2. Монопольна влада. Її показники. Цінова дискримінація.

Монопольна влада - це здатність фірми впливати на ціну свого товару, змінюючи продається на ринку кількість цього товару.

Чиста монополія володіє дійсною (повної) монопольною владою.

Ступінь монопольної влади дуже відносна, якщо на ринку діє не одна, а кілька виробників аналогічної продукції.

Необхідною передумовою монопольної влади є нахилена вниз крива попиту на продукцію фірми.

Для кількісної характеристики монопольної влади використовуються:

показник монопольної влади Лернера L = (P-MC) / P, який показує ступінь перевищення ціни товару над граничними витратами його виробництва.

0 <L <1, чим більше L, тим більше монопольна влада фірми.

індекс монопольної влади (M), який показує ступінь перевищення ціни над довгостроковими середніми витратами (LAC): M = (P-LAC) / P;

Індекс Херфіндаля-Хіршмана, який визначає ступінь концентрації ринку: Н = Р21 + Р22 + ... + Р2n, де Н - показник концентрації, Рn - процентна частка фірми на ринку або питома вага в галузевому реченні. Максимальне значення Н - 10000. Якщо М менше 1000, то ринок вважається неконцентрованих. Якщо М ³ 1800, то галузь вважається високомонополізованої.

Джерела або фактори монопольної влади:

Частка фірми в ринковому реченні;

відсутність хороших замінників у товару, що випускається фірмою з монопольною владою;

Еластичність ринкового попиту. Чим менше еластичність попиту на товар фірми, тим більше монопольна влада цієї фірми на ринку.

Цінова дискримінація – це продаж однакового товару за різними цінами різним споживачам. Щоб фірма-монополіст могла проводити цінову дискримінацію, ринок повинен відповідати таким умовам: - продавець повинен бути в змозі розділити покупців на групи, виходячи з урахування еластичності попиту на блага. Для тих покупців, попит яких має високу нееластичність, буде встановлена висока ціна, а тим, чий попит еластичний – більш нижча; - блага не можуть перепродуватися покупцями (або продавцями) одного ринку покупцям (або продавцям) іншого ринку, оскільки вільне переміщення благ із “дешевого” ринку на “дорогий” призведе до виникнення єдиної ціни, що обумовить неможливість цінової дискримінації. Розрізняють такі види цінової дискримінації: 1) просторова (продаж у місті та селі, місця в театрі); 2) часова (ціни на денні та вечірні сеанси, телефонні тарифи); 3) по доходах споживачів (послуги для багатих і бідних); 4) по обсягу споживання блага (мінімально необхідна кількість та надлишок); 5) по соціальному статусу споживача (проїзні квитки). При ціновій дискримінації чистий монополіст одержує більший доход, а отже, більший прибуток.

Б І Л Е Т № 19

1. Основні теоретичні ідеї зародження класичної школи політичної економії. В.Петті.

До класичної політичної економії зараховуються економісти від Петті до Рікардо в Англії і від Буагільбера до Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії є праці А. Сміта і Д. Рікардо.

Уільям Петті (1623-1687) – основоположник класичної політичної економії в Англії. Оцінка економічних поглядів У.Петті є неоднозначною. Одні вважають його меркантилістом, інші - засновником класичної політичної економії. Його перу належить кілька наукових творів: «Трактат про податки і збори», «Різне про гроші», «Політична арифметика»

Теорія вартості. Петті вважають засновником трудової теорії вартості. До проблеми визначення вартості він підходить з позиції пропорційного обміну, що визначається витратами праці на виробництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях. Отже, «природна ціна» у Петті – це, по суті, вартість.

Вартість, на думку Петті, створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла, які з самого початку функціонують як мінові вартості. Решта продуктів праці це – споживні вартості, які лише в обміні стають міновими вартостями. У Петті немає чіткого розмежування вартості й споживної вартості. Земля у нього теж стає фактором вартості.

Заробітну плату Петті розуміє як ціну праці. Якщо меркантилісти просто схвалювали закони, що фіксували максимальний рівень заробітної плати, то Петті намагається знайти її об’єктивні фактори, визначити ціну праці. Її величину він визначає вартістю засобів існування. Однак цю правильну думку Петті зводить нанівець, коли пише, що рівень заробітної плати має дорівнювати мінімуму засобів існування, тобто забезпечувати лише фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників працювати. Низька заробітна плата, на його думку, гарантує одержання прибутку капіталістами, здійснення нагромадження, а зрештою – підвищує конкурентоспроможність Англії на зовнішніх ринках. Основною формою додаткового продукту Петті вважає земельну ренту.

Рента також є продуктом праці. Її величина – це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами виробництва, до яких Петті відносить заробітну плату й витрати на насіння. Отже, рента, як визнає Петті, - це результат неоплаченої праці робітника.

Водночас Петті називає «природною та істиною» земельною рентою чистий продукт, створений у господарстві дрібного виробника. Аналізує земельну ренту, вводить поняття диференційної ренти – що утворюється на різних за родючістю землях і залежить від їх відстані відносно ринків.

