субкультури зберігаються жанри, усні тексти, обряди, ритуали й інше, втрачені сучасною цивілізацією;

• прогностична – орієнтована на майбутнє, пов’язана зі створенням простору для самореалізації.

Ми розглядаємо дитячу субкультуру як базисну надбудову дитячого співтовариства, як складне багатоаспектне утворення, що значною мірою зумовлює зміст, форми, види й типи взаємин, соціальні рухи, соціальні уявлення, життєві цінності в дитячому середовищі. З одного боку, дитяча субкультура репрезентує й трансформує кожному новому поколінню дітей соціально-культурні здобутки нації та людства в цілому (фольклор, гумор, мову, естетичні та релігійні уявлення, моральні норми тощо), з іншого – у дитячій субкультурі відбивається все, що створюється самою спільнотою дітей у кожній конкретно-історичній ситуації (мова, мода, іграшки, ігри, гумор, дитячий «правовий кодекс» тощо). Як базова культура дитячого співтовариства дитяча субкультура є осередком для розвитку особистості, тобто її поле насичене всім необхідним для цього процесу.

Вивчення сутності дитячої субкультури дало змогу виокремити в ній усталену частину, яка майже в незмінному вигляді трансформується через дорослих у дитячу свідомість як вікова мудрість поколінь, та змінну, що збагачується, розвивається кожним наступним поколінням дітей. На жаль, частина усталеної культури в сучасній дитячій субкультурі значно зменшилась.

До особливостей сучасної дитячої субкультури належить той факт, що під впливом засобів масової інформації дитяче співтовариство як носій субкультури дитинства перенасичується елементами культури дорослих, збіднюючи зміст власної субкультури. Як негативну рису сучасного стану, за твердженням М. Осоріної, можна назвати ігнорування проблем дитячої субкультури, що в сучасному суспільстві виявляється у втраті фізичного простору ігор і дитячого побуту, групової взаємодії й спілкування, можливості реалізації дітьми свого групового життя, передачі всього багатства форм дитячої субкультури.

53. Відносини між батьками та дітьми залишаються актуальним питанням усіх поколінь і напевно, багато хто з нас був свідком «некоректного» поводження дорослих з власними дітьми. І напевно кожен подумки говорив собі: вже я-то не буду кричати на свого малюка, карати його, грізно сидіти над ним, поки не засне. А на практиці виявляється, що бути «зразковими» батьками зовсім не легко … Навіть найбільш спокійні і терплячі батьки деколи відчувають свою безпорадність і, як наслідок, відчувають гнів, роздратування, злість. Як впоратися з цими почуттями, як не допустити агресії по відношенню до власної дитини?

Якщо дитина довела вас до істерики, і ви відчуваєте, що не можете себе контролювати і готові накричати або вдарити, скажіть собі «Стоп». Якщо зовсім не залишилося душевних сил – вийдіть з кімнати. І постарайтеся заспокоїтися. Уявіть собі в яскравих фарбах, що могло б бути, якби ви не стрималися. А якщо ви дали волю своїм емоціям, то поставте себе на місце маленької людини, яка зараз плаче і відчуває себе скривдженою та покинутою власними батьками! Уявіть тільки, який жах відчуває дитина, коли вона бачить розлюченого батька чи мати!

Знайти компроміс

Вам здається, що ваша дитина часом навмисно виводить вас з себе. Насправді (так найчастіше і буває) вона хоче вам щось пояснити, але не може – через брак словникового запасу або з якоїсь іншої причини. Неможливість зрозуміти власного малюка – одна з основних проблем, з якою стикаються багато батьків. А звідси і конфлікти, і гнів …

Нерідко мами скаржаться, що «моя дитина не хоче зі мною займатися». А з нянею або репетитором вона охоче береться за кубики або книжки. У цій ситуації можете собі, як мамі, поставити «двійку». Коли фахівці-психологи починають з’ясовувати причину, виявляється, що маму «дратує, коли він не розуміє». У той час як педагог (в силу своєї професії) терплячий, дає можливість дитині зробити помилки і виправити їх. Причому багато мам і тат копіюють поведінку своїх батьків, самі того не підозрюючи, – вони вже забули, що колись їх також «вчили» складати числа і грамотно писати.

Кожній мамі здається, що її дитина найкраща. Це, до речі, так і є. І їй неодмінно хочеться, щоб малюк схоплював все нальоту, швидко і правильно виконував завдання. Але ж дитину треба всьому навчити, все показати і розповісти. А для цього мамі потрібно чимало попрацювати.

Нерідко дитина починає вередувати, коли ви знаходитесь в громадських місцях – в магазині, наприклад. Вона привертає до себе увагу навколишніх і змушує маму робити те, що їй потрібно. Їй потрібні глядачі, які її підтримають. І які завжди підтримують: несхвальним поглядом, непотрібними коментарями: «Що за матір, заспокоїти не може …»,« Так купіть ви вже йому …». У такій ситуації мамі потрібно проявити мужність, не звертати уваги на думку оточуючих – ви знаєте свій бюджет, знаєте свою дитину і розумієте, чим викликана така реакція улюбленого чада. Якщо ви піддастеся дитині, вона це запам’ятає і завжди буде так реагувати на вашу відмову. Спокійно розрахуйтеся в касі і прямуйте до виходу. Дитина буде спостерігати: ” Мама не звертає на мене уваги?” Після цього вона обов’язково встане і побіжить слідом за вами, а її істерику ніби «вимкнуть».

