Розділ 3. Як перевірити ступінь готовності вашої дитини до навчання у школі

З наближенням часу всту­пу дитини до школи батьки, як правило, по­чинають тривожитись тим, чи дос­татньо вона розвинена, чи добре підготовлена. Ця тривога особливо зростає у міських родинах: в містах є кілька шкіл, а іноді десят­ки і сотні. Школи сьогодні, окрім загальноосвітнього, часто мають і свій особливий статус (гімназії, ліцеї певного спрямування), а то­му і запроваджують практику відбору учнів у перші класи. Не будемо обговорювати, на­скільки це справедливо. Питання дискусійне. Натомість спробуємо дати батькам певні поради. Готовність дитини до школи не є простим показником, тобто та­ким, коли можна сказати: вона є, або ж її немає. Готовність до шко­ли вбирає в себе усі ті результати, до яких ви прагнули, рік за роком, усі 6-7 років, і день у день, виховуючи свого сина чи доню, створюючи умови для її розвитку, для прищеп­лення їй рис активної, ініціативної особистості, яка любить досліджува­ти, має добрі інтереси, уміє бути ор­ганізованою, відповідальною, не лякається трудних завдань і трудних ситуацій, бо знає правила, як їх до­лати, уміє належно оцінити те, що у неї виходить, і т.п. Тобто, готовність до школи – це є певний підсумок того виховання, в умовах якого ди­тина росла, і того розвитку, якого вона досягла. [26]