Заслуговує на увагу і спроба Петті визначити ціну землі, яка залежить від прибутковості земельних ділянок. Ціна землі в нього дорівнює 21 -й річним рентам – 21-спільні роки життя діда, батька і сина .

Теорія процента Процент Петті називає «грошовою рентою» і розглядає його як щось похідне від ренти. Величина процента залежить від розмірів земельної ренти й кількості грошей в обігу. У праці «Різне про гроші» він трактує процент як страхову премію і плату за утримання. Петті заперечує необхідність законодавчого регулювання процента.

Він розвиває ідею обернено пропорційної залежності між величиною грошової маси і процентною ставкою.

Великою заслугою Петті є запровадження кількісного визначення національного багатства й національного доходу. Він першим виокремив категорію національного доходу і здійснив його розрахунки. Національний дохід, на його думку, створюється і у сфері матеріального виробництва, і у сфері послуг.

2. Закон вартості та його функції.

У загальній формі закон вартості означає обмін еквівалентів, тобто обмін товарів та послуг між виробниками та їх купівлю на ринку відповідно до суспільно необхідних витрат на їх виготовлення.

Закон вартості характеризують такі особливості:

1. Вираження внутрішньо необхідних, суттєвих і сталих зв'язків між індивідуальним і суспільно необхідним робочим часом. У такому аспекті він набуває вигляду закону сфери безпосереднього виробництва. Внутрішні суперечності цього закону є рушійною силою розвитку продуктивних сил, оскільки змушують товаровиробників знижувати індивідуальну вартість їхніх товарів через поліпшення організації виробництва, впровадження нової техніки, зростання обсягів виробництва тощо.

2. Обмін еквівалентів, тобто обмін товарів відповідно до кількості та якості затраченої на них суспільно необхідної праці та ступеня корисності. У такому аспекті він діє у сфері обміну.

3. Забезпечення сталих зв'язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію, за якої відбувається взаємний тиск одного підприємця на іншого. У такому аспекті закон діє як рушійна сила розвитку виробництва за єдності виробництва і обміну.

4. Забезпечення сталого зв'язку між попитом і пропозицією. Так, за недостатньої кількості товарів ринкову вартість регулюють товари, вироблені у гірших умовах, а за надлишкової їх кількості — у найкращих. Конкретизацією цієї властивості закону вартості є взаємозв'язок між кількістю та якістю витраченої на виробництво певного товару суспільної праці і суспільною потребою. Якщо кількість праці відповідає розмірам суспільної потреби, товар продається за його вартістю. У такий спосіб закон вартості стихійно регулює пропорції розподілу суспільної праці між галузями.

5. Вираження внутрішньо необхідних зв'язків між працею виробника товарів у минулому (суспільно необхідним робочим часом та корисністю у момент їх безпосереднього виробництва) і теперішніми умовами виробництва. Вартість товарів зумовлюється не витраченим на їх виробництво робочим часом, а часом, витраченим на їх відтворення.

6. Вираження внутрішньо необхідних і сталих зв'язків між вартістю й цінами товарів. Зменшення або збільшення необхідного робочого часу зумовлює зниження або підвищення цін та їх форми — цін виробництва.

Однак закон вартості регулює ціноутворення не на всі товари. У сучасній ринковій економіці розширюється коло об'єктів, основою ціни яких є капіталізація доходів (необроблена земля, цінні папери та ін.) — визначення ціни певного об'єкта купівлі-продажу на основі доходу, який приносить цей об'єкт. Крім того, існує ціноутворення, за якого ціна визначається переважно співвідношенням попиту і пропозиції та рідкісністю товарів (товари мистецтва тощо). У класичному варіанті, коли ціни товарів коливаються навколо вартості, закон вартості діє лише за простого товарного виробництва. В епоху домонополістичного капіталізму (з перетворенням вартості товарів на ціни виробництва) закон вартості діє у формі коливання цін навколо цін виробництва, а на вищій стадії капіталізму — у формі коливання цін навколо монопольних цін виробництва. У коливанні цін навколо якісно нових трансформованих форм вартості виявляється історичний характер дії закону вартості. Історизм закону засвідчує зростаюча планомірність і організованість коливання (на відміну від стихійного на нижчій стадії), виникнення інтернаціональних форм дії закону вартості з поглибленням міжнародного суспільного поділу праці та ін.

Повніше сутність закону вартості розкривають такі його функції:

1. Стихійне регулювання товарного виробництва, тобто регулювання простого і капіталістичного виробництва в поєднанні із законами відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, зростання продуктивності праці тощо — за товарного виробництва; законами додаткової вартості, середньої норми прибутку та ін. — у період розвитку капіталістичного товарного виробництва.

2. Рушійна сила стихійного розвитку продуктивних сил. Дія закону змушує товаровиробників упроваджувати нову техніку, розширювати масштаби виробництва, вдосконалювати форми та методи організації виробництва, посилювати конкуренцію між товаровиробниками та ін.