До речі, з дітьми можна й потрібно домовлятися перед тим, як ви разом йдете у магазин, що ви будете сьогодні купувати, а що – ні. Між іншим, вже у чотири роки дитина цілком може зрозуміти, що деякі покупки не передбачені сімейним бюджетом. У цьому випадку вона буде знати, чому саме на цьому тижні не отримає чергову машинку і буде до цього готова. І тоді вам не доведеться в магазині червоніти за свою дитину, що кричить і катуляється по підлозі на очах у шокованої публіки.

Психологи радять: як можна більше спілкуйтеся зі своїми дітьми. Чим більше ви спілкуєтеся, тим більше вона вас розуміє. А значить, ви розумієте один одного і можете прийти до компромісу. Навіть якщо дитина своєю істерикою зганьбила вас на весь двір, з нею потрібно поговорити (звісно, коли вона заспокоїться): «Дорогий, мені не подобається, коли ти так себе ведеш. Коли ти так робиш, мені дуже неприємно і зовсім не хочеться ні грати з тобою, ні розмовляти … »Тільки ні в якому разі не можна кидатися фразами типу« Ти поганий »,« Я тебе віддам іншій мамі! »І т.п. Це вже буде емоційне насильство, яке породжує страхи в душі малюка.

Як бути, якщо …

Звичайно, ми не роботи і в житті буває всяке. І якщо ви розумієте, що в якийсь момент можете не стриматися від проявів агресії по відношенню до дитини, запам’ятайте кілька правил:

По-перше, дитину не можна бити. Ніколи. Навіть незважаючи на ступінь її провини.

По-друге, не можна кричати на дитину. Точніше, не можна робити це постійно, інакше виросте невротик або абсолютно некерована людина. Вона просто звикне до того, що з нею завжди розмовляють на підвищених тонах, і на неї вже нічим не можна буде вплинути. Звичайно, бувають випадки, коли доводиться підвищити голос. Наприклад, щоб вберегти від небезпеки: «Не чіпай, гаряче!» Навіть якщо він не сприймає ваші слова, сказані спокійним голосом, варто сказати чітко і строго, але ж зовсім не кричати.

Ну, а якщо ви накричали на свою дитину тільки тому, що увірвався терпець, втомилися або неприємності на роботі і відчуваєте, що були неправі, майте мужність вибачитися перед нею. Поговоріть з нею з позиції рівних, поясніть, чому себе так вели. Так ви навчите своє чадо бути чесним, об’єктивним і визнавати власні помилки.

Ні в якому разі не можна ображати дитину. Це, напевно, навіть гірше розмови на підвищених тонах. Зневажливі висловлювання ( “пхикати як маленький”), насмішки, порівняння з іншими дітьми знищують особистість, самоповагу в дитини.

Пам’ятайте, що не можна лякати малюка, сіючи в його душі необгрунтовані страхи. Звичайно, повідомляти про реальні небезпеки (чужі люди, дорога тощо) необхідно, причому не приховуючи можливих наслідків. Однак не можна лякати дитину якоюсь букою, яка живе під ліжком і вилізе, якщо вона зараз же не закриє очі і не засне.

Коли дитина стає зовсім нестерпною, використовуйте перевірений спосіб – відведіть в кут або в те місце, де немає телевізора та іграшок. Не варто кричати на неї, просто спокійно скажіть: «Ти занадто агресивний, посидь тут п’ять хвилин». Повірте, це серйозне покарання для малюка, тому що навіть кілька хвилин, під час яких він не займається нічим цікавим, здадуться для нього годинами. Час ізоляції залежить від віку дитини: трирічний малюк відправляється на стілець на три хвилини, п’ятирічний – на п’ять. Якщо ще не скінчився призначений час, то краще не вступати з дитиною ні в які переговори. І тільки потім можна з’ясувати, чи зрозуміла, за що її покарали.

Хочеться додати, щоб Ви не забували, що діти розумніші і мудріші за нас. А ми, дорослі, чомусь не довіряємо їм: як це, адже він не має такого життєвого досвіду, і він взагалі ще маленький і нічого не розуміє. Насправді дитина в будь-якому віці вже все розуміє, вона бачить і відчуває. Тому спочатку потрібно звикнути спілкуватися з нею на рівних. Малюк це обов’язково оцінить і буде вас поважати. А значить, і в три роки, і в тринадцять ви зможете знайти з ним спільну мову.

На замітку

Коли ви відчуваєте, що нерви на межі, що ось-ось зірветеся, скажіть дитині: «Я на тебе дуже серджуся. Будь ласка, піди ». Потім можете поволі порахувати до десяти, а вже тоді, заспокоївшись, починайте діяти. Або просто згадайте власні дитячі витівки. І тоді ви точно залишитеся спокійною і об’єктивною.