^

3.1. Основні показники

Основні показники, за якими Ви можете оцінити ступінь готов­ності Вашої дитини до навчання у школі: І. Спеціалісти, психологи і педагоги, на перше місце ставлять мотиваційну готовність до навчання. Вона виявляється у настроях дитини, її праг­ненні, бажанні йти до школи, яке поєднується з тим, як дитина уявляє вимоги школи, наскільки готова змінити свою дошкільну, ігрову позицію («подобається – не подобається», «хочу – не хочу», «цікаво – нецікаво») на позицію учня («потрібно», «важливо»). Ознаки мотиваційної готов­ності Ви можете виявити, спосте­рігаючи за іграми дитини. Наприк­лад, якщо дитина любить гратись «У школу», бере на себе ролі то учителя, то учня, більш-менш ро­зуміє, що в якій ролі потрібно ро­бити, – це добрий показник. [29, с. 8] Другим досить надійним показ­ником є ставлення дитини до своїх постійних обов'язків удома. Зрозу­міло, що сама дитина собі рідко може придумати обов'язки, тому вона залежна від Вас. Якщо Ви до­ручили їй поливати квіти, зацікави­ли цим і привчили постійно це зав­дання виконувати; чистити і ставити на місце взуття (своє, бабу­сине, дідусеве тощо); виносити сміття; утримувати в порядку іграшки, книжки; купувати хліб то­що, то доня чи син вже є готовими до позиції «це виконувати потріб­но, це я мушу робити, бо кожна вихована людина має обов'язки». Якщо Ваша дитина до школи певний час (рік чи навіть два ро­ки) займалась у гуртку, студії чи секції, де вчилась моделювати, конструювати, малювати, або ж вивчала іноземну мову, вчилась у музичній чи спортивній школі, то вона безумовно набула вже досвіду систематичних обов'язкових занять, а тому у неї вже є ті якості поведінки, яких вимагає школа, вона вже розуміє вимоги школи (наприклад, вона вже усвідомила, що вчитись потрібно щодня, бо коли сьогодні не вихо­вав завдання, то завтра буде нове і його без сьогоднішнього буде ви­конати складніше). Варто побесідувати з дитиною: 1) Ти вже, синочку, підріс і во­сени, 1 вересня, підеш не в дитя­чий садок, а до школи. Ти хочеш ходити до школи? (Син чи доня виповідають). А чому? 2) Де, на твою думку, цікавіше, у школі чи в дитячому садку? Чому? 3) Чим займаються у школі діти? Що ти знаєш про школу? 4) Кого у школі вважають гар­ним учнем, а кого – ні? Такого типу запитання ставлять майже в усіх школах під час знайомства з дітьми. Їх можна вважати діагностичними, тобто дитячі відповіді на ці запитання можна віднести до різних якісних груп – скажімо першої, другої та третьої. [29, с. 9] До першої найвищої групи відносять відповіді тих дітей, які своє позитивне ставлення, бажан­ня йти до школи поєднують з пра­вильними уявленнями про школу, її вимоги («Мені ж уже 7 років, я хочу йти до школи, тому що всі мають вчитись у школі, щоб, коли виростеш, добре працювати»; «хто добре у школі вчиться, той зможе стати лікарем, модельєром, конструктором, депутатом»; «щоб добре вчитись, потрібно старатись, весь час уважно слухати вчителя і вдо­ма працювати, а з іграшками гра­тись, коли час залишиться»; «щоб отримати добру оцінку, потрібно пот­рудитись»; «в дитячому садочку теж добре, але для маленьких, а я вже виросла, потрібно вчитись»). Якщо відповідь Вашого хлопчика чи Вашої дівчинки подібна за змістом до наведених вище прик­ладів, то це означає, що мотиваційно дитина до школи підготовлена добре і за труднощів вона не дуже розгу­биться, або й зовсім не розгубиться До другої групи відносять відповіді тих дітей, які теж хочуть йти до школи, але мають досить поверхове уявлення про неї, неви­разні враження («у школі цікаво, там багато дітей, вчителька ставить їм оцінки», «хочу до школи, мені купили вже форму і рюкзачок з ліхтариком», «у школі краще, ніж у дитячому садку, там не треба спати», «у школі є перерва, можна виходити в коридор і бігати»). Ви, напевне, вже відчули, діти з подібними уявленнями про школу зустрінуться з непередбачуваними труднощами і вже через кілька днів, якщо вдома і у школі не на­дати їм відповідної допомоги і підтримки, скажуть, що вони до школи йти не хочуть. А менш сміливі не скажуть, але внутрішньо їхнє негативне ставлення до шко­ли буде зміцнюватись. До третьої групи можна віднести відповіді тих дітей, котрі немовби мають реальні уявлення про вимоги школи і разом з тим вже наперед бояться, виявляють тривогу («я боюсь, що не почую, що говорить учителька»; «я, може, не зумію зробити те, що вчителька скаже»; «у школі дуже трудно, я не знаю, чи хочу йти до школи, якось страшно»). Відповіді такого типу найчастіше зустрічаються у дітей, які не відвідували дитячий садок, часто хворіли, або у яких не виховали почуття впевненості у своїх можливостях, не давали відчути ра­дості успіху, ставили надто складні вимоги, принижували, соромили, порівнюючи з іншими тощо. [24, с. 58] Зрозуміло, що таким дітям у школі буде досить складно, аж поки вчитель їх належно не підтримає. Діагностичне завдання часто має не тільки якісну, а й кількісну оцінку. Можете її скласти за таки­ми показниками: 1. За змістовні ігри на теми школи – 1 бал; 2. За виконання постійних обо­в'язків, навчання у студіях, гурт­ках, секціях – 2 6али; 3. За відповіді на вищезазначені запитання, віднесені до 1-ої групи – 3 бали (до 2-ої і 3-оі – 1 бал). Отже, найвища оцінка – 6 балів. Наголосимо, що це оцінка не для дитині, а для Вас: вона є орієнтиром того, чого Ви досягли у вихованні відповідного настрою дитини на досить серйозні зміни в її житті – вона стає школярем, вступає у тривалий період навчання, що протягнеться найчастіше 11, а то й більше років. 1.4. Педагогічні умови соціалізації дошкільників в просторі дитячої субкультури