3. Основа диференціації товаровиробників. За товарної форми виробництва товаровиробники змушені постійно вдосконалювати техніку, поліпшувати якість продукції, знижувати індивідуальні витрати виробництва тощо, щоб не збанкрутувати, тому прискорюється розвиток продуктивних сил. Водночас постійне коливання цін, зміни у ринковій кон'юнктурі розорюють й витісняють з ринку масу дрібних виробників. У сучасних умовах цей процес стосується дрібних, середніх і навіть великих фірм. Поступово посилюється їх майнова диференціація, а отже, змінюється можливість впливати на формування економічної і політичної влади в суспільстві, соціальної структури, що надає цій функції соціально-економічного змісту. Основні ознаки закону вартості та його функції зазнають якісних змін в процесі еволюції економічної системи. Дія закону вартості разом з іншими факторами сприяє формуванню ринкової економіки та її еволюції.

3. Держава як суб’єкт ринкової економіки. Зовнішні ефекти та суспільні блага.

Зовннішні ефекти - це не відбиті в ринкових цінах товарів і послуг вигоди або витрати деяких третіх осіб, що не беруть участь у ринковій операції. Ці вигоди або витрати є «зовнішніми» по відношенню до ринкових цін (оскільки вони не враховуються при формуванні цін), за якими здійснюються операції, тобто купівля-продаж товарів і послуг на ринку.

Зовнішні ефекти можуть бути негативними, якщо яка-небудь виробнича або споживча діяльність приводить до виникнення витрат у осіб, що не мають безпосереднього відношення до даної діяльності. Зовнішні ефекти можуть бути позитивними, якщо яка-небудь виробнича або споживча діяльність приводить до виникнення певних вигод (користь) у осіб, що не мають безпосереднього відношення до даної діяльності.

Позитивні зовнішні ефекти - це вигода деяких третіх осіб, не відбита в ціні, за якою здійснюється ринкова операція. Наприклад, біля свого будинку ви розбили чудний садок і найняли садівника, щоб він утримував його у повному порядку. Зрозуміло, ви оплачуєте садівнику його працю. Іншими словами, послуга, яку надає вам садівник, має свою ринкову ціну. Проте своїм чарівним садком насолоджуєтеся не тільки ви один. Ним милуються день за днем всі ваші сусіди. Безумовно, їм набагато приємніше вдихати аромат троянд, ніж запах сміттєвого звалища, яке могло б бути на місці вашого саду.

Таким чином, крім приватної вигоди, що одержується особою, яка оплачує зміст саду, існує ще й зовнішня вигода сусідів, тобто третіх осіб по відношенню до ринкової операції між садівником і особою, яка найняла його на роботу. Причому, сусіди одержують вигоду (задоволення від споглядання садових троянд) абсолютно безкоштовно, тобто їх вигода не врахована при формуванні ринкової ціни на послуги садівника. Тут суспільна вигода буде більша, ніж приватна вигода особи, що оплачує дану послугу, оскільки суспільна вигода включає як приватну вигоду, так і позитивний зовнішній ефект, тобто вигоду третіх осіб.

Регулювання – визначення певної поведінки, як необхідної, бажаної або як забороненої. Прикладом може бути регулювання захисту навколишнього середовища. Таке регулювання включатиме контроль за кількістю шкідливих викидів фабрики або вимоги до нової технології, прийнятої фірмою для зменшення шкідливих викидів. Однак, для впровадження повноцінного регулювання, урядовцям потрібно бути обізнаними навіть у дрібницях специфічних промисловостей. Урядовим регуляторам здебільшого важко здобути такі відомості.

З метою коригування наслідків зовнішніх ефектів уряд може застосовувати:

· прямі (адміністративні) методи регулювання - заборони або встановлення обмежень (нормативів) на викиди речовин, які забруднюють довкілля, запровадження штрафних санкцій;

· ринкові методи - встановлення прав власності на ресурси та вільний обмін цими правами, запровадження коригуючих податків і субсидій, продаж дозволів на викиди.

Ринкові методи переводять додаткові суспільні витрати або вигоди з зовнішніх ефектів у приватні внутрішні витрати чи вигоди окремої фірми, оптимізують розподіл ресурсів, сприяють здешевленню суспільного виробництва продукції. Цей процес отримав назву інтерналізації або трансформації зовнішніх ефектів.

Адміністративні методи випливають із необхідності регулювати деякі види економічної діяльності з погляду захисту інтересів громадян, суспільства в цілому, природного середовища. В економічно розвинутих країнах за нормальних умов адміністративні методи відіграють другорядну роль. Використання таких стає доцільним тоді, коли ринковий механізм і економічні засоби ДРЕ виявляються недостатніми або діють надто повільно. Основними інструментами адміністративного регулювання, як уже було сказано, є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, ціни і т. д.

Б І Л Е Т № 20