3. Система національних рахунків: сутність, принципи побудови, основні групування

Система національних рахунків (СНР) ― це система взаємопов’язаних економічних показників, які відображають загальні та найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни. СНР базується на відповідних методологічних принципах, серед яких основними є :

Продуктивною є будь-яка економічна діяльність, яка приносить доход суб’єктам цієї діяльності, як у сфері матеріального, так і нематеріального виробництва.

В основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на виробництво сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу.

СНР виходить із того, що економіка знаходиться у постійному кругообороті, а кругооборот ― це безперервний потік “доходи-витрати”. Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат, нові витрати створюють нові доходи і т.д.

Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість ― характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах економіки в цілому. Додана вартість (ДВ) як внесок кожного окремого виробника розглядається в СНР стосовно виробника, а не продукту. А повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг включає крім ДВ також і проміжне споживання.

Б І Л Е Т № 22

1. Виникнення маржиналізму, розвиток теорій граничної корисності. К. Менгер. Ф. Візер.

Маржиналізм (від marginal – граничний), відомий під назвою граничної корисності та граничної продуктивності, перетворився на самостійну течію буржуазної політекономії в другій половині 19 ст. Виникнення маржиналізму зумовлювалось об’єктивними чинниками: поглибленням поділу праці, розширенням капіталістичного ринку, зростанням взаємозалежності та конкурентної боротьби між економічними суб’єктами.

Маржиналізм не був абсолютно однорідною течією, він складався з кількох шкіл – австрійської, кембриджської, американської та лозаннської.

У концепціях австрійської школи провідну роль відіграють суб’єктивно-психологічний підхід. Ціни за визначенням маржиналістів, залежить не від вартості, яка зумовлюється витратами праці, і не від споживної вартості, а виключно від суб’єктивних оцінок цієї корисності, точніше – від граничної корисності. Видатним представником маржиналізму був Карл Менгер (1840-1921). «Начала політичної економії»(1871). На його думку, гранична корисність блага визначається двома чинниками – інтенсивністю індивідуальної потреби й рідкістю цього блага. Чим більша інтенсивність потреби при певному обсязі запасу, тим вища оцінка блага індивідом, тим більша його гранична корисність, і навпаки. Обсяг запасу впливає протилежно: якщо він зменшується при постійній інтенсивності потреби, то гранична корисність блага збільшується. Не визнавав будь-який вплив цін на граничну корисність. Оскільки він аналізував ринок з фіксованою пропозицією певного товару, у нього виходило, що ціну диктує попит.

Ф. Візер (1851-1926). Його роботи: “Походження і основні закони господарської цінності” (1884)“Природа цінності” (1889)

На думку представників школи предметом політекономії є поведінка і суб’єктивні мотиви господарюючого суб’єкта в явищах господарського життя з точки зору такого суб’єкта (господарського).

Об’єктом дослідження вони вважали окреме господарство, яке виділялося як найпростіша одиниця (типовий елемент) буржуазного суспільства. Ідеалом такого господарства вважалося господарство ізольованого суб’єкта - Робінзона.

Капіталістичне господарство розглядалось як сукупність таких окремих господарств, а тому маржиналісти вважали, що для дослідження економіки у цілому достатньо розглянути їх на прикладі одного ізольованого господарства. Такий метод дослідження дістав назву метода РОБІНЗОНАД.

Основними економічними відносинами представники школи вважають відносини обміну (ринкові відносини). На перший план було висунуто споживання. Центральним в економічній теорії австрійської школи була проблема цінності.

Теорія цінності австрійської школи одержала назву теорії граничної корисності. Визначальним фактором цінності австрійці вважали корисність матеріальних благ. Під корисністю розумілося загальна властивість матеріальних благ, що визначала їх відношення до задоволення потреб. При цьому розрізнялися два види корисності: абстрактна і конкретна.

Абстрактна корисність розглядалася як корисність взагалі. Нею володіли матеріальні блага, кількість яких не обмежена.

Конкретна корисність мала блага, запас яких обмежений, а їх зменшення навіть на одиницю відображається на добробуті індивіда.

Такий поділ корисностей пов’язувався з цінністю матеріальних благ. Цінність набували не всі блага, а лише ті корисність яких була обмеженою. Корисність мала поєднуватися з рідкістю. У зв’язку зцим такі блага можуть обмінюватися.Розрізнялися суб’єктивна і об’єктивна цінності.

Суб’єктивна цінність визначається оцінкою блага господарюючим суб’єктом. Вирішальне значення для її визначення має гранична корисність, тобто корисність останньої одиниці.

Об’єктивна цінність утворюється в обміні. Вона є результатом вирівнювання суб’єктивних оцінок на ринку в процесі стихійного співвідношення попиту і пропозиції.

У цілому можна визначити три методологічні особливості австрійської школи:

• ідеалістичне відображення економічних процесів і явищ;

• головним об’єктом дослідження є не суспільне виробництво, а індивідуальне господарство;

• визнання примату обміну над виробництвом.

Значний внесок у формування ідей австрійської школи зробив Ф. Візер (1851-1926), економіст, про­фесор Віденського університету, його праці — "Про походження й основні закони господарської цінності" (1884 p.), "Природна цін­ність" (1889 p.).

В економічну науку саме Ф. Візер увів поняття "альтернативні вит­рати", без якого неможливо уявити жодне сучасне дослідження. Ідея альтернативних витрат полягає ось у чому: виробляючи (купуючи) певний продукт, підприємець (споживач) ураховує цінність усіх аль­тернативних шляхів застосування матеріальних або грошових ре­сурсів, від яких необхідно відмовитися в разі їх використання обра­ним шляхом. Будь-який ресурс може використовуватися в різних ви­робництвах, тобто мати альтернативну вартість. Витрати на вироб­ництво цього продукту залежать від альтернативних можливостей, якими нехтують унаслідок його виробництва.

Аналіз концепції аль­тернативних витрат показує, що Ф. Візер відходить від суб'єктивних оцінок індивіда, на противагу К. Менгеру, і розглядає господарські закономірності, що складаються з багатьох індивідуальних оцінок і переваг. Разом з тим умовою альтернативних витрат є наявність кон­куренції — за володіння запасом та за варіанти використання ре­сурсів, а також між виробниками й споживачами, продавцями й по­купцями. І останнє: поняття альтернативних витрат втрачає свій еко­номічний зміст і роль регулятора споживання блага тоді, коли кіль­кість блага необмежена.