Світ дитинства – невід’ємна частина людського суспільства. Суспільство не зможе пізнати себе, не зрозумівши закономірностей його розвитку, водночас не можна зрозуміти світ дитинства без знань про особливості його культури. По-перше, тому, що індивідуальний розвиток дитини відбувається не в соціальному вакуумі, а в багатоплановому спілкуванні зі світом дорослих і однолітків. Це добре видно на прикладі дитячих ігор, що моделюють доросле життя. Світ дорослої культури ніби накладається на дитяче світосприйняття. По-друге, дитина одушевляє навколишній світ, насичує його емоційним забарвленням. Вона перетворює у своїй уяві предмети дійсності, драматизує стосунки з однолітками і на цій основі формує й відтворює найважливішу культурну якість людини у створенні ідеальних цінностей. По-третє, дитина завжди пов’язана з предметним світом: на основі чуттєвого досвіду в неї формується первинний понятійний апарат, що, безумовно, не можна вважати абсолютною копією дорослих уявлень, тобто діти формують власний – дитячий світ, світ унікальної культури. Дитинство як особливий специфічний етап у розвитку особистості можна зрозуміти тільки з урахуванням вікового переживання символізму, тобто через систему дитячих уявлень, образів, почуттів і настроїв, у яких дитина і сприймає культуру дорослих людей, осмислюючи власний життєвий шлях. Віковий символізм, з одного боку, відбиває здатність дитини сприймати по-своєму світ, у якому вона живе, а з іншого – має розглядатися як підсистема культури, що будується на нормативних вікових критеріях, стереотипах, уявленнях, обрядах, ритуалах і наборі цінностей, тобто на всьому тому, що й становить зміст будь-якої субкультури, дитячої в тому числі.

Значущим для вивчення змісту, характеру дитячої субкультури є питання про її структуру. Якщо говорити про структуру дитячої субкультури, то її простір можна представити нашаруванням неоднорідних щаблів. Серед них ми виокремлюємо прошарок усталеної й змінної сучасної культури. У певні періоди історії, коли розхитуються традиційні механізми передачі знань і діти починають орієнтуватися не стільки на дорослих, скільки одне на одного, стає особливо чітко помітним, що смислом дитячої субкультури є не тільки актуальні для масової культури особливості поведінки, свідомості, діяльності, а й відносно стійкі в часі й просторі образи, моделі, тексти, що становлять собою «уламки» різних епох, сліди пам’яті минулого досвіду людства, що передаються з покоління в покоління.

В широкому значенні поняття дитяча субкультура позначає все те, що створено дітьми і для дітей та включає в себе такі компоненти: ігри (дворові ігри, сюжет і правила яких успадковуються з покоління в покоління); дитячий фольклор (загадки, лічилки, дражнили, «страшні» історії); дитячий правовий кодекс (знаки власності, способи отримання боргу, право опікування та старшинства); потаємні засоби спілкування та коди; дитяче будівництво (створення «штабів», сховищ, «гнізд» на деревах та будинках тощо); способи символічного вкорінення дитини на території проживання (створення «секретів», сховок, особливих маршрутів просування альтернативно до доріг дорослих); дитячий світогляд (сукупність уявлень про світ, які включають в себе моральні та релігійні переконання), естетичні уявлення, дитячі інтереси, табуювання (мал. 1).

Отже, зміст дитячої субкультури багатогранний, він охоплює всі сфери дитячого життя – від національно-культурної до таємничого світу власного «Я» [1].

Коротко охарактеризуємо головні складові змісту дитячої субкультури.

Дитячий фольклор. Фольклорна традиція, що ввібрала в себе соціальний і інтелектуальний досвід багатьох дитячих поколінь, надає дитині - дошкільникові чи молодшому школяреві готові способи розв’язання життєвих проблем у дитячому співтоваристві. Дії казкових персонажів, способи розв’язання конфліктів, види мовленнєвих висловлювань дитина наслідує й переносить на власне життя.

Малюнок